МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

17.07.2018 13:26

[Секция 1. Теория и история государства и права. Философия права. История политических и правовых учений]

Автор: Вовк Олександр Йосипович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка


До одного з нагальних соціально-політичних завдань державної влади та суспільства України відноситься успішне проведення децентралізації та реформи державного управління на основі досягнень сучасної юридичної науки взагалі та теоретико-правових наробок зокрема, тому що місцеве самоврядування потребує постійного правового регулювання, а його механізм  визначеного теоретичного осмислення. Без належного з’ясування на теоретико-правовому рівні сутності механізму правового регулювання неможлива підготовка й прийняття відповідних нормативно-правових актів та їх застосування у сфері місцевого самоврядування, яке забезпечує близьке до громадян управління.

Дослідження правового регулювання вітчизняними науковцями як теоретико-правового поняття активізується у другій половині ХХ століття та продовжується по сьогоднішній день, тому що їх вирішення має насамперед практичне значення для визначення особливостей тих чи інших соціально-політичних процесів, які не припиняються у всіх державах світу в тому числі на рівні місцевого самоврядування.

Насамперед варто усвідомити, що понятійною основою словосполучення «правове регулювання» є термін «регулювання» дефініцію якого потрібно уточнити. Поняття «регулювання» рецептоване в українську юридичну термінологію з латинської мови від слова «regulаta», що має корінь «regulа» — норма, правило, та тлумачиться як те, що визначає напрям, спрямовує розвиток чого-небуть, вносить порядок, планомірність [1, с. 756]. В юридичній літературі під предметом регулювання розуміють те, що підлягає врегулюванню, тобто юридично значимі відносини. Правове регулювання (лат. «juris legulata»), або регулювання за допомогою права, регулювання на основі права тощо в юридичній літературі має декілька визначень, які є більш менш схожі між собою.

В наукових працях поняття «місцеве самоврядування» було запроваджено в середині ХІХ ст. німецьким юристом Рудольфом Гнейстом. Аналізуючи в теоретико-правовому плані поняття «самоврядування» ми зазначаємо, що його похідна «врядування» походить від давньослов’янського слова «ряд» - договір, угода тощо, тобто прийняття рішення домовляючись між собою, а «самоврядувати» – укладати спільні ухвали з власної волі, добровільно через домовленість, без втручання сторонніх осіб, яке може відбуватися як на приватному особистому так і на колективному громадському рівнях. В сучасному найзагальнішому вигляді поняття «самоврядування» характеризує міру участі соціальної спільності у відносинах з управління, ступінь реалізованості її інтересів та відособлення управлінської системи від цих інтересів [2, с. 22]. В соціальному аспекті термін «самоврядування» потрібно відрізняти від терміну «самоуправління», тому що зазвичай перший означає політичну чи структурну демократичну автономію, а другий концентрацію особистої влади на різних рівнях управління. З часом з’явився цілий ряд наукових теорій (концепцій) генезису місцевого самоврядування. Найбільш відомі з них - це теорія вільної общини, господарська теорія, громадська теорія та державна теорія. За своїм походженням місцеве самоврядування у всіх правових системах світу має подвоєну природу, поєднуючи воднораз суспільні та державницькі основи.

Автор роботи характеризуючи таке соціальне явище як місцеве самоврядування приєднується до більшості науковців, які вважають, що існує широкий та вузький підходи до розуміння сутності правового регулювання До компонентного складу цього правового явища в широкому значенні належать усі форми впливу на свідомість і поведінку суб’єктів права, тобто передбачається застосування всіх нормативних та індивідуальних юридичних засобів для упорядкування суспільних відносин. А у вузькому значенні, упорядкування суспільних відносин чиниться за допомогою застосування суто нормативних юридичних засобів, тобто механізму правового регулювання [3, с. 9].

Ознайомившись з теоретичними науковими розробками та нормативними актами ми вважаємо, що понятійне визначення правового регулювання місцевого самоврядування може бути наступним – це ціленаправлений упорядкований процес впливу на суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування який здійснюються державою та громадським суспільством за допомогою правових норм і дозвільних, зобов’язуючих й заборонних способів для здійснення місцевими самоврядними органами в межах законодавства самостійного регулювання та врядування істотною часткою публічних справ, під їх особисту відповідальність, в інтересах всіх місцевих мешканців територіальних громад.

Термін «механізм» в сучасній українській мові має декілька тлумачень, проте в понятійному словосполученні «механізм правового регулювання місцевого самоврядування» його слід розуміти у значенні: 1) внутрішня будова, система даного явища; 2) сукупність станів і процесів, з яких складається дане явище [1, с. 474]. Що стосується комплексного поняття «механізм правового регулювання» то в юридичній літературі воно має декілька визначень, які за своїм змістом здебільшого аналогічні. Так, на думку М. С. Кельмана та О. Г. Мурашина - це єдина система правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин та подолання перепон, що знижують ефект правового регулювання та стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права. [4, с. 516]. Т.І Тарахонич переконана, що дана правова категорія визначається як сукупність (система) правових засобів, способів та форм, за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, задоволення інтересів суб’єктів права, встановлення правопорядку в суспільстві, вирішення конфліктів, досягнення соціального компромісу в правовій сфері [5, с. 17]. О.Ф. Скакун авторитетно заявляє, що передусім це - процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб’єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм з мстою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку й іншу правову діяльність суб'єктів права) [6, с. 269]. Вказані вище визначення механізму правового регулювання стосується упорядкуванню всіх суспільних відносин, проте у соціально-політичній сфері місцевого самоврядування цей процес має свої особливості.

Насамперед це стосується складових елементів (компонентів) механізму правового регулювання соціальних відносин взагалі та міського самоврядування зокрема, до яких відносяться: норми права (правові норми) - основа механізму правового регулювання, саме з юридичних норм, їх змісту розпочинається дія права на соціальні відносини; правові відносини, тобто суспільні відносини, що відбуваються в межах, визначених нормами права; акти реалізації прав і обов’язків, себто дії суб’єктів правовідносин щодо здійснення приписів правових норм [7, с. 262]. Механізм правового регулювання місцевого самоврядування здійснюється передусім за допомогою правових норм, закріпленими в нормативних актах, до яких відносяться: міжнародно-правові акти (декларації, хартії, конвенції, рекомендації, резолюції тощо), що стосуються місцевого самоврядування і ратифіковані вищими законодавчими органами держав; національні (державні) нормативно-правові акти (Конституції, закони та підзаконні акти) з питань місцевого самоврядування; нормативні акти органів місцевого самоврядування, зокрема статути територіальних громад, регламенти органів місцевого і регіонального самоврядування, типові правила забудови територій, плани соціально-економічного розвитку, рішення про ухвалення бюджетів адміністративно-територіальних одиниць тощо. До конкретних правовідносин як компонента механізму правового регулювання у сфері місцевого самоврядування належать: ті, які пов’язані з організацією і проведенням місцевих виборів, референдумів тощо; що поєднуються з діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування і депутатів місцевих рад; що пов’язані з діяльністю виконавчих органів місцевого самоврядування; що асоціюються з діяльністю сільських, селищних і міських голів; ті, що стосуються фінансової, цивільної, земельної, соціальної, трудової, житлової діяльності тощо [8, с. 20]. Акти застосування норм права (юридичні факти) як конкретні життєві обставини, які спричиняють дію норми права, мають форму рішень, розпоряджень, наказів, інструкцій тощо. У них уособлюються загальні права та обов’язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Особливість акту застосування норм права у місцевому самоврядуванні полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється не тільки від імені держави, але й самоврядних органів як правило, котре у разі необхідності може бути виконане силоміць. Акти застосування норм права можуть бути загальними для всіх мешканців громад (акт проведення виборів до органів місцевого самоврядування), або індивідуальними, що стосується конкретних осіб (акт про надання права на оренду земельної ділянки). Як зазначають деякі науковці, що вступаючи в правові відносини на основі певних юридичних норм, суб’єкти правовідносин набувають прав та юридичних обов’язків за власним бажанням (активна форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків) чи на основі правозастосовного акту (складна форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків) [9, с. 167]. Автор вважає, що відповідно зі Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020» (2015 р.) [10], сучасною метою механізму правового регулювання місцевого самоврядування в процесі децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевих органів самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації публічної влади.

Проаналізувавши вищесказане, ми можемо дозволити собі коротке узагальнення того, що механізм правового регулювання місцевого самоврядування - це система правових способів за сприянням яких здійснюється упорядкування суспільних відносин у сфері міського самоврядування в бажаному для нього спрямуванні. Однак слід зазначити, що удосконалення механізму правового регулювання місцевого самоврядування може бути досягнуте в першу чергу шляхом впорядкування існуючих та ухвалення нових нормативних актів саме на основі новітніх теоретико-правових опрацювань, які потрібно продовжувати особливо в напрямку підвищення його ефективності.

Література:

1. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг. ред. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «Школа», 2006. – 1008 с.

2. Чапала Г. В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади: теоретико-правовий аналіз : монографія / Г. В. Чапала. – Х.: Право, 2006. – 221 с.

3. Ваньчук І.Д. Поняття й сутнісні ознаки правового регулювання суспільних відносин: сучасний погляд. / І.Д. Вальчук. // Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2015, . Випуск 32. Том 1 – С. 8-  11.

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. — К.: Кондор, 2005. — 609 с.

5. Тарахонич Т.І. Механізм дії права, механізм правового регулювання, механізм реалізації права: особливості взаємодії / Т.І. Тарахонич // Держава і право. - 2010. - Вип. 50. - С. 12-18.

6. Скакун О.Ф. Теорія права і держави. Підручник. / О.Ф. Скакун. - 4-те видання. – К.: Алерта, 2017. – 528 с.

7. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В. В. Копєйчиков], Є. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С. Л. Лисенкова [В. В., Копєйчикова]. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -368 с.

8. Попко В.В. Порівняльне муніціпальне право. / В.В. Попко. - К.: ВГЦ «Київський університет», 2016. – 351 с.

9. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав, конструкції та наук, концепції) : навч. посіб. / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 400 с.

10. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12 січня 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5/ 2015.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота