ДИВЕРСІЯ, ЯК РІЗНОВИД ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДИВЕРСІЯ, ЯК РІЗНОВИД ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

14.06.2018 11:02

[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]

Автор: Снятков Вячеслав Віталійович, магістр факультету політології та права, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м.Київ


Відповідно до ст.113 КК України зазначено, що під диверсією розуміють вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій [1]. 

У кримінальному праві такий злочин як диверсія досліджували багато науковців, а саме: М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, О.Ю. Гайворонський, І.В. Діордіца, С.В. Дьяков, О.Ю. Звонарьов, В.С. Картавцев, О.О. Климчук, М.І. Коржанський, Є.В. Лащук, В.А. Ліпкан, А.А. Музика, В.О. Навроцький, М.І. Панов, А.А. Пінаєв, В.Я. Тацій; В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, Р.Л. Чорний, О.А. Чуваков, О.В. Шамара, О.М. Юрченко та деякі інші вчені.

Диверсія (від лат. diversio — відхилення, відвернення) — підривні дії (підпали, руйнування і тому подібне), здійснювані спеціально підготовленими агентами або групами в мирний і військовий час на території якої-небудь держави або території [2, 457]. 

До Кримінального кодексу України включено «Диверсію», — «Злочини проти основ національної безпеки України». Якщо виходити із загальноприйнятих положень про класифікацію всіх злочинів і кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за їх вчинення, в системі Особливої частини КК України на основі родового об’єкта, то можна дійти висновку, що родовим об’єктом «Диверсії» є саме основи національної безпеки України, а безпосереднім — економічна або військова безпека. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати життя та здоров’я людей, власність, навколишнє середовище [3, 85].

Деякі вчені пропонують класифікувати диверсію на: еко¬номічну; політичну; ідеологічну; диверсії що спрямовані на розпалення національної та релігійної ворожнечі, на порушення територіальної цілісності держави; кібердиверсію (наприклад, хакерські атаки на сайти органів державної влади) та ін. 

Так, на думку одних авторів, це – суспільно небезпечні діяння, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України [4, с. 24]. Інші вчені дають більш широке тлумачення і відносять до них діяння, що спричиняють істотну шкоду безпеці держави й суспільства у різних її сферах та пов’язаним з нею життєво важливим інтересам особи або загрожують спричиненням такої шкоди [5, с. 27].

Таким чином, диверсія може переслідувати цілі, досягнення яких потребує  значного проміжку часу та які включають в себе не тільки одиничні, але і масові, неодноразові, систематичні акції. І річ тут не лише у тому, що диверсія як феномен є породженням різних суспільних процесів, небезпечних для життя окремих особистостей, груп людей та цілих держав, але, головним чином, у тому, що поступово він стає некерованим і виходить з-під контролю навіть тих, хто використовує його для досягнення своїх політичних цілей [6, с. 79].

Метою диверсійних актів є ослаблення держави, підрив її економічної безпеки і обороноздатності, дестабілізація діяльності державних органів або суспільно-політичної обстановки, тоді як метою терактів є вплив на прийняття певного рішення або відмова від нього [7, с. 278].

Незважаючи на досить незначну частку у загальному масиві суспільно небезпечних діянь, величезна потенційна небезпека диверсії обумовлена тим, що навіть одиничний диверсійний акт може завдати серйозної шкоди економіці нашої  держави, сповільнити темпи будівництва та введення в експлуатацію окремих підприємств, порушити ритмічність роботи тієї чи іншої галузі народного господарства. Крім того, потрібно мати на увазі, що такого роду злочинними акціями заподіюється також серйозна морально-політична шкода [8, с. 3].

Отже, сутність диверсії, загалом, розкривається у диспозиції  самої теми і являє собою сукупність ознак, характерних рис та істотних особливостей, які притаманні диверсії як воєнно-політичній та правовій категорії, що складають її внутрішній зміст. На сьогоднішній день поділ диверсійних актів в залежності від способів, засобів і форм їх здійснення існує, хоча, звичайно, він є дещо умовним. 

Проте акції антисоціальної спрямованості, враховуючи «терористичну війну», які сьогодні охопили майже третину світу, дають можливість виділити ще одну, у певному відношенні, нову форму диверсійно-терористичної діяльності – державну. Кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за диверсію, відповідає положенням сучасної науки кримінального права і має за мету охорону інтересів національної безпеки України. 

Література:

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. 

2. Большая советская энциклопедия: в 30 т. / Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М., 1975. — Т. 5. — 1350 с. 

3. Таций В. Я. Обьект и предмет преступления в советском уголовном праве. — X., 1988. — 387 с. 

4. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / [Ю.В.  Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]; за ред. В.В. Сташиса, В.Я.  Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – 608 с. 

5. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / [Ю.В.  Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с. – С. 27. 

6. Андрусів Г. В. Відповідальність за особливо небезпечні злочини проти держави  / Г. В. Андрусів, О. Ф. Бантишев, Б. М. Діденко. – К., 1994. –  156 с. 

7. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / В. П. Емельянов. – М. : Юрид. центр «Пресс», 2002. – 291 с. 

8. Бантышев А. Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации): [монографія] / А. Ф. Бантышев. – К, 2000. – 313 с.

_________________________

Науковий керівник: Пєсцов Р.Г., кандидат юридичних наук, доцент, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота