ПОРУШЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ТА МОРАЛЬНИХ ЗАСАД СУСПІЛЬСТВА ЯК ПІДСТАВА ВИЗНАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕДІЙСНИМ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПОРУШЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ТА МОРАЛЬНИХ ЗАСАД СУСПІЛЬСТВА ЯК ПІДСТАВА ВИЗНАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ НЕДІЙСНИМ

25.01.2018 14:40

[Секция 7. Хозяйственное право. Хозяйственное процессуальное право. Финансовое право. Банковское право]

Автор: Побіянська Неллі Борисівна, аспірант Інституту права імені Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом


УДК 346.3

Постановка наукової проблеми. Cпецифікою правового поля України є те, що питання визнання недійсним договору регулюється двома кодексами: Цивільним та Господарським, які містять дещо різні доктринальні підходи. Окрім того, особливої уваги заслуговує історична ґенеза цієї проблематики, тлумачення «договору, який суперечить інтересам держави і суспільства». 

Вивчення цієї проблеми проводилось методами спостереження, порівняння, узагальнення та аналізу судової практики та попередніх наукових досліджень.

Метою наукової статті є визначення поняття «договору, який суперечить інтересам держави та суспільства» та обґрунтування розширення кола договорів, які можуть бути визнані недійсними з цих підстав, долучивши до них договори, укладені з метою уникнення стягнення та реалізації майна боржника під час виконавчого провадження.

Виклад основного матеріалу. Договори, які вчинені з метою, яка завідомо протирічать інтересам соціалістичної держави і суспільства, характеризувались в радянському законодавстві відповідними об’єктивними і суб’єктивними ознаками. З об’єктивного боку вони вирізняються тим, що не просто порушують вимоги, які передбачені законом до договорів, а посягають на підвали суспільного строю, будучи спрямованими на досягнення мети, які ідуть в супереч інтересам держави і суспільства. З суб’єктивного боку вони передбачають свідомість, а тому можуть бути вчинені тільки умисно. [1]

Найбільш небезпечними з суспільної точки зору є договори, укладені з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сюди відносяться, зокрема, договори, які порушуються основи початку націоналізації землі, договори з валютою, договори, направлені на отримання нетрудових доходів тощо. В таких випадках закон при наявності умислу у сторін і виконання договору хоча б однією зі сторін, передбачає стягнення всього виконаного або того, що має бути виконано, в дохід держави. Так, Пленум Верховного суду РРФСР постановою від 05.08.1961 року «Про судову практику по справах про самочинне будівництво індивідуальних житлових будинків» запропонував судам при виявленні фактів укладення договорів, які порушують законодавство про націоналізацію землі, розглядати питання про стягнення в дохід держави, всього отриманого сторонами за незаконними договорами.[2]

Вважаємо, що оскільки ці договори породжують юридичні наслідки, які можуть бути анульовані судом, правильніше робити наголос не на їх відносній недійсності, а на відносній дійсності.

01.01.2011 р. було виключено правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і віднесено такі правочини до оспорюваних.

14 листопада 2012 р. Вищим адміністративним судом України було ухвалено постанову у справі № К/9991/50772/12, яку сьогодні більшість правників розглядає як знакову щодо вирішення проблеми наявності у податківців самостійно кваліфікувати договори, що суперечать інтересам держави і суспільства, як нікчемні. А саме, було визначено, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз’яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність [3].

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 р. № 4834-VI в абзаці третьому пункту 140.2 ПКУ слова «як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним» були виключені з 1 липня 2012 р. Починаючи з вказаної дати, перерахунок доходів і витрат (балансової вартості основних засобів) повинен проводитися сторонами договору у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину, у разі визнання судом правочину недійсним з будь-яких підстав, а не лише з підстави порушення ним публічного порядку, його фіктивності. Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому. Наявність істотного публічного інтересу виключає можливість встановлення залежності позбавлення правового захисту особи від волевиявлення іншої особи або органу державної влади. Тому правило про нікчемність таких правочинів не може мати винятків, а правило про можливість їх оскарження не можна розглядати як спеціальне, тобто таке, що виключає застосування загальної норми, бо це призвело б до руйнування засадничого регулювання. Таким чином, фактично була визнана правомірність дій податківців під час перевірки самостійно кваліфікувати договори, що суперечать інтересам держави і суспільства як нікчемні. Вищевикладену позицію фактично було підтримано Міністерством юстиції України у своєму листі від 30.10.2008 р. № 1022-0-1-08-19 «Про порядок визнання правочинів недійсними».   [4]

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, серед іншого, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності;  незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

На даний момент в Україні відсутній механізм та уніфікована практика визнання правочину недійсним саме з мотивів його суперечності моральним засадам суспільства. Як свідчить аналіз процесуального законодавства і уніфікованої судової практики суддя при вирішенні спорів керується лише формально визначеними нормами. Навіть якщо формально визначені норми відсутні, суддя може вирішувати спір на підставі загальних засад цивільного законодавства, використання аналогії права, в свою чергу зазначені засади, зважаючи на їх загальний характер, не можуть не враховувати тенденції моральності в сучасному суспільстві. При порушенні питання про відповідність чи невідповідність правочину моральним засадам суспільства необхідно щоб правочин взагалі можливо було б оцінити на предмет загальнолюдським уявленням про соціальні цінності. 

Антисоціальні договори не володіють будь-якими суттєвими особливостями за своїм суб’єктивним складом. Іх специфіка полягає в тому і самому змісті та направленості договору. Під порушенням вимог закону, мається на увазі не ті договори, які протирічать взагалі будь-якому закону, а лише ті, які порушують особливо важливі закони.  На відміну від договорів, які прямо порушують закон, договори, укладені в обхід закону, на перший погляд не протирічать закону, але є протизаконними, тому що призведуть до протизаконного результату. Недійсними є договори, направлені до явних збитків державі. При цьому збитки для держави мають бути явними вже в момент вчинення договору, а не бути наслідком вже змінених умов. [5]

Ми б хотіли зробити наголос на тому, що більш вдалою є правова конструкція Цивільного кодексу України, яка приділяє увагу не тільки самому договору, а і публічному порядку, який передує укладенню деяких видів договорів. 

Особливої уваги, на нашу думку, заслуговують Закон України «Про виконавче провадження», Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Метою цих нормативних актів є відновлення порушених в тій чи інший спосіб прав, як громадян, так і юридичних осіб. Проте, все частіше зустрічаються випадки укладення договорів, дія яких спрямована на уникнення можливості задовольнити законні вимоги стягувачів боржником. Законодавець однозначно став на бік боржника, вказавши, такі дії є підставою для визнання таких договорів недійсними. Ми, звичайно, маємо відрізняти договори, укладені під час виконавчого провадження або банкрутства, від інших, які укладаються з метою приховати майно від, наприклад, ймовірного стягнення. Договори, укладені під час банкрутства та/або виконавчого провадження, окрім того, що унеможливлюють відновлення майнових прав постраждалих осіб, ще і підтвердженням посяганням боржника на засади правосуддя, зокрема, обов’язковість судового рішення, визначених п. 9 ч.1 ст. 129 Конституції України. Бо процес виконавчого провадження, як і процес банкрутства, починається з винесення відповідного процесуального рішення судом. 

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо, що знайде своє  відображення в тексті вдповідного рішення суду.

Висновки. Враховуючи викладене, ми приходимо до висновків:

- недійсність договору може встановлюватись виключно судом, контролюючі органи не можуть робити висновки про недійсність або нікчемність господарських договорів;

- про необхідність нормативного закріплення і в Господарському кодексі України положення про визнання такими, що суперечать інтересам держави і суспільства договори, укладені з метою уникнути стягнення та/або реалізації майна боржника під час виконавчого провадження, що призведе до більш суворих наслідків для винних сторін, та буде сприяти фактичному виконанню рішень суду. Бо, на нашу думку, забезпечення саме виконання вже винесених рішень судом, є однією з засад правосуддя.

Список використаної літератури:

1. Иоффе О.С., Толстой Ю.К., Основы советского законодательства – Москва, 1962 г – С. 49

2. Грибанов В.П., «Основы гражданского, трудового, земельного и колхозного права» - Москва, 1973 – С. 41-42

3. Постанова Вищого адміністративного суду Украї- ни від 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://document. ua/pro-viznannja-nechinnim-ta-skasuvannja-podatko vogo-povidomle-doc122304.html

4. Недійсні правочини та їх податкові наслідки // Бухгалтерія. — 2012. — № 37. — С. 51—55.

5. Генкин Д.М., «Радянське цивільне право» - Москва, 1961 – С. 73 – 74 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота