ДОГОВІР ДАРУВАННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДОГОВІР ДАРУВАННЯ

29.05.2018 19:28

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Шептовицька Анна Артурівна, студентка 3 курсу, Інституту підготовки кадрів для органів юстицій, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків, Україна


Договори дарування укладаються як  щодо незначних за вартістю предметів, так і щодо таких об’єктів цивільних прав, як земельні ділянки, житлові приміщення, автомобілі та ін. Відсутність у цивілістичній науці спеціальних досліджень договору дарування та практична значимість його у повсякденних відносинах у суспільстві зумовлюють теоретичну та практичну важливість аналізу правового регулювання договору дарування за сучасним цивільним законодавством України.

Проаналізувавши статті науковців В.О. Гончаренко, С.О. Почтарьова, І. Спасибо-Фатєєвої, А.М. Ісаєва та інших стосовно проблемних питань щодо визначення форми, предмету, змісту договору дарування, актуальності та правових наслідків його укладання, історичних аспектів, які впливають на визначення таких характеристик, як: зустрічність та взаємність; оплатність та безоплатність, - я, посилаючись на судову практику,  ставлю за мету висвітлення в даній роботі наступних питань:

1.Уявлення про предмет договору та його істотні умови, волевиявлення сторін.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, суд  може  визнати  договір  дарування  недійсним,  якщо  особа  на  підставі  належних  і допустимих  доказів,  у  тому  числі  пояснень  сторін  і  письмових  доказів,  доведе неправильне  сприйняття  нею  предмету, фактичних  обставин  правочину,  що  вплинуло  на волевиявлення  особи  під  час  укладення  договору  дарування  замість  договору  довічного утримання.

Виходячи зі змісту стст.203, 717 ЦК, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення  про предмет договору та  досягли згоди про всі його істотні умови.

Предметом договору дарування можуть бути речі - рухомі та нерухомі, а також різні майнові права, яким дарувальник має право розпорядитися. Законом України від 15.12.2005 р. № 3201-IV у ст. 190 ЦК України внесене доповнення частиною другою, відповідно до якого «Майнові права є неспоживною річчю». На думку Гончаренко В.О. «…зазначені зміни до ЦК України не є виваженими, хоча б тому, що річчю відповідно до ст. 179 ЦК України є предмет матеріального світу. Майнові права не мають матеріальної субстанції, тому не можуть бути віднесені до категорії речей відповідно до ЦК України, а є видом майна (ст. 190 ЦК України). Тому, вони можуть бути неспоживним майном, але не річчю».

Автор статті «Предмет договору дарування» С.О. Почтарьов, вказує на необхідність внесення змін до статті 714 ЦК України, що регламентує предмет договору дарування з метою доповнення ч.2 цієї статті спеціальним застереженням у редакції: «Дарунком можуть бути інші об’єкти цивільних прав, якщо Конституцією України та іншими актами законодавства не встановлено заборон та їх перехід до інших осіб, або вони не можуть бути передані іншим особам у силу їх «правового режиму».

Згідно із ч.3 ст.203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «…правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин».

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 ЦК). 

Але, з роз’яснень, які викладено в п.19 постанови Пленуму ВС убачається, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров’я та потребу у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

2.Зміст договору дарування. Питання безоплатності.

Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, отже зміст даного правовідношення полягає у взаємних правах та обов’язках.

Безумовно, основоположним для договору дарування є намір дарувальника обдарувати обрану ним особу, тобто передати їй своє майно безоплатно, тому цим договором не можуть встановлюватись зустрічні майнові обов’язки обдаровуваного. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Однією з новел Цивільного кодексу 2004 року стала можливість визнання договору дарування, як реальним,  так і консенсуальним. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у  обдаровуваного  поряд  з  правами,  також обов'язків. Так,  стаття 725 ЦК України надає право дарувальнику встановити в договорі обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи, зокрема особистого сервітуту. 

Міністерство юстиції України надає Роз’яснення щодо обов'язків обдаровуваного. До них належить і обов'язок   обдаровуваного   вчинити  певну  дію  майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її  вчинення (передати  грошову  суму  чи  інше майно у власність,  виплачувати грошову ренту,  надати право довічного  користування  дарунком  чи його   частиною,   не  пред'являти  вимог  до  третьої  особи  про виселення, тощо).

Внаслідок цього постає питання про співвідношення такого дозволу із забороною, що міститься в ч.2 ст.717 про встановлення аналогічного обов’язку обдаровуваного стосовно самого дарувальника та як результат правової природи його безоплатності.

Інна Спасибо-Фатєєва, посилаючись на чинне законодавство та нормативно-правові акти зарубіжних країн, вказує на можливість висування певних умов немайнового характеру з боку дарувальника в договорі дарування,  мотивуючи наступним: «…дарування не виключає висування певних умов, за настанням яких відбудеться передання умов майна до обдаровуваного. Як правило, ці умови розглядаються як заохочувальна міра, стимул для певної поведінки, в яких, між тим, не можна вбачати зустрічного виконання зобов’язань, оскільки вони не породжують обов’язку обдаровуваного. Поширеним є приклади з включенням до договору дарування таких умов, як зарахування або закінчення ВУЗу, тощо…» 

Договір дарування сформувався у римському приватному праві як неформальна угода (pactum donationis), за якою «одна сторона, дарувальник, надає іншій стороні, обдаровуваному, які-небудь цінності за рахунок свого майна, з метою виявлення щедрості стосовно обдаровуваної особи (animus donandi)» і не  входив до жодної з чотирьох груп класичних римських контрактів.  Історичний аналіз становлення умов в договорі дарування демонструє необхідність появи спеціальних норм, регламентуючих їх правове обґрунтування, адже потреба у встановлені обов’язків обдаровуваного або переросла в окремий договір (довічного утримання), або допускається й нині, якщо ці обов’язки стосуються  третіх осіб, або вважається, що певні обов’язки не можуть покладатися на обдаровуваного (встановлення сервітутів по відношенню до дарувальника), оскільки це явно суперечитиме безоплатності договору дарування. 

Щодо встановлення особистого сервітуту в договорі дарування існує наступна думка Інни Спасибо-Фатєєвої «…в договорі дарування може бути встановлений особистий сервітут довічного проживання дарувальника, оскільки ця умова не є обов’язком обдаровуваного, який тим самим не здійснює стосовно дарувальника ніяких дій майнового або немайнового характеру, тобто це не підпадає під заборону, що міститься в ч.2 ст. 717 ЦК України».

Але, більшість науковців визнають основну  кваліфікуючу  ознаку,  за  якою  договір  дарування  відрізняється від інших договорів про передачу майна у власність, це  його  безоплатність, тобто це відсутність  зустрічної  еквівалентної  вимоги, а базою  для  визначення  всіх аспектів правового регулювання договору  дарування  -   норми Цивільного кодексу України

3. Форма договору дарування.

Як було зазначено, важливе значення  набуває  питання  щодо співвідношення  волі  та  волевиявлення  сторін  в  договорі  дарування.  Ця проблема, знаходить свій вияв у необхідності з’ясування того, у який формі має бути  виражена  воля  сторін  щодо  відчуження  та  прийняття  дару.  Від  цього залежить момент виникнення права власності за договором, ризик випадкової загибелі дару, нарешті, дійсність договору в цілому.

Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів та може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі. Форма договору визначається у залежності від виду майна, що є предметом договору дарування. 

Усна форма укладання договору дарування може мати місце при даруванні предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. 

Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, тощо. Так, при укладенні договорів про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави для визнання такого договору недійсним.

На думку А.М. Ісаєва,  коли волевиявлення  здійснюється  у  письмовій  формі  (неважливо  в простій чи нотаріально посвідченій), сторони мають можливість впевнитися в намірах своїх контрагентів. Це до певної міри стабілізує відносини дарування та  цивільний  оборот. Але усна  форма договору  дарування,  яка по суті  має передбачати домовленість сторін щодо змісту дарування, може викликати деякі суперечки. Так наприклад, в ч.1 ст.722 ЦК на відміну від загального правила про момент виникнення права власності із договору, який законом пов’язаний з моментом передачі майна набувачу, встановлено інше правило: право власності обдаровуваного  на  дар  виникає  з  моменту  його  прийняття.  Таким  чином  у обдаровуваного з моменту прийняття дару виникають всі права та обов’язки власника речі.

Окремою формою дарування є пожертва,  зміст якої ст.  729 ЦК  України   визначає  як  дарування  нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів,  особам,  визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК  України,  для  досягнення  ними певної,  наперед обумовленої  мети,  загальнокорисної  цілі.  Оскільки  пожертва  є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. 

Відмінність від дарунка вбачається в тому,  що пожертва призначена для  користування  невизначеної  кількості  осіб  і  має конкретне призначення.  Окремо встановлюються  лише  права  пожертвувача  на здійснення  контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої  договором  про  пожертву.  У  випадку   неможливості використання  пожертви  за  призначенням  пожертвувач дає згоду на використання  пожертви  за  іншим  призначенням  (у  разі   смерті пожертвувача  або  ліквідації юридичної особи - за рішенням суду). Згідно з ч. 3 ст. 730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати   розірвання   договору   про   пожертву,  якщо  пожертва використовується не за призначенням.

На думку Є.М. Клюєвої, відмінністю договору пожертви від дарування є в першу чергу, особливості, які  стосуються предмета договору, яким не можуть бути майнові права, крім того, пожертва передбачає цільове призначення предмета такого договору. Зокрема, разом з прийняттям пожертви на особу покладається обов'язок використовувати предмет договору виключно з метою досягнення певної, наперед обумовленої суспільно-корисної мети. Тому, пожертвою буде лише такий договір дарування, в якому є вказівка на цільове використання дарунка. У противному випадку безоплатна передача дарунка за договором буде вважатись звичайним договором дарування.

Досліджуючи аспекти договору пожертви, слід зазначити, що пожертва достатньо новий інститут, який не підлягав фундаментальному дослідженню, тому в цивільному  законодавстві існує ряд прогалин які повинні бути досліджені з метою удосконалення як системи законодавства, так і правовідносин в галузі цивільного права.

Отже, наукова  значимість  та  актуальність  цієї  теми обумовлюється  збільшенням  ролі  договору  в  умовах суспільного  та  державного  життя  України.  Сьогодні ми  бачимо  не  достатньо  чітке  формулювання  процедури укладання та припинення договору дарування, хоча  кількість  укладення  договорів  дарування помітно зросла. У зв’язку з невисоким рівнем інтересу до  даного  виду  договору  виникають  порушення договірних  зобов’язань  та  незаконне  використання  і застосування  договору  дарування.  

Список літератури:

1 Гончаренко В. О. Договір дарування у цивільному праві України / В. О. Гончаренко // Молодий вчений. - 2016. - № 6. - С. 233-237.

2 Інна Спасибо-Фатєєва. Можливість встановлення особистого сервітуту в договорі дарування // Юридичний Радник. - №5(29), жовтень 2006

3 Ісаєв А.М. Волевиявлення у договорі дарування / Ісаєв А.М. // Актуальні проблеми науки і практики цивільного, житлового та сімейного права : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 91 річниці з дня народження В. П. Маслова, Харків, 15 лют. 2013 р. / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». – Х. : Право, 2013. – С. 108–109.

4 Мін'юст України; Роз'яснення від 16.03.2011. Договір дарування. Документ n0021323-11 , поточна редакція — Прийняття від 16.03.2011

5 Почтарьов С. О. Предмет договору дарування / С. О. Почтарьов // Наше право. - 2013. - № 2. - С. 161-167

6 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9.

7 Постанова Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.

8 Яворська О.С. Особливості дарування як способу безвідплатного передання майна у власність // О.С Яворська // Вісник Львівського університету. Серія «юридична». – 2008. – Вип. 46. – С. 135–143.

_________________________


Науковий керівник: Балюк В.М., доцент кафедри Цивільного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого





Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота