РИЗИК СТОРІН ПРИ УКЛАДАННІ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РИЗИК СТОРІН ПРИ УКЛАДАННІ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

29.05.2018 14:35

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Демедчук Наталія Ігорівна, студентка 1 групи 3 курсу військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Розвиток інформаційних технологій з кожним днем змінює життя суспільства. З появою мережі Інтернет, з’явилась можливість здійснювати торгівлю дистанційно (онлайн). Все більш актуальним постає питання щодо регулювання договору купівлі-продажу в  мережі Інтернеті з урахуванням усіх особливостей. Кожного року обсяги електронної комерції зростають, і мова іде не лише про використання мережі, як певного «торгівельного майданчика», а і надання певних товарів, які є певним чином дематеріалізованими. Наприклад, продаж хостингу, реєстрація доменів, тощо. І таке стрімке поширення новітніх комунікацій та інформаційних технологій потребує правового механізму  регулювання відносин щодо набуття, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків, які виникають під час укладання договорів у мережі Інтернет.

Переважну більшість таких договорів становлять договори роздрібної купівлі-продажу в інтернет-магазинах. Інтернет-магазин (англ. Internet shop, англ. Online shop) — місце в інтернеті, де відбувається прямий продаж товарів споживачеві (юридичній або фізичній особі), враховуючи доставку. При цьому розміщення інформації для споживача, замовлення товару і угода відбуваються там само, всередині мережі (на сайті інтернет-магазину).  По суті, у даному випадку, розміщення товару на сайті інтернет-магазину, з зазначеною ціною, умовами доставки, тощо, є публічною офертою, оскільки пропозиція товару звернена до невизначеного кола осіб, та із зазначенням істотних умов, тобто предмета та ціни. 

Науковцями були поставлені питання: саме який договір укладається в мережі Інтернет; чи є Інтернет  лише засобом фіксування товару, який є ідентичним паперовому каталогу. З цього приводу Р. Б. Шишка та С. В. Резніченко виділяють дві основні точки зору: З одного боку розглядається, що вибір товарів в інтернет-магазині та формування замовлення є акцептом публічної оферти, а з іншого -  оформлення замовлення є зустрічною офертою, яку пропонує покупець. На нашу думку вірною є позиція Р. Б. Шишки та С. В. Резніченко. Вони зазначають, що вибір товарів в Інтернет магазині та формування замовлення є все ж таки акцептом публічної оферти, а не зустрічною офертою, адже покупець не змінює умови договору, а приєднується до умов, які встановлює продавець, тобто акцептує пропозицію продавця. Відповідно продавець є оферентом, тобто стороною, що подає пропозицію укласти договір. Оферентами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, наприклад, продавці або виробники продукції, компанії-емітенти, які беруть участь в ринкових відносинах або тендерах. Покупець, приймаючи умови, що пропонуються продавцем, відповідно стає акцептантом. Акцептантами є будь-які особи (фізичні чи юридичні), що приймають оферту, і тим самим беруть на себе зобов’язання сплатити за певним рахунком, чеком, тощо. З  цього часу продавець має право вимагати оплати товару, а покупець – його одержання.

І хоча ЗУ «Про захист прав споживачів» і захищає права споживача, а саме виключно фізичну особу, яка  у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями, та укладення договору на відстані, на нашу думку цього не достатньо. Адже, якщо деякі Iнтернет-магазини є офіційними, а саме визнаються як суб’єкти господарювання, то деякі – ні. У більшості випадків використовуються сайти для безкоштовних оголошень, такі як Slando, Prom.ua, або взагалі соціальні мережі. І в цьому випадку права та обов’язки продавців і покупців не регулюються. 

Проблема ідентифікації сторін виникає у зв’язку з тим, що спілкування відбувається не особисто, а лише у рамках певної інформаційної платформи. Акцептант діє на свій «страх і ризик», якщо оплата відбувається до передачі йому товару (у безготівковій формі на певний рахунок), а оферент, у свою чергу, ризикує тоді, коли використовується отримання товару з післяплатою. (Післяплата – це спосіб грошових розрахунків, при яких оплата вартості товару здійснюється безпосередньо при одержанні його адресатом. Дана послуга особливо приваблива для сфери інтернет-комерції, де транспортна компанія виступає посередником у доставці вантажу, а також бере на себе зобов'язання з передачі оплати продавцю). При використанні післяплати, як способу оплати товару відправник вантажу укладає договір перевезення з підприємством транспорту або зв’язку з умовою, що вантаж може бути виданий адресатові тільки після сплати ним суми, яку відправник вказав заздалегідь. Цю вартість, віднявши від неї комісійні на користь організації, що виконує операцію, перераховують відправникові. Якщо одержувач відмовляється оплатити вантаж, товар повертають відправникові. 

У першому випадку продавець може просто «зникнути», забравши кошти, а у другому – покупець не забере товар у посередника, і тим самим продавець понесе збитки, які виражатимуться у платі за доставку. 

Отже, виходячи з вищезазначеного варто сказати, що хоча інтернет-торгівля є чимось дещо новим для українського законодавства, але все ж така діяльність набирає неабиякого попиту і обертів. Але існує ряд проблемних та актуальних питань, які і досі залишаються дискусійними, і сповільнює процес рівномірного розвитку з найменшими втратами і ризиками як для оферентів, так і для акцептантів, необхідна підтримка держави. І в першу чергу ця підтримка має виражатися у вдосконаленні вітчизняного законодавства. Адже в Україні, нажаль, не приділяється достатня увага питанню щодо регулювання договорів купівлі-продажу, що укладаються в мережі Інтернет. Можливість укладання договорів новими засобами  в сфері цивільного права дозволяє розширити потенціал Інтернету,  надає змогу фізичним особам вільно та безперервно вступати в данні правовідносини, але в той же час дещо ускладнює забезпечення прав обох сторін договору. Тому досить доцільно було б переглянути і удосконалити  нормативно-правові акти у частині, що стосується даних питань. 

_____________________

Науковий керівник: Колісникова Ганна  В’ячеславівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права№2, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота