РЕАЛІЗАЦІЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ: ДОСВІД ЄВРОПИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РЕАЛІЗАЦІЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ: ДОСВІД ЄВРОПИ

09.07.2018 10:43

[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Автор: Шевченко Вікторія Йосипівна, аспірант Кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Одеського державного університету внутрішніх справ


Світова практика знає чимало прикладів функціонування державних органів, які уособлюють повноваження виконавчих та представницьких органів влади, органів місцевого самоврядування та мають військову організацію управління. Але головною, відмінною ознакою їх утворення, функціонування та припинення діяльності виступає закріплений на конституційному рівні певний правовий режим, за умови введення якого здійснюється реалізація повноважень зазначених органів.  

Слід зауважити, що правове регулювання функціонування військово-цивільних адміністрацій в зарубіжних країнах безпосередньо пов’язано із забезпеченням національної безпеки. Аналіз деякого зарубіжного законодавства, що регулює сферу забезпечення національної безпеки, показує, що в значній мірі воно базується не стільки на конституціях держав, скільки на концепціях, доктринах, посланнях.

У ряді європейських країн під час реалізації механізму функціонування органів місцевого самоврядування яскраво простежується дуалістична природа повноважень зазначених інституцій: з одного боку органи місцевого самоврядування виконують завдання щодо ефективного вирішення питань місцевого значення, а з іншого – наділені повноваженнями у галузі правоохорони та забезпечення державної безпеки. Даний принцип пов'язаний із поєднанням органами місцевого самоврядування місцевих і державних інтересів та зафіксований в статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, суттєва особливість механізму реалізації повноважень як місцевих органів виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування в західноєвропейських країнах полягає в обов’язковій та безпосередній участі громадянського суспільства у всіх державно-управлінських процесах.

Наприклад, у Франції, згідно із законом «Про органи місцевого самоврядування Французької Республіки» № 92-125 від 6 лютого 1992 [1] місцеве населення приймає участь в обговоренні питань, але не в прийнятті рішень. Формально це проявляється шляхом створення спеціальних консультативних інстанцій або в формі безпосереднього обговорення. Цим же законом передбачено, що «муніципальна влада може виносити на обговорення місцевої громади питання комунальної компетенції, за якими мають бути ухвалені рішення». Однак, як вказує Ж. Доменак, зазначене рішення не підкріплено а ні правом населення на ініціативу, а ні правом на референдум [2].

Закон покладає на Президента республіки можливість запровадження надзвичайних заходів та визначає підстави для їх введення. Наприклад, глава держави може запровадити один з надзвичайних правових режимів у разі безпосередньої загрози інститутам державної влади, суверенітету, цілісності, незалежності і т.д.

Крім того, підставами для введення надзвичайного стану урядом є: невідворотна небезпека, що виникла в разі серйозних посягань на громадський порядок, і події, що мають за своєю природою і тяжкості характер суспільного лиха. Стан облоги може бути введено в разі зовнішньої війни або збройного повстання.

У Федеративній Республіці Німеччина, як і у Французькій Республіці, населення має широкий перелік важелів впливу на діяльність органів місцевого самоврядування. Згідно абзацу 2 статті 28 Основного закону ФРН громадам має бути надано право регулювати в рамках закону під власну відповідальність всі справи місцевого співтовариства [3]. На муніципальному рівні, поряд з виборчим правом, жителі і громадяни (тобто жителі, які мають право обирати) мають й інші численні права на участь в житті громад і прийняття рішень. Наприклад, громадяни не тільки мають право відвідувати відкриті засідання ради. Рада зі свого боку зобов'язана проводити збори жителів, виділяти годину запитань та відповідей, слухання, інформувати їх про найважливіші проблеми громади. Всі ці механізми підвищують прозорість і легітимність місцевих органів влади в Німеччині.

Як зазначає Д. Елерс, право на участь в прийнятті рішень жителі здійснюють шляхом подання спеціальних заявок, а громадяни - у вигляді цивільних вимог та рішень. Підписана 5% жителів заявка зобов'язує раду розглядати порушені в ній питання і приймати відповідне рішення. У свою чергу, громадська вимога передбачає, що громадяни мають намір самі замість ради вирішити будь-які питання. Як правило, його повинні підписати від 10 до 100 громадян, після чого відбудеться прийняття громадянського рішення [4]. На нашу думку, впровадження зазначеного положення в проект Закону України «Про військово-цивільне адміністрування» сприятиме його демократичності та підвищенню ефективності впливу громади на органи місцевого самоврядування.

Правовим актом Німеччини, що регулює питання забезпечення національної безпеки, крім конституції є Основні напрями національної безпеки Німеччини. Вони передбачають загальні й приватні задачі, сили і засоби Бундесверу, які послідовно визначаються з урахуванням прогнозованої обстановки в області безпеки і зобов'язань Німеччини як партнера в питаннях безпеки в рамках НАТО і ЄС. Важливо, що в документі, не дивлячись на ст. 87 Конституції Німеччини [5], яка передбачає створення збройних сил виключно для цілей оборони, відзначається також необхідність їх участі в запобіганні конфліктів і криз, в спільних діях щодо врегулювання криз та відновленню інфраструктур. Таким чином, коментований нормативно-правовий акт дозволив використання збройних сил Німеччини як проти внутрішніх, так і зовнішніх загроз національній безпеці країни. Інакше кажучи, оборона більш не обмежується національними кордонами, а передбачає внесення вкладу в забезпечення безпеки у всіх випадках, коли вона опиняється під загрозою. Конституційний суд і парламент Німеччини підтвердили законність цих завдань Бундесверу в контексті колективної безпеки Німеччини.

Документ визначає принципи формування оборонної політики, пріоритетні завдання та параметри потенціалу збройних сил в рамках загального обов'язку держави вживати превентивних заходів щодо забезпечення безпеки.

Одним з основних є розділ III документу - «Безпека Німеччини: ризики та можливості» [5]. Серед ризиків на першому місці релігійний екстремізм і фанатизм в поєднанні з поширенням по всьому світу міжнародного тероризму. Далі йдуть ризики поширення зброї масового ураження; конфлікти із застосуванням насильства на націоналістичному і етнічному ґрунті; регіональні кризи, особливо кризи на південній та південно-східній периферії континенту; політичні, етнічні, релігійні, економічні та соціальні конфлікти в поєднанні з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю.

Особливе місце серед ризиків займає вразливість сучасного інформаційного суспільства та комунікаційних систем. Свобода доступу і застосування, а також недосконалі засоби захисту підвищують ступінь ризику, якому піддаються держави, суспільства і їх інфраструктура, полегшують ведення інформаційної війни в самих різних формах.

Цікавий досвід Великобританії в організації діяльності інститутів громадянського суспільства на місцевому рівні та участі громадськості у вирішенні питань місцевого значення. Крім класичних органів місцевого самоврядування, в Великобританії на місцевому рівні діє величезна кількість галузевих органів управління. Вони не є виборними, та не можуть бути беззаперечно названі органами прямого державного управління. Прикладами даних організацій можуть служити трести по житловому будівництву, корпорації міського розвитку, корпорації підтримки освіти, ради з перепідготовки та підприємництва, установи охорони здоров'я, кондомініуми мешканців і т. д.

Отже, в Великобританії роль неурядових організацій в здійсненні місцевого самоврядування особливо велика, що дає населенню й громадським об'єднанням можливість не тільки впливати на прийняття управлінських рішень на місцевому рівні, а й безпосередньо брати участь в їх здійсненні.

На відміну від конституційної системи права, для якої характерно наділення виконавчої влади відповідними надзвичайними правами, в Великобританії перехід до надзвичайних методів регулювання і перенесення важелів впливу в управлінні державою на виконавчу владу досягається завдяки делегуванню надзвичайних повноважень. Таким чином, в період надзвичайного стану уряд від імені Корони може видавати постанови з усіх питань державного управління при деяких обмеженнях, встановлених Палатою общин.

Надзвичайними постановами на будь-яку особу, яка діє від імені Корони, можуть бути покладені такі права і обов'язки, які виконавча влада визнає за необхідне для: 1) підтримання миру; 2) забезпечення правильного постачання продуктами харчування, водою, паливом, електроенергією та іншими предметами першої необхідності; 3) забезпечення нормальної роботи транспорту; 4) будь-яких інших цілей, необхідних для забезпечення безпеки і життя суспільства.

Підводячи підсумки наведеного вище аналізу можна зробити наступні висновки. По-перше, в зарубіжних країнах порядок та умови функціонування військово-цивільних адміністрацій мають стійку правову основу, закріплену на найвищому конституційному рівні. По-друге, світова конституційно-правотворча діяльність сформувала обов’язкову умову функціонування військово-цивільних адміністрацій – запровадження надзвичайного правового режиму. По-третє, в зарубіжних країнах діяльність усіх без винятку спеціально утворених державних органів, які функціонують в умовах надзвичайного правового режиму, має тимчасовий характер. 

Література:

1. Code général des collectivités territoriales [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // https://www.legifrance. gouv.fr.

2. Доменак Ж. Территориальные коллективы во Франции: учеб. пособие / пер. с франц. С. В. Лапшина. - Н. Новгород: Пресс Юниверситет де Гренобль; Изд-во Нижегородского унта, 1999. - 162 с.

3. Конституции зарубежных стран: сборник / сост. В. Н. Дубровин. - М.: Юрлитинформ, 2009. - 440 с.

4. Муниципальное право зарубежных стран (сравнительно-правовой анализ): учеб. пособие. - М.: Академический проект, Фонд «Мир». - 752 с.

5. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В. Маклаков – 2-е изд., исправ. и доп.– М.: Издательство БЕК. 1999. – 584 с.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота