ПРАВО НА ЖИТТЯ ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРАВО НА ЖИТТЯ ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ

14.05.2014 20:51

[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Международное право]

Автор: Теслюк Ірина Василівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету


Права людини в наш час стали однією з найбільш досліджуваних проблем. Вони є неподільні і складають єдину систему. Безперечно, що пріоритетним правом є право на життя, без забезпечення якого немає сенсу ставити питання про дотримання інших прав і свобод людини. 

Вчені-юристи активно досліджують проблеми здійснення права на життя людини. Серед таких відомих науковців-правників необхідно відзначити Л.О. Красавчикову, М.М. Малеїну, О.М. Єрмолаєва, З.В. Ромовську, О.І. Йойриш, О.О Красовського, М. Ардашеву, М.І. Ковальова, О.В. Тихомирова, Н. Болотіну та багатьох інших.

Життя кожної людини як особистості вважається пріоритетним благом. У відповідності з цим серед природних та невід’ємних прав людини перше місце посідає право на життя, з якого логічно виводяться всі інші права особистості. Будь-які з коли-небудь проголошуваних прав можна розглядати як розсортування, розширення чи конкретизацію цього головного права, бо будь-яке з суб’єктивних прав обов’язково є одним з проявів життя, вираженням права на життя, задоволенням будь-якої життєвої потреби, інтересу, прагнень [1,с.25]. Права, які закріплюють охорону життя, зафіксовані в Конституції України, міжнародних правових актах. Законодавча система України зазначає, що людина її життя і здоров’я є найвищою соціальною цінністю. Ця конституційна засада всієї правової системи створює відповідний правовий режим реалізації різноманітних елементів права на життя у тій чи іншій правовій галузі. Щодо міжнародно-правових актів, то право на життя гарантується Загальною декларацією прав людини «кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність» (ст. 3) [2]. Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно» [6]. Право на життя осіб віком до 18 років та обов’язок держави гарантувати це право визнається статтею 6 Конвенції ООН про права дитини [3].

Вивчення конституційного закріплення права на життя, а також проблем, що виникають у процесі діяльності держави та її компетентних органів щодо забезпечення захисту природного права кожної людини на життя є важливим та актуальним сьогодні. Конституція України у ст. 27 закріплює положення : «Кожна людини має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини». Задеклароване у конституційному акті право, що є невід’ємним елементом всієї системи прав людини, є зрозумілим для всіх і кожного [7,с.58].

Право на життя – це передумова здійснення всіх прав людини і громадянина. Якщо життя є об’єктом загроз, то втрачається сенс у всіх інших правах особистості. Такі права людини і громадянина, як право на особисту недоторканість, на свободу від катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, на достатній рівень життя, безпечне для життя і здоров’я довкілля, охорону здоров’я і медичну допомогу, на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я, працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади або їх посадовців, та інші права, є близькими праву на життя тим, що мають загальні цілі іі спрямовані на забезпечення таких самих благ, що і право на життя. Слід зазначити, що в законах України питанням охорони, захисту, порядку здійснення права на життя присвячено норми не лише конституційного але й кримінального, цивільного, сімейного, екологічного права України. Особливо важливого значення набуває розширення сфери регулювання суспільних відносин у частині здійснення права на життя у цивільному та сімейному праві України [7,с.59]. Зокрема Цивільним кодексом визначено, що «відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя» (ст. 270) [8]. Цивільне законодавство відносить право на життя до системи особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (Глава 21, ст.ст.281-293). У ст. 281 життя зазначено, що це право має невід’ємний характер і її носій фізична особа не може бути позбавлений життя. Далі у цій статті законодавець розміщує правову норму, пов’язану з положеннями кримінального права щодо змісту поняття необхідної оборони – права захищати своє життя від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. Порушення заборони на застосування тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводжень і покарань за певних умов тягнуть за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст. 371 «Завідомо незаконні затримання, привід або арешт» Кримінального кодексу України [5].

Отже, життя – найцінніше і абсолютне благо, яке забезпечується всією системою прав людини. Центральне місце в цій системі займає право на життя, що означає недопущення свавільного позбавлення життя. Вищевказане право – це природна, невід’ємна від особистості можливість охорони і захисту недоторканості життя, яка гарантується нормами внутрішнього законодавства і міжнародно-правовими актами. Його юридичне закріплення і практичне здійснення є одним із основних показників ступеня демократичності держави.




Література:

1. Домбровська О.В. Поняття та ознаки конституційного права на життя людини та громадянина/ О.В.Домбравська // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – №4. – С.25-32

2. Загальна Декларація прав людини. – К., 1995.

3. Конвенція ООН про права дитини. – К., 2006.

4. Конституція України (28 червня 1996 р.) Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001: Офіційний текст. -К., 2001.

6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права - К., 1992.

7. Пунда О.О. Право на життя / О.О.Пунда // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – №2(6). – С.58-64

8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота