ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

15.10.2014 11:49

[Секция 1. Экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами]

Автор: Мельник Станіслав Ігорович, студент магістратури, Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця


Для забезпечення конкурентоспроможності підприємства в Україні важливу роль має вирішення проблеми, по пов’язана з трудового потенціалу підприємства в цілому. Враховуючи складну структуру даного фактору та його особливості, на сучасному етапі розвитку конкуренції на ринку, для цього підприємству стає в край необхідним сформувати ефективний механізм оцінки та стану конкурентоспроможності підприємства. Однією з таких можливостей є вдосконалення управління трудового потенціалу, що містить в собі низку взаємопов’язаних цілеспрямованих заходів з удосконалення управління підприємством.  

Значний внесок у розвиток теоретичних та практичних питань трудового потенціалу як фактору підвищення конкурентоспроможності підприємства здійснили такі вчені-економісти:  А. Алавердов, Г. Альберт,    И. Ансофф, Г. Вудкок, Г. Попова, В. Веснин, проте залишаються недостатньо дослідженими шляхи та принципи оптимізації процесу переходу підприємства на нову концепцію вдосконалення  управління в аспекті конкурентоспроможності підприємства. 

Метою даної роботи є вдосконалення управління формуванням трудового потенціалу задля оптимізації витрат підприємства під час впровадження нового інструменту конкурентоспроможністю. 

Існує багато підходів щодо визначення терміну «трудовий потенціал». Так, Борисов А.Б [1]. визначає трудові ресурси, як існуючі сьогодні та передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу підприємства, а Курило І. [2] визначає трудові ресурси, як демоекономічна категорія та інтегральна оцінка якості населення відображає його трудові можливості, ступінь і якісну специфіку їх реалізації. Крім того, Кібанов А.Я. розглядає трудові ресурси, сукупність фізичних і духовних якостей людини, що визначають можливість і межі її участі у трудовій діяльності, здатність досягти у певних умовах певних результатів, а також вдосконалювати в процесі праці [3].

Аналіз наукових літературних джерел дозволяє сформулювати авторське визначення поняття «трудових ресурсів» головний ресурс підприємства, який визначається характеристиками персоналу в які входять вік, трудові можливості, професіоналізм та кваліфікованість. Трудовий потенціал оцінює рівень використання потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності працівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фактора і забезпечує якісну збалансованість у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва

Управління трудовими ресурсами представляє собою свідомий, складний, багатофакторний процес, що характеризується специфічними особливостями та закономірностями, системністю та завершеністю.

Вплив трудових ресурсів на діяльність підприємства безперечний. Від забезпеченості підприємства достатньою кількістю робітників необхідного рівня кваліфікації та досвіду, залежить рівень продуктивної діяльності підприємства. Зокрема, підвищення ефективності управління персоналом позитивно впливає на ефективність використання устаткування, машин, механізмів, своєчасність виконання робіт, і як результат, обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та ін. показники. Дані показники в свою чергу впливають на конкурентоспроможність підприємства в цілому. 

Принципами побудови сучасної системи управління вважаються:

ефективність підбору і розміщення працівників;

справедливість оплати праці і мотивації;

просування працівників відповідно до результатів праці, кваліфікації, здібностей, особистих інтересів, потреб організації;

швидке й ефективне вирішення особистих проблем [2]. 

Ефективне управління трудовими ресурсами є одним з основних чинників підвищення конкурентоспроможності підприємства. При цьому трудові ресурси виступають важливою її складовою разом з такими, як товар, результати його просування, становище підприємства на ринку, фінансовий стан, виробництво, організація, технологія, розглядати які необхідно у комплексі, оскільки їх взаємопов'язане використання має вирішальний вплив на конкурентоспроможність підприємств.

Управління трудовими ресурсами підприємства містить у собі такі етапи:

Планування ресурсів: розробка плану задоволення майбутніх потреб у трудових ресурсах.

Набір персоналу: створення резерву потенційних кандидатів по всіх посадах.

Добір: оцінка кандидатів на робочі місця і добір кращих з резерву, створеного в ході набору.

Визначення винагороди: розробка структури заробітної плати і пільг з метою залучення, наймання і збереження службовців.

Профорієнтація й адаптація: введення найнятих працівників в організацію і її підрозділи, розвиток у працівників розуміння того, чого очікує від них організація і яка праця в ній одержує заслужену оцінку.

Навчання: розробка програм для навчання трудових навичок, які необхідні для ефективного виконання роботи.

Оцінка трудової діяльності: розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення її до працівника.

Підготовка керівних кадрів: розробка програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів.

Управління просуванням по службі.

Удосконалювання організації праці.

Практика довела, що соціальні витрати – це ефективні вкладення в людський капітал. Оскільки саме трудовий потенціал є чинником формування конкурентоспроможності підприємства. Трудові ресурси мають специфічний вплив на рівень конкурентоспроможності підприємства. Достатня забезпеченість підприємств трудовими ресурсами відповідного рівня кваліфікації та професійних навичок, їхнє раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності виробництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання, залежать обсяг і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання устаткування, машин, механізмів і в результаті обсягу самого виробництва продукції [4].

Проаналізувавши підходи різних авторів, можна дійти висновку, забезпечення трудовими ресурсами підприємства необхідно розглядати як одне з найважливіших стратегічних завдань, а фінансовий стан і особливо фінансову стійкість підприємств - як засіб управління конкурентоспроможністю підприємства на перспективу. 

В подальших дослідженнях слід визначити граничні умови використання визначених принципів управління трудовими ресурсами підприємства, формалізувати та алгоритмізувати процедури їх застосування, визначити можливості щодо взаємодоповнення та взаємозамінності принципів в контексті зменшення вартості витрат на управління. 




Література:

1. Борисов А. Б. Большой экономический словарь. — М.: Книжный мир, 2000. - 895 с.

2. Курило І. Про медико-демографічні чинники формування і відтворення трудового потенціалу населення України [Текст] / І. Курило // Україна: аспекти праці. - 2001. - N8. - С. 35-42.

3. Кибанов А.Я.  Управление трудовыми ресурсами, «Инфра-М», 2009 г.-638 с.

4. Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова конкурентоспроможності підприємства // Актуальні проблеми економіки №2 (68), 2010 – с. 17-21.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота