УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЄЮ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА АГРАРНОГО СЕКТОРУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЄЮ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА АГРАРНОГО СЕКТОРУ

07.11.2016 13:17

[Секция 2. Менеджмент]

Автор: Шумовецький Максим Ігорович, студент, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»


Інноваційний розвиток аграрного сектору України стає більш залежним від ефективного використання нововведень у зв’язку з необхідністю підвищення його конкурентоспроможності, орієнтації виробництва на європейські стандарти. Однак, значна кількість як фундаментальних, так і прикладних досліджень залишається лише на стадії розробки. Причиною цього може бути не лише відсутність коштів, але і нескоординований процес управління комерціалізацією інноваційної продукції та технологій. Як наслідок, постає завдання пошуку і використання аграрним виробництвом інноваційних рішень щодо підвищення його конкурентоспроможності, проте виконання його неможливе без формування ефективної інноваційної системи накопичення знань та успішного впровадження інноваційної продукції аграрного сектору. Тому активне використання у виробництві прогресивних високотехнологічних процесів, розробок і випуск нових видів конкурентоспроможної продукції дозволить забезпечити планомірний розвиток аграрного виробництва, що відповідатиме стратегічним завданням і цілям аграрного сектору. 

Теоретичні та методичні засади розвитку і функціонування інноваційної діяльності сформовано у наукових працях класиків економічної теорії, зокрема: Дж. Даннінга, П. Друкера, А. Лундвалла, М. Портера, Б. Санто, Р. Солоу, М. Туган-Барановського, Й. Шумпетера та ін. 

Управлінські аспекти інноваційного розвитку та комерціалізації інноваційної продукції розроблялися у працях: О Амоші, Л. Антонюка, В. Гейця, В. Гриньова, С. М. Iлляшенко, С. Князя, О. Косенко, О. Кузьміна, П. Орлова, П. Перерви, О. Попової, В. Семиноженка, Л. Федулової, Н. Чухрай та ін.; практичне вирішення проблем впровадження інноваційної продукції аграрного сектору економіки України знайшли відображення в працях О. Витвицької, С. Володіна, О. Гудзинського, О. Дація, О. Єрмакова, М. Кісіля, П. Саблука, О. Шпикуляка, О. Шпичака, Ю. Яковця.

Використання інновацій є основою формування конкурентних переваг країн, галузей, регіонів, підприємств. Високотехнологічні інновації забезпечують впровадження інноваційної продукції, пов'язаної із аграрним виробництвом в господарську діяльність, створенням нових ринкових і інвестиційних механізмів реалізації інноваційних проектів, а також формуванням інноваційної інфраструктури в агарному секторі України. Інновації — це ідеї та пропозиції, які є результатом спеціальних наукових прикладних і фундаментальних досліджень та можуть бути базою для створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики наявної продукції, створення нових технологій, процесів, послуг, котрі сприяють підвищенню рівня життя людей. Ряд авторів обєднюють поняття інноваційна діяльність та інноваційний процес, трактуючи їх однаково. 

Аграрний сектор України займає лідируючі позиції в економіці країни протягом останніх років, забезпечуючи розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки. Одним із важливих завдань реформування економіки України є трансформація агропромислового виробництва.  Враховуючи специфіку та характеристику процесу створення інноваційної продукції, нами пропонується визначити інноваційну продукцію аграрного сектору – як результат інноваційної діяльності, який має матеріальну чи нематеріальну форму у вигляді нової продукції виробництва чи переробки, техніки, технології, системи управління, ринкових рішень, що дозволяє підвищити його якість та ефективність, створити переваги над конкурентами.

Це потребує адаптованості її галузей до найважливіших тенденцій зовнішнього середовища. У світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного лідера з виробництва сільськогосподарської продукції та основних продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м'яса, продуктів переробки молока та характеризується процесами, пов'язаними з глобалізацією співробітництва, підвишенням взаємозалежності галузей та країн світу, поглибленням міжнародної кооперації праці. 

В сільськогосподарських виробництвах формування і розвиток інноваційних процесів обумовлюється рядом специфічних факторів, зокрема: 

• різноманітність видів сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки, істотна різниця в технологіях виробництва; 

• значна диференціація окремих регіонів країни за умовами виробництва; сильна залежність технологій виробництва в сільському господарстві від природних умов; 

• різниця в періоді виробництва по окремих видах сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

• високий ступінь територіальної роз'єднаності сільськогосподарського виробництва; відособленість сільськогосподарських структур (на всіх рівнях) від організацій, що створюють науково-технічну продукцію;

• множинність різних форм і зв'язків сільськогосподарських товаровиробників з інноваційними формуваннями; відсутність чіткого і науково обґрунтованого організаційно-економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і, як наслідок, значне відставання галузі в освоєнні інновацій. 

До основних напрямів впровадження інновацій в аграрному секторі можна віднести: використання енергозберігаючих технологій, впровадження біотехнологій, застосування нових технічних засобів та технологій, впровадження нових технологічних карт, застосування економічних, маркетингових інновацій…

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності: 

• стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності - розраховані на перспективу (не менше десяти років) найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу; 

• середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності -розраховані на реалізацію протягом трьох - п'яти років напрями інноваційного-оновлення сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках

Комерціалізація інноваційної продукції агарного сектору на практичному рівні повинна здійснюватися з використанням потенціалу галузевої інноваційної інфраструктури, який краще розуміє її специфіку.

Вивчаючи міжнародний досвід ми можемо бачити, що в законодавстві багатьох країн існують правила, що визначають порядок (процедуру) комерціалізації інновацій та науково-технічних досліджень. На нашу думку необхідно розробити нормативні положення з комерціалізації інноваційної продукції. Суть яких полягатиме у стимулюванні комерційного використання інновацій, створених в державних наукових і навчальних структурах, тобто результати наукових досліджень, які отримані за рахунок (або з використанням) бюджетних коштів, стартапів, механізмів вітчизняної чи міжнародної співпраці у науково-технічній сфері аграрного сектору. 

Для цього основними критеріями повинні бути: 

• визначення процедура і форми участі науки і освіти в інноваційній інфраструктурі; 

• встановлення норм, в яких зазначені завдання комерціалізації для різних суб’єктів інноваційного процесу; 

• організаційно-економічні умови суб’єктів комерціалізації інновацій  на всіх етапах інноваційної діяльності. 

Європейський підхід до проблеми комерціалізації інновацій і наукових досліджень полягає в створенні сприятливих умов на основі системи стимулюючих інструментів для різних учасників процесу створення і комерціалізації результатів наукових досліджень. 

Сьогодні в країнах ЄС застосовуються різні інструменти стимулювання комерціалізації інновацій, які можна класифікувати таким чином: 

• Фіскальні (податкові пільги та дотації); 

• Інвестиційні (фінансування різних програм в основному, на конкурсній основі); 

• Надання субсидій у сфері послуг з комерціалізації інновацій і технологій; 

• Державне замовлення (стимулювання контрактних наукових досліджень). 

Як приклад програми стимулювання контрактних досліджень можна привести сьому Рамкову програму (The Framework Programme FP), яка є головним інструментом Європейського Союзу для фінансового стимулювання спільних досліджень і комерціалізації. Завдяки цьому відбувається стимулювання малих і середніх підприємств (МСП) – старт-ап компаній їх створення для комерціалізації знань і навиків дослідження, що є одним з основних інструментів комерціалізації в Європі.

Законодавство країн OECD (Організації економічного співробітництва та розвитку) спрямоване на встановлення механізму податкового стимулювання комерціалізації наукових розробок. Більшість країн OECD застосовують правові норми, що дають змогу знижувати оподаткування платників, які комерціалізують наукові розробки. Таким чином відбувається стимулюювання інвестицій у наукові дослідження та НДДКР. Деякі держави (наприклад, США або Франція) застосовують податкові пільги лише на приріст витрат на наукові дослідження. Цей тип податкових заходів є вигіднішим для бюджету, але вважається менш ефективним. 

Деякі заходи, які довели свою ефективність в інших країнах, доцільно запровадити і в Україні, тому пропозиції зводяться до таких завдань: 

- визначення поняття «комерціалізація інновацій та науково-технічних розробок»; 

- зазначення об’єктів і суб’єктів її здійснення; 

- наведені способи, форми комерціалізації інновацій та науково-технічних досліджень; 

- процедура проведення комерціалізації інновацій та науково-технічних  досліджень; 

- організаційно-правові форми для комерціалізації інновацій та науково-технічних досліджень (інноваційні центри, центри трансферу технологій тощо); 

- специфіка її проведення певними структурами різних форм власності, резидентами, нерезидентами; 

- заходи стимулювання комерціалізації інновацій та науково-технічних досліджень; 

- особливості взаємодії з інституціями при її здійсненні; 

- повноваження та управління комерціалізацією інновацій та науково-технічних досліджень держави; 

Комерціалізація інновацій і наукових розробок має бути визначена як процес, що спрямований на комерційну реалізацію інновацій і наукових розробок у сферу реального виробництва з метою отримання соціально-економічних ефектів.

За даними останнього звіту Світового економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність 2014-2015 рр., Україна піднялася на 8 позицій і посіла 76 місце серед 144 країн. Швейцарія вже шостий рік поспіль очолює рейтинг. Сінгапур залишився на 2 місці, США піднялися до 3 позиції. До першої п’ятірки також увійшли Фінляндія та Німеччина.

Автори рейтингу відзначають, що Україна як і раніше займає високі позиції за показниками “ємність ринку” (38 місце) та “освіта” - 40 місце за вищою та за початковою освітою. 

Погіршилася позиція України лише за критерієм “рівень розвитку бізнесу” - 99 місце проти 97 у минулому році. За показником “інфраструктура” Україна залишилася на 68 місці, при цьому в дослідженні є коментар, що при підрахунку рейтингу не було враховано нинішню ситуацію у східних регіонах. 

Україна може підвищити ефективність своєї економіки за рахунок розвитку конкуренції на ринках та продовження реформи фінансово-банківського сектору, оскільки за цими параметрами вона посіла відповідно 112 і 107 місця. Рейтинг покращився, але все ще залишається низьким порівняно з провідними країнами світу.

Сільське господарство є тією галуззю, яка може дати швидкий внутрішній імпульс іншим галузям економіки та є єдиним швидким механізмом інтеграції малих форм у організований ринок; встановлення пов’язаних умов і збереження фіскальних пільг для великотоварних виробників є єдиним швидким, не корупційним механізмом їх мотивації для виконання цієї функції.

Аналіз розвитку аграрного сектору України показує, що: розвиток великотоварного виробництва за рахунок існуючих фіскальних пільг забезпечив як суттєві позитивні тенденції, так і суттєві соціальні та макроекономічні наслідки як для економіки аграрного сектору, так і для національної економіки в цілому. 

У всіх розвинених країн є надання більшої переваги "внутрішньому" інвестору, який паралельно до фінансової інвестиції інвестує власну працю, у порівнянні з інвестором, що розвиває бізнес виключно на залучених та власних фінансах.

Основною метою реформування аграрного сектору економіки України – створення умов для сталого і збалансованого розвитку виробництва у всіх формах господарювання для гарантованого насичення внутрішнього ринку та нарощування експорту. 

До основних цілей відносять: 

• відновлення соціально-забезпечуючої ролі аграрної економіки. 

• перехід до екологічно- та енергоощадливого господарювання. 

• нарощування обсягів експорту за рахунок зростання виробництва всіх видів продукції. 

• прискорений інноваційний розвиток працемістких галузей, - тваринництва, овочівництва, садівництва. 

• високі темпи надходження інвестицій в харчову промисловість. 

Управління інноваційною діяльністю є важливою частиною виробничо-господарської діяльності аграрного сектору, яка формує основу для розвитку, включаючи нові підходи до вирішення звичних виробничих завдань. Збалансоване поєднання виробничої та інноваційної діяльності сприяє не тільки постійному вдосконаленню виробничого процесу і продукції, але й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб. 

Управління комерціалізацією інноваційної продукції аграрного сектору включає виконання наступних завдань (робіт): 

• розробка та здійснення інноваційної політики з трансферу чи комерціалізації; 

• розробка проектів і програм інноваційної діяльності; 

• підготовка і розгляд проектів створення інноваційної продукції; 

• контроль над етапами інноваційного процесу від створення нової продукції до її впровадження; 

• фінансове і матеріальне забезпечення проектів інноваційної діяльності. 

В організації інноваційної діяльності широко використовуються взаємодоповнюючі процеси інтеграції та диверсифікації. Вертикальна інтеграція, або комбінування з попередніми стадіями, може бути організована як у рамках єдиної організації, через внутрішньо організований ринок, так і на постійних контрактах. Інтеграція орієнтована на активізацію науково-дослідної й виробничої діяльності. На змішаній корпоративно-ринковій основі формуються нові організаційні побудови постійного і тимчасового типу, засновані на інтеграції всіх ланок інноваційного циклу, з одного боку, і на створенні механізмів координації й консолідації діяльності окремих фірм, підприємств інноваційного бізнесу й інших організацій як між собою, так і з інститутами ринкової економіки - з другого.

Стратегії в цілому, та інноваційні зокрема, направлені на розвиток і використання потенціалу галузі. Вибір інноваційних стратегій залежить від стану внутрішнього і зовнішнього середовища. Комплексні інновації відображаються в корпоративній стратегії. При високій диверсифікації існують два види стратегій: стратегії продукції, яку впроваджують і корпоративна стратегія для організації в цілому. Стратегії сфер бізнесу представляють собою не диверсифіковані організації, а стратегії, засновані на стратегічному плані галузі або індивідуальній особливості виду інновацій.  Тому в залежності від поставлених стратегічних цілей визначається і ієрархія стратегій, тобто правил для їх досягнення. 

Основними принципами формування ринку інноваційної продукції аграрного сектору є: наявність попиту і пропозиції на інноваційну продукцію. Згідно цього організаційного принципу формують плани виробництва науково-технічної продукції, організовують інноваційні структури, визначають їх розмір, здійснюють підбір праціників. Попит і пропозиція — виступають основою ринкових відносин. Відбулися суттєві зміни в інформаційному забезпеченні аграрного сектору — в певній мірі із усієї системи науково-технічного забезпечення АПК залишились творці наукової продукції і споживачі. 

Модель взаємодії виробників інноваційної продукції та споживачів можна подати у вигляді різних схем. Перша схема передбачає відносини простої купівлі- продажу, друга — визначає відносини, коли зазначаються умови доопрацювання новації (продавець допомагає освоїти новацію, надає оплачувані послуги); третя схема визначає відносини, направлені на участь з своїми розробками і науковими можливостями в інтегрованих формуваннях шляхом створення спільних підприємств, асоціацій, технопаркових інноваційних структур. Основою конкурентного успіху упралінця-інноватора є його спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти, способом. 

Україна обрала Європейську модель розвитку інновацій, яка сприяє поступальному розвитку життєвого рівня в країні, необхідних для подальшого інвестування. Крім етапів сприйняття нового товару виділяють споживачів за ступенем їх сприйнятливості до інновацій. Інноваційна сприйнятливість (інновативність) і темпи сприйняття інновації залежать від різноманітних економічних, організаційних, психологічних, соціальних і технічних факторів. 

Система управління комерціалізацією результатів інноваційної діяльності складається з системоутворюючих складових управління комерціалізацією інноваційної продукції і є складовою системи управління новаційною та інноваційною діяльністю. Інноваційна ж діяльність полягає в діях суб’єктів на певній стадії інноваційного процессу

Тому, комерціалізація інноваційної продукції є основним елементом інноваційної діяльності, що базується на визначенні етапів створення інноваційної продукцції, її характеристик, а також поширенні результатів інноваційної діяльності в ринковому оточенні. 

На сучасному етапі переходу до інноваційної економіки Україна зобов'язана бути лідером і активним учасником інноваційних процесів, використовувати досвід інших країн і приймати рішення, які є оптимальними національним інтересам. Основні завдання повинні бути направлені на: 

- гармонізацію правових та організаційно-економічних умов комерціалізації та передачі інновацій; 

- забезпечення моніторингу правової захищеності національних наукових розробок при міжнародному трансфері інновацій; 

- вдосконалення нормативно - правової бази з урахуванням національних інтересів та міжнародних норм і правил, угод і конвенцій; 

- реалізація міжгалузевого національного проекту підвищення ефективності комерціалізації результатів наукових досліджень. 

Система комерціалізації продукції інноваційної діяльності складається з оцінки не тільки процесу комерціалізації, але і трансферу. Методи, механізми трансферу прямо впливають на формування стратегії продажу об’єктів комерціалізації і повинні бути також досліджені, оптимізовані та відображені в стратегії комерціалізації результатів інноваційної діяльності. 

До основних проблем, щодо здійснення комерціалізації інноваційної продукції можна віднести: 

• науковці, часто створюючи наукову продукцію не знають ринку і самі не можуть наукові результати перетворити в нову якісну продукцію; 

• бізнес структури ринку практично не знайомі з напрямом сучасної науки, структурою і пріоритетними напрямами її діяльності, прогресивними досягненнями. Вони не завжди можуть оптимально оцінити достовірність наукових результатів, пропонованих для реалізації, і їх технологічної ефективності;

• держава повинна встановлювати норми і процедури та здійснювати контроль за трансфером технологій, оскільки не завжди правильно оцінюються можливі наслідки реалізації прийнятих законодавчих положень щодо створення наукового знання і його комерціалізації. 

Труднощі які виникають з комерціалізацією наявного інноваційного потенціалу пов'язані в першу чергу з відсутністю трьох перших ланок в інфраструктурі трансферу технологій - некомерційних венчурних фондів, фірм венчурного капіталу і малих інноваційних фірм високих технологій. Для здійснення комерціалізації  потрібно сформувати відповідне середовище з обов'язковою участю держави, діючи на основі програм і прагнучи до чітко сформульованих цілей.




Список джерел:

1. Витвицька О.Д. Механізм реалізації мотивацій інноваційного підприємництва: монографія/ О.Д. Витвицька. – К.: Аграр Медіа Груп, 2011. – 320с. 

2. Вовк В. А. Комерціалізація інноваційної продукції у міжнародному бізнесі / В. А. Вовк, М. Ю. Серпухов // Вісник економіки транспорту і промисловості : зб. наук. стат. – Х. : УкрДАЗТУ, 2011. – № 33. – С. 78–81. 

3. Державний комітет статистики України – Режим доступу http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2013/14/vvp/vtp/vtp_u/arh_vvp2013/14.html 

4. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua. – Назва з екрану. 

5. Інноваційна діяльність в аграрній сфері: інституціональний аспект: [монографія] / [П. Т.Саблук, О. Г. Шпикуляк, Л. І. Курило та ін.]. – К. : ННЦ ІАЕ, 2010. – 706 с. 

6. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / О.С.Власенко.-К.: Знання, 2011.- 439с. 

7. Коробка В. М. Організаційно-економічні аспекти розвитку аграрного сектору / В. М. Коробка // Формування інноваційної економіки: світовий досвід та вітчизняні реалії: Міжнародна науково-практична конференція, тези. – Херсон, 2014. – С. 194–195. 

8. Коробка В. М. Стратегічні орієнтири розвитку аграрного сектору / В. М. Коробка // Якість економічного розвитку: глобальні та локальні аспекти: Міжнародна науково-практична конференція, тези. – Одеса, 2015. – С. 64–65. 

9. Шпичак О.М. Економіко-організаційні неузгодженості взаємовідносин у продуктових ланцюгах в умовах інфляційно-девальваційних процесів: напрями врегулювання / Шпичак О. М. // Економіка АПК. - 2015. - № 6 - С. 85 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота