ПОНЯТТЯ СТРОКІВ (ТЕРМІНІВ), ЯК ЕЛЕМЕНТУ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПОНЯТТЯ СТРОКІВ (ТЕРМІНІВ), ЯК ЕЛЕМЕНТУ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

26.04.2016 19:43

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Максименко Катерина Анатоліївна, студентка юридичного факультету, Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного; Добкіна Катерина Робертівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри правосуддя юридичного факультету Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного


Строк (термін) виконання є одним і важливих критеріїв належного виконання будь-якого зобов’язання. Як зазначає Т.В. Боднар, що за допомогою категорії «строк (термін) виконання» можна з’ясувати чи мала місце в конкретному випадку прострочення виконання зобов’язання (неналежне виконання) або його невиконання.[1]

Цивільний кодекс України  значну увагу приділяє захисту цивільних прав і строків (термінів) у цивільному праві. Значна частина новел до Цивільного кодексу України, що стосуються виконання договірних зобов’язань, передбачає  нові положення стосовно строків та термінів у цивільному праві.

Існуючі сьогодні положення щодо строків (термінів) у цивільних правовідносинах і, зокрема, у договорах викликають як в науці, так і на практиці низку проблемних питань. Зокрема проблемними є ті положення в яких час виконання зобов'язання визначається одночасно і строком, і терміном.

Строк (термін) є одним із важливих критеріїв виконання будь-якого зобов’язання. Значення строку (терміну) як елементу належного виконання зобов’язання, проявляєтеся в  його функціях, а саме:

а) дотримання умови щодо строку (терміну) виконання зобов'язання є підставою для визнання виконання у цій частині належним;

б) строк (термін) є тим мірилом відліку часу, зі спливом (настанням) якого виникає (припиняється) зобов'язання.

в) строк (термін) є критерієм, за яким розрізняють зобов’язання з визначеним строком виконання і зобов’язання з невизначеним строком виконання; 

г) як прострочення виконання, так і дострокове виконання (за загальним правилом) вважаються неналежним виконанням;

д) строк є критерієм оцінки правомірності поведінки суб’єктів зобов’язання з точки зору її своєчасності; [2]

Отже, на нашу думку дотримання вимоги щодо строку (терміну) має важливе значення для належного виконання зобов'язання. Оскільки правовим наслідком невиконання зобов'язання у визначений строк (термін) може бути прострочення як кредитора, так і боржника.

Згідно ст. 161 ЦК УРСР 1963 року зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вимог закону, договору. В цьому кодексі застосовувалося лише одне поняття строк, під яким розумілася конкретна дата (конкретний день, конкретна година), на яку має бути виконане зобов’язання. Безумовним досягненням чинного цивільного законодавства є введення таких понять як «строк виконання зобов´язання» та «термін виконання зобов´язання». Відповідно до ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, що має юридичне значення, а термін — це певний момент у часі, із настанням якого пов´язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Роблячи висновок зі ст. 252 ЦК України, можна стверджувати, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Тому на нашу думку це є два зовсім різних поняття.

Дотепер в ряді нормативно-правових актів є вживання юридичних конструкцій, в яких час виконання зобов’язання визначається одночасно і строком і терміном.

Прикладом ототожнення терміну і строку може слугувати ч. 2 ст. 677 ЦК України, в якій вжито таку конструкцію: "...або терміном (строком), до настання якого товар є придатним до використання".

Частиною 1 статті 530, передбачено, що строк (термін) виконання зобов´язання може бути вказаний певною подією, яка неминуче має настати. Виходячи з положень ст. 251, 252 ЦК, складається враження, що встановлення такої умови виконання зобов´язання стосується лише терміну виконання зобов´язання, а не його строку.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотною умовою договору транспортного експедирування є строк (термін) виконання договору;

Таким чином, можна вказати на те, що  поняття строку і терміну, як елементу належного виконання зобов’язань, потребує значного вдосконалення як в цивільному законодавстві так і в ряді інших нормативно-правових актів з метою уникнення прогалин, а також колізій, які, тим самим, в подальшому стають вагомими перешкодами для повноцінного виконання зобов’язань. Також, проаналізувавши зміст деяких нормативно-правових актів, ми вважаємо неприпустимим вживання у законодавстві юридичних конструкцій, в яких час виконання зобов'язання визначається одночасно і строком, і терміном, оскільки подібні конструкції лише ускладнюють з’ясування питання щодо своєчасного виконання зобов'язання.




Література:

1. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія – К., 2005. – С. 100-101

2. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. O.B. Дзери, Н.С. Кузнєцової, P.A. Майданика. - К., 2010. – С. 258 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота