ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ В ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ В ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

01.05.2018 12:14

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Хілініченко Вікторія Вікторівна, студентка 2 курсу ОР «Магістр», Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати права і свободи від порушень і протиправних посягань [1].

Вказана норма отримує все більшу актуальність на практиці з огляду на набрання чинності нових процесуальних кодексів 15.12.2017 р., редакції яких  офіційно закріпили необмеженість переліку засобів захисту. 

На нашу думку, однак, недостатньо дослідженим у науковому полі залишається питання застосування судами «нетипових» засобів юридичного захисту, які не містяться у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Дане питання, натомість, широко висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ, або Суд).

Незважаючи на те, що при встановленні порушення окремою державою норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція) ЄСПЛ переважно присуджує компенсацію, в окремих ситуаціях Суд також застосовує «індивідуальні засоби захисту», якщо вважає, що компенсація не здатна відновити чи виправити ситуацію заявника.

Предметом даного дослідження є рішення ЄСПЛ, де Судом застосовано саме індивідуальні засоби захисту з метою (1) встановлення випадків, коли «стандартні» засоби захисту не є достатньо ефективними; (2) визначення специфічних засобів захисту крізь призму рішень ЄСПЛ.

Як було зазначено Судом у справі «Бензер та інші проти Туреччини», у низці виняткових випадків, коли сама суть виявленого порушення така, що не залишає вибору між заходами, що можуть його виправити, Суд визначає необхідні для виконання державою заходи (тобто ті заходи, які у конкретній ситуації є ефективними для заявника) [2, п. 217].

Прикладом застосування індивідуальних засобів захисту є рішення у справі «Абуєва проти Росії» [3]. Заявники у справі (постраждалі від нападу на село Катир-Юрт в Чеченській Республіці) стверджували, що Росією порушено право на життя та неефективно здійснено розслідування їх справи.

Розглядаючи справу, ЄСПЛ дійшов висновків, що бойові дії у с. Катир-Юрт були проведені без належної міри турботливості щодо життя населення, а відсутність ретельного розслідування бойових дій призвела до порушення процесуального аспекту ст. 2 Конвенції.

Унікальність даної справи полягає в тому, що хоча зазвичай ЄСПЛ не зобов’язує держав проводити нові розслідування, щоб не втручатися у їх компетенцію, тут ЄСПЛ вказав, що «він вважає обов’язковим здійснення нового незалежного розслідування, в рамках якого мають бути вчинені конкретні заходи з урахуванням висновків Суду щодо недолугості першого розслідування».

Причини вжитих заходів пояснені у самому ж рішенні. Ними стали злісне невиконання державою загальних рекомендацій, викладених у подібній справі «Ісаєва проти Росії», і наявність у держави достатніх відомостей щодо ситуації заявників, що вже встановлені ЄСПЛ у тій же справі «Ісаєва проти Росії».

Зазначене дозволяє стверджувати, що невиконання державою загальних рекомендацій ЄСПЛ щодо удосконалення певного правового механізму підвищує ризик застосування Судом індивідуальних засобів захисту у подібних справах, переданих на розгляд Суду після викладення таких рекомендацій у попередніх рішеннях.

Іншою справою, в якій втілено підхід Суду до індивідуальних засобів захисту, є «Савріддін Джураєв проти Росії» [4]. У ході розгляду зазначеної справи ЄСПЛ застосував тимчасовий захід щодо держави-відповідача (Росії), зобов’язавши останню не вчиняти дії щодо передачі заявника в Таджикистан, де він міг бути підданий нелюдському поводженню. Незважаючи на це, заявник був викрадений та висланий з території Росії, що, на думку ЄСПЛ, не могло відбутися без мовчазного схвалення чи сприяння з боку Росії. 

Зважаючи на особливу вразливість становища заявника, який міг бути підданий тортурам, ЄСПЛ, між іншим, зобов’язав Росію «вжити вчасних та ефективних заходів для захисту заявника від наявних для його життя та здоров’я загроз у іноземній юрисдикції дипломатичними чи іншими шляхами, а також провести розслідування щодо викрадення заявника». 

Зазначене рішення є знаковим з огляду на те, що (1) Судом застосовано індивідуальні засоби захисту (зобов’язання вжити заходів щодо захисту заявника в іншій державі та провести розслідування фактів його викрадення); (2) Судом констатовано, що  бездіяльність та мовчазне потурання порушенню норм Конвенції відповідальними органами держави призводить до відповідальності за Конвенцією так само, як і активні дії.

Нарешті, у справі «Волков проти України», де суддя, звільнений за порушення присяги, скаржився на порушення незалежності та інших гарантій судового розгляду його справи, Суд також застосував індивідуальні засоби захисту: зобов’язав державу поновити заявника на посаді та реформувати правову систему, яка призводить до констатованих порушень [5, п. 208].

Вищевикладена позиція ЄСПЛ по-різному оцінюється вченими. Погоджуємося із підходом С. Шмаль і М. Броєра, які обґрунтовують такий підхід Суду тим, що він покликаний висловити особливу занепокоєність Суду щодо порушень прав людини і нагальну потребу якнайшвидше припинити такі порушення [6, п. 9.59].

Загалом можна зробити наступні висновки щодо того, за яких обставин та у зв’язку з чим ЄСПЛ вдається до застосування індивідуальних засобів захисту:

• Заявник належить до особливо вразливої категорії осіб;

• Порушуються або перебувають під загрозою порушення життєво важливі права заявника (зокрема, право на життя та особисту недоторканність);

• Порушення, встановлені у справі заявника, не є поодинокими у державі, що свідчить про систематичність порушення прав людини та невжиття державою у зв’язку із цим жодних заходів;

• Порушення прав заявника не можуть бути повною мірою виправлені компенсацією чи жодним іншим чином, аніж той захід, який пропонується Судом.

Таким чином, проведене дослідження свідчить про те, що окремі ситуації порушення прав людини, що гарантовані Конвенцією, потребують особливих засобів захисту, оскільки не можуть бути виправлені «класичними» способами захисту (виплата компенсації, зобов’язання вчинити дії). 

У таких випадках Суд обґрунтовує потребу застосування специфічних заходів – проведення розслідування, вчинення дій щодо повернення особи, незаконно екстрадованої до іншої держави, тощо.

Зазначений підхід є цілком розумним з огляду на багатоманітність правових ситуацій та першочерговість прав людини, що превалюють над іншими міркуваннями. 

Зважаючи на це, а також враховуючи, що чинні процесуальні кодекси наразі не обмежують суд виключно встановленими законом засобами захисту при вирішенні спору, вважаємо, що судові органи мають окремо аналізувати, наскільки ефективними є засоби захисту, які вони застосовують у судових рішеннях та, чи відповідають такі засоби захисту стандартам ЄСПЛ.

Література:

1. Конституція України зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - с. 141. 

2. Рішення ЄСПЛ у справі «Бензер та інші проти Туреччини» від 12.11.2013 р., заява № 23502/06. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-128036

3. Рішення ЄСПЛ у справі «Абуєва проти Росії» від 02.12.2010 р., заява № 27065/05. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-101936

4. Рішення ЄСПЛ у справі «Савріддін Джураєв проти Росії» від 25.04.2013 р., заява № 71386/10. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/eng#_Toc352050769

5. Рішення ЄСПЛ у справі «Волков проти України» від 09.01.2013 р., заява № 21722/11. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115871

6. The Council of Europe : its law and policies / [edited by] Stefanie Schmahl. [and] Marten Breuer. - Oxford ; New York : Oxford University Press, 2017. 

________________

Науковий керівник: Хоменко Михайло Михайлович, кандидат юридичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота