СПАДКОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН: ДЕЯКІ ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СПАДКОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН: ДЕЯКІ ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ

01.10.2014 14:08

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Ракул Оксана Володимирівна, кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області


Підписання та ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС вимагає замислитись про необхідність нового підходу до юридичної практики. Активізація інтеграційних процесів робить необхідним приділення особливої уваги до досвіду європейських країн щодо вирішення завдань, що постають перед юридичною наукою і практикою задля найкращого забезпечення охорони та захисту прав та законних інтересів громадян. Ефективність такої діяльності значною мірою забезпечується врахуванням особливостей як наднаціонального законодавства – законодавства ЄС, так і національного законодавства країн-членів ЄС, оскільки слід пам’ятати, що інтеграційні процеси не означають повної уніфікації, оскільки вони не відміняють національної самобутності їх учасників, у тому числі що стосується традицій національного законодавства. З точки зору професійної діяльності нотаріуса спадкове право з впевненістю може бути охарактеризовано як одна з найцікавіших сфер є, оскільки воно належить до найдавніших галузей права і міцно пов’язано з національними правовими традиціями кожної окремої країни. З іншого боку спадкове право є галуззю, що зачапає інтереси практичного кожного члена суспільства, що набуває особливого значення в умовах активізації міграційних процесів в Європі, де кількість спадкових справ міжнародного характеру сягає приблизно 450 000, що складає близько 10% від загальної кількості [7, с. 378].

В переважній більшості країн норми, що регулюють спадкові відносини, включені складовою частиною до цивільних кодексів. Так, зокрема, Цивільний кодекс Франції 1804 року містить відповідні положення стосовно спадкування у книзі ІІІ "Про різні способи набуття права власності", а саме Титул І "Про спадкування" та Титул ІІ "Про дарування між живими та про заповіти". Німецьке Цивільне Укладення 1896 року містить книгу V "Спадкове право". Водночас спадкові відносини можуть регулюватися і окремим законом, як, наприклад, в Іспанії. Слід відмітити, що завдяки рецепції положень римського приватного права спадкове право континентальної Європи має багато спільних рис. Щодо країн англо-саксонської системи права, то провідну роль тут грає судовий прецедент.

Як і законодавство України, законодавство європейських країн встановлює два порядки спадкування: за законом та за заповітом, причому останній є пріоритетним. Спадкування за законом настає лише в разі відсутності заповіту.

Якщо казати про основні відмінності у спадковому праві європейських країн та України, то можна виділити наступні.

Так, перш за все, може відрізнятися вік настання спадкової дієздатності. Звичайно, у деяких країнах він такий саме, як і в Україні - 18 років  проте у деяких країнах спадкова дієздатність настає раніше. Наприклад, у Словенії це 15 років, в Іспанії – 14 років. у Франції та Німеччині вік настання спадкової дієздатності також менший, ніж в Україні - 16 років, але тут існують певні обмеження. Так, відповідно до статті 904 Цивільного кодексу Франції особа, яка досягла 16-ті річного віку і не звільнена з-під батьківської влади, може розпоряджатися лише половиною того майна, яким вона могла б розпоряджатися, якщо б досягла повноліття. Відповідно до §§2232-2233 Німецького Цивільного Укладення особа, яка досягла 16-ті років, може вчиняти лише публічний заповіт [1].

Одним з найважливіших питань спадкового права є питання форми заповіту. Основною відмінністю від українського законодавства, яке передбачає укладання заповіту виключно у письмовій формі з наступним нотаріальним засвідченням, є можливість укладання передбаченого законодавством деяких країн ологріфічного та надзвичайного заповіту. Так, можливість укладання ологріфічного (власноручного) заповіту, який являє собою заповіт, повністю написаний заповідачем та ним підписаний, передбачена законодавством Німеччини, Польщі, Франції та деяких інших країн. Щодо надзвичайного заповіту (заповіту у надзвичайних умовах), то, наприклад, за законодавством Польщі, допускається вчинення такого заповіту навіть в усній формі у присутності трьох та більше свідків. Таку саме можливість передбачає і законодавство Іспанії, але з обмовкою, що вчинення усного заповіту можливе лише під час бойових дій ("в умовах невідворотної небезпеки"). Спадкове право Франції містить поняття привілейованих заповітів, відносячи до останніх заповіт військовослужбовця; заповіт під час епідемії; заповіт, вчинений в момент знаходження на острові, розташованому в європейській частині Франції або заморських департаментах, де немає нотаріусів; заповіт, вчинений в момент знаходження у відкритому морі; заповіт, вчинений громадянами Франції в момент знаходження за кордоном [4].

Різним є і підхід стосовно можливості складання одного заповіту кількома особами (спільного заповіту). Нагадаємо, що за законодавством України можливе складання такого виду спільного заповіту як заповіт подружжя. Таку саме можливість надає законодавство Австрії та Німеччини. Проте законодавство деяких країн допускає вчинення спільного заповіту як акту двох або більше осіб незалежно від наявності подружнього або родинного зв’язку. Так, наприклад, за законодавством Швеції та Данії спільний заповіт може бути складений у тому числі іншими особами, що перебувають у близьких стосунках. З квітня 2001 року цивільним законодавством Німеччини дозволяється вчинення спільного заповіту особами, які зареєстровані як співмешканці (Lebenspartner). Досить розповсюдженим є так званий берлінський заповіт (Berliner Testament), у якому подружжя вказують спадкоємцями один одного і одночасно встановлюють осіб, які успадкують їх майно після смерті обох [5]. Стаття 604 Цивільного закону Латвійської Республіки дозволяє вчинення заповіту, коли у якості одного спільного акту дві або більше осіб призначають себе спадкоємцями стосовно один одного (так званий взаємний заповіт). Причому якщо один зі спадкодавців відміняє взаємний заповіт або його заповідальне розпорядження з якихось причин втрачає чинність, це не впливає на дійсність розпорядження інших заповідачів [3, c. 119]. Водночас законодавство Болгарії, Нідерландів, Польщі, Франції забороняє складання спільного заповіту [2, c. 40].

Щодо обмеження свободи заповіту, прикладом якого в Українському законодавстві є інститут обов’язкових спадкоємців (обов’язкової частки у спадщини), то у європейському законодавстві існують два способи: поділ спадщини на дві частки: вільну та резервну та так саме - інститут обов’язкових спадкоємців. Так, наприклад, за законодавством Франції майно спадкодавця поділяється на таке, що знаходиться у його вільному розпорядженні (quotite disponible) та так звану резервну частку(reserve), на яку мають право діти, онуки та інші родичі по низхідній лінії. Стаття 913 ФЦК встановлює, що якщо до моменту смерті спадкодавець має одну дитину, він вправі розпорядитися 1/2 свого майна, якщо він має двох дітей, він вправі розпорядитися 1/3 майна, якщо він має трьох дітей і більше – 1/4 майна. Щодо обов’язкової частки у спадщині, то слід відмітити, що, на відміну від спадкового права України, вона часто не виконує забезпечувальної функції, коли до кола обов’язкових спадкоємців особи включаються незалежно від їх працездатності. Може відрізнятися і сам розмір обов’язкової частки. Наприклад, спадкове право Польщі (ст. 991 ЦК) включає до кола спадкоємців, що мають право на обов’язкову частку у спадщині непрацездатних низхідних (у тому числі – малолітніх дітей), непрацездатного подружжя та непрацездатних батьків, які, незалежно від змісту заповіту, отримують 2/3 частини, яку б вони отримали у разі спадкування за законом. 

Кажучи про основні відмінні риси спадкового права України та зарубіжних країн неможна залишити поза увагою і деякі моменти спадкування за законом. Історично в залежності від системи визначення кровного споріднення, розрізняють римську та германську системи. Перша, походячи коріннями до римського права, визначає ступень споріднення за кількістю народжень. Подібна система існує і в Україні, проте у кожній країні може бути власна специфіка стосовно розподілу майна. Так, відповідно до статті 731 ЦК Франції спадщина переходить до дітей померлого та низхідних, до його висхідних та бокових родичів. Причому щодо висхідних та бокових родичів, то майно діліться на дві рівні частки: для родичів по материнській та по батьківській лінії. Щодо германської системи, то тут йдеться про так звану близькість коліна в лінії родичів, що походять від спільного предка: правнук буде вважатися таким, що належить до власного коліна спадкодавця, племінник – до батьківського, дядька – до дідівського. Так у Німеччині черговість закликання до спадкування встановлюється за парантеллами, система яких існувала ще у феодальному праві. Парантелла визначається як група кровних родичів, що походять від спільного предка та його низхідних родичів (наприклад, батько спадкодавця, брати та сестри спадкодавця, племінники спадкодавця і т.д.). 

Так, зазвичай до першій парантелли належать низхідні родичі спадкодавця (діти, онуки, правнуки, причому дві останні категорії спадкують за правом представлення), до другій – батьки (в разі їх смерті за правом представлення спадкують брати та сестри спадкодавця, його племінники та племінниці), до третій – діди та бабки спадкодавця, як з боку батька, так і матері (у разі їх смерті – дядьки та тітки спадкодавця, двоюрідні брати та двоюрідні племінниці) [6, с. 42-43].

Підсумовуючи слід відмітити, що на сьогодні ще передчасно казати про досягнення високого рівня гармонізації у сфері спадкових відносин всередині ЄС, а тому розширення обізнаності стосовно законодавства окремих країн при вирішенні спадкових прав є необхідною передумовою забезпечення спадкових прав громадян.




Література:

1. Антоненко-Куличенко Н. С. Вопросы завещательной дееспособности при составлении завещания с ниличием иностранного элемента / Н. С. Антоненко-Куличенко // Юридическая наука и правоохранительная практика. – 2012. – №2. – С. 112-118

2. Бегичев А. В. Современное состояние наследственного права зарубежных стран / А. В. Бегичев // Нотариальный Вестникъ. – 2013. – № 2. – С. 38-44 

3. Блинков О. Е. Многосторонние завещания в наследственном праве зарубежных стран / О. Е. Блинков // Современное право. – 2008. – № 11. – С. 117-120

4. Бунятова Ф. Д. Привилегированное завещание во французском гражданском праве / Ф. Д. Бунятова // Нотариальный Вестникъ. – 2013. – №2. – С. 45-47

5. Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: Перевод с немецкого / Науч. ред.: Елисеев Н.Г., Маковский А.Л., Яковлева Т.Ф.; Введ.: Бергманн В. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 816 c.

6. Кашурин Ю. Н. Наследование по закону и обязательная доля в наследстве в Гражданском кодексе Швейцарии / Ю. Н. Кашурин // Нотариальный Висникъ. – 2012. – №11. – С. 41-47

7. Кернична С. Я. Правове регулювання спадкування та заповітів в європейському законодавстві / С. Я. Кернична // Держава і право. – 2010. – Випуск 47. – С. 378-381



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота