Вас приветствует Интернет конференция!
Приветствуйем на нашем сайте
ОКРЕМІ ОЗНАКИ ПОГРОЗИ ВБИВСТВОМ: ПРАВОЗАСТОСОВНИЙ АНАЛІЗ
21.02.2019 10:39
[Секция 4. Уголовное право. Уголовное процессуальное право. Криминалистика. Криминология. Уголовно-исполнительное право. Судоустройство. Правоохранительные органы, прокуратура и адвокатура]
Автор: Дімітров Максим Костянтинович, аспірант кафедри кримінально-правових дисциплін факультету № 6 Львівського державного університету внутрішніх справ
У статті розкривається зміст ознак прояву погрози вбивством, як способу вчинення злочину передбаченого ст. 129 Кримінального кодексу України. Обґрунтовується висновок, що погроза вбивством повинна бути реальною, вчинятися шляхом активних дій, які полягають у вираженні та доведенні до адресата інформації про намір вчинити відповідні діяння.
Досліджено проблемні питання, що зустрічаються у судовій практиці.
Ключові слова: покарання, погроза вбивством, склад злочину, кримінальна відповідальність.
Постановка проблеми.
У науці кримінального права поняття ознак погрози є неоднозначними, оскільки вона може виступати як способом вчинення злочину (наприклад, ч. 2 ст. 147, ч. 2, 3 ст. 149, ч. 2 ст. 150-1 КК України та ін.), так і передбачатись самостійним складом злочину (наприклад, ст. 129, ст. 195, ст. 345, ст. 377 КК України). За таких умов при кваліфікації злочинів по-різному визначають характер та зміст погрози.
У повсякденному житті нам загрожують різні види небезпеки. Однією із таких небезпек виступає, як погроза вбивством - намір завдати, як психологічну так і фізичну шкоду особі.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність [1]. Згідно з положеннями ст.6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [2] та ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід’ємним правом людини, яке охороняється законом [3]. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції. Зокрема, у ст.3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [4].
Відповідно до ст.27 Конституції кожна людина має невід’ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов’язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров’я [4].
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми погрози досліджували ряд науковців, зокрема, І.В. Самощенко „Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми)” (1997 р.) та О.Л. Гуртовенко „Психічне насильство у кримінальному праві України” (2008 р.). Дослідження окремих аспектів кримінальної відповідальності за погрозу вбивством здійснювали П.П. Андрушко, Р.Ш. Бабанли, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, Б.М. Головкін, І.І. Давидович, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, В.В. Кудрявцев, В.М. Куц, Н.В. Маслак, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, Л.А. Остапенко, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.М. Храмцов, А.В. Шевчук, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та ін.
Зарубіжна наука кримінального права у даній тематиці представлена роботами: Х.Х. Абсатарова, А.А. Крашеніннікова, О.І. Коростильова, П.М. Лєвіна, С.Х Мазукова, М.А. Овчіннікова, М.В. Хабарової та ін.
Цілі статті. Основними завданнями статті виступають:
– встановлення окремих ознак погрози вбивством у системі кримінально -
правових норм та вироблення пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу України в частині відповідальності за погрозу вбивством;
– визначення сутності ознак погрози вбивством як кримінально караного
діяння;
– проведення правозастосовуючого аналізу при вирішенні проблемних
питань кваліфікації погрози вбивством за чинним Кримінальним кодексом України з наведенням прикладів з судової практики;
– вивчення та узагальнення особливості суспільної небезпечності погрози
вбивством;
– здійснення кримінально-правового аналізу об’єктивних і суб’єктивних
ознак погрози вбивством.
Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогоднішній час особливої уваги потребує аналіз злочинів проти найцінніших людських благ – життя та здоров‘я, оскільки в кримінально – правовому аспекті ці посягання визнаються одними з найнебезпечніших у світі. Злочини проти життя та здоров‘я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров‘я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.
Стаття 129 КК України кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров‘я особи.
Погроза вбивством є найнебезпечнішим видом психічного насильства. За допомогою психічної дії суб’єкт насильства прагне направити волю своєї жертви на виконання або невиконання потрібних йому дій. При цьому можливі і побічні наслідки психічного насильства – виникнення стресового стану, отримання психічної травми або навіть тимчасове психічне захворювання. Хоча хворобливі відчуття перенесеного страху зберігаються в пам’яті тривалий час, з цього не виходить, що страх обов’язково та у всіх випадках спричиняє собою психічну травму, що і повинно бути юридичним фактом визнання психічного насильства реальним. Разом із тим відсутність психічної травми теж не може служити підставою для невизнання факту психічного насильства.
Погроза може бути словесною, усною ( віч-на-віч), письмовою (листом, телеграмою), виражатися у формі жестів, демонстрації зброї, тобто різними діями, які переконливо вказують на намір винного, а також може бути передана через третіх осіб. Погрожуючи особі, винний викликає у неї почуття тривоги, неспокою, порушується її звичний спосіб життя. Зовсім неважко уявити собі внутрішній стан тієї особи, до відома якої донесли інформацію про чітко визначений намір іншої людини щодо позбавлення її або її близьких родичів життя.
Чинний Кримінальний кодекс (далі – КК) України передбачає відповідальність за такі діяння. Так, виходячи з положень ст. 129 КК України, погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, – карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років [5].
Дана стаття передбачає відповідальність тільки за погрозу вбивством. Погроза вчинити якусь іншу шкоду під ознаки цієї статті не підпадає, зокрема погроза знищити майно, заподіяти тілесні ушкодження, наклепи тощо.
Проте виражена ззовні погроза вбивством визнається злочином лише тоді, коли були реальні підстави побоюватися її здійснення.
Як випливає із статті 129 КК України, обов‘язковою ознакою складу злочину є реальність погрози вбивством, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання, тобто, потерпілий має сприймати її такою, що може здійснитися. Така реальність встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні реальності погрози вбивством слід враховувати як суб‘єктивні так і об‘єктивні критерії, зокрема, з‘ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її встановлення, особу винного, характер попередніх відносин між винним і потерпілим.
Ознаки об’єктивної сторони погрози вбивством полягають у висловленні погрози позбавленням особи життя за наявності реальних підстав побоюватися здійснення такої погрози.
Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які в кожному випадку є різними. Для визначення реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх стосунків між винним і потерпілим тощо. Також має значення сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.
Наприклад, 15.02.2017 року близько 17 год. 00 хв., у особи – 1, який перебував в стані алкогольного сп’яніння та знаходився біля квартири в м.Львові, виник словесний конфлікт з потерпілим особою – 2. Під час даного конфлікту особа – 1, маючи прямий умисел на погрозу вбивством та усвідомлюючи, що ця погроза здатна викликати в особа – 2 побоювання за своє життя, спочатку словесно погрожував останньому вбивством, а потім з метою залякування, вийняв із–за поясу штанів пневматичний пістолет, щоб змусити особа – 2, який у цей час мав намір викликати працівників поліції, не робити цього.
Продовжуючи свої злочинні дії, особа – 1 приставив особі – 2 пістолет в область грудної клітки зліва, при цьому словесно висловлював останньому погрози вбивством, у зв’язку з чим в особа – 2 були реальні підстави побоюватися здійснення вказаної погрози. Реально побоюючись за своє життя, особа – 2 змушений був відмовитися телефонувати в поліцію, після чого особа – 1 припинив свої протиправні дії.
Таким чином, особа–1 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.129 КК України.
Вироком Личаківського районного суду м.Львова у справі № 463/1368/17 від 27.03.2017 р. особу–1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України та призначено йому покарання у виді арешту строком на 1 (один) місяць [6].
Погроза, як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб‘єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. З погрозою пов‘язане побоювання – почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого-небудь неприємного, небажаного[7, 804].
Наприклад, вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 16.06.2014 року Д. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК. Зокрема, підсудний Д. під час сварки зі своїм братом, потерпілим Д. С., будучи у стані алкогольного сп’яніння, погрожував останньому позбавити його життя, тримаючи в руках працюючу бензинову пилу для різання дерев, стоячи при цьому впритул до потерпілого. Вербальна погроза, висловлена за таких обставин, була сприйнята потерпілим як реальна.
На підставі цього суд обґрунтовано дійшов висновку, що у потерпілого були реальні підстави побоюватись здійснення погрози [8].
Погроза може бути не лише висловлена вербально, але й полягати у вчиненні певних дій, значення яких спрямоване на виклик у потерпілого переконання в намірі позбавити його життя. Зокрема, К, на ґрунті тривалих неприязних стосунків із потерпілою – своєю матір’ю, взяла пневматичний пістолет та на відстані 2 м направила його в голову потерпілої. Діючи у такій спосіб, підсудна довела погрозу до відома потерпілої, чим викликала в неї почуття страху і тривоги, переконала у реальності здійснення погрози. Оскільки, підсудна тривалий час хворіє на параноїдну шизофренію, безперервний тип зниженої емоційно – вольової активності, ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 07.02.2014 року до К. як до неосудної особи застосовано примусові заходи медичного характеру[9].
Погроза вбивством незалежно від способу її вираження повинна мати чітко визначений характер. Це означає, що той, хто погрожує, має точно окреслити шкоду, заподіянням якої він залякує. Так в більшості випадків при словесних погрозах найчастіше вживаються такі слова та словосполучення, як „уб’ю”, „заріжу”, „зарубаю” тощо, тобто слова, які мають тільки пряме значення.
Дії такого характеру часто супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь-яких знарядь та засобів ножа, вогнепальної або травматичної зброї, легкозаймистих речовин або хімічних сумішей, сокири; інших предметів чи речей, якими можна завдати тілесні ушкодження, а також фізичним насильством.
Щодо вибору способу, місця, часу та обстановки вчинення погрози вбивством випливає, що будь-яка системність при її вчинені відсутня – місце і час залежать лише від випадкового їх вибору винним (приватний будинок, квартира або інше приміщення, вулиця або інше відкрите місце), а спосіб – від попередніх зв’язків винного й потерпілого та наявності знарядь і засобів; погроза вбивством вчинялася шляхом усного вираження, а також через засоби зв’язку або засоби масової інформації, часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством. Найчастіше такого роду злочин вчиняється о світлій порі доби і рідше – о темній порі. Обстановка будь–якої вчиненої погрози вбивством характеризується панічними настроями та відчуттям безвихідності ситуації, що виникає між винним та потерпілим.
Суб’єктом погрози вбивством є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-и років.
На особливу увагу заслуговує той факт, що більшість злочинів за погрозу вбивством вчиняється особами у стані алкогольного сп’яніння; безробітними, безпритульними. За віковою категорією в більшості це особи віком від 30–и до 50–и років. В багатьох злочинах суб‘єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є факультативними, тобто не завжди обов‘язковими ознаками.
Мотив і мета — це факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.
Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв’язок. Як тільки з’являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета.
З практичної точки зору можна виділити мотиви, які найчастіше зустрічаються в житті, зокрема, це особисті неприязні стосунки; помста, ревнощі; хуліганські мотиви; корисливі мотиви тощо.
Мета погрози вбивством може мати різну спрямованість, але завжди кінцева мета особи, яка її вчиняє, буде пов’язана із прагненням порушити психічну рівновагу потерпілого, з тим, щоб підпорядкувати собі його волю. Мета залякування характерна для кожної об’єктивованої (вираженої зовні) погрози вбивством. Завдання слідчих та судових органів полягає в тому, щоб встановити початкову мету – залякування потерпілого, оскільки її відсутність виключає склад злочину, передбачений ст. 129 КК України. Похідна мета у конкретному випадку має свої особливості та випливає з аналізу обставин вчиненого злочину.
Як показує судова практика прийняття рішень у справах, порушених за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ст. 129 КК України, суди призначають особі, визнаною винною у вчиненні погрози вбивством, обмеження волі на строк один чи два роки, проте застосовують положення ст. 75 КК України та звільняють осіб від відбування покарання з випробувальним строком.
Наприклад, досудовим розслідуванням встановлено, що особа - 1, 03.06.2017 р. близько 03 годин 40 хвилин, знаходячись в м. Жовква, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, будучи агресивно налаштованим, тримаючи в руках заздалегідь заготовлений ніж, намагався увійти у приміщення ПП «Українська національна лотерея», при цьому, використовуючи нецензурну лайку та розмахуючи ножем, почав висловлювати погрози вбивством в сторону працівників вказаного закладу з метою безперешкодного входу в середину приміщення. Внаслідок протиправних дій особи - 1 потерпілий особа - 3, переживаючи за своє життя і здоров’я, сприймаючи погрозу вбивством зі сторони особи - 1 як реальну, враховуючи її агресивний стан та наявність в руках останнього ножа, закрився в середині приміщення ПІІ "Українська національна лотерея". Однак, особа - 1 на вказаному не зупинився та, продовжуючи втілювати свій злочинний умисел, з метою залякування потерпілого почав наносити наскрізні удари ножем кухонного призначення по зовнішній поверхні вхідних металопластикових дверей даного приміщення, що супроводжувалося погрозою вбивства потерпілого особи - 3, яку останній сприйняв реально.
Таким чином, своїми умисними діями особа - 1 вчинив погрозу вбивством, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 129 КК України. Вироком Жовківського районного суду Львівської області у справі № 444/1534/17 обвинуваченого визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України і засуджено до одного року обмеження волі та призначено покарання у виді обмеження волі з випробуванням встановивши іспитовий строк один рік на підставі ст. 75 КК України [10].
Практика розгляду кримінальних проваджень про злочини, передбачені ст.129 КК України, свідчать про наявність окремих проблемних питань, пов‘язаних із встановленням реальності підстав побоюватись здійснення погрози, які полягають у застосуванні підсудним насильства стосовно потерпілого.
Наприклад, під час розгляду кримінального провадження Нововоронцовським районним судом Херсонської області встановлено, що підсудний Ч., одночасно з висловленням погрози вбивством, штовхнув потерпілу Г., внаслідок чого вона впала на землю, потім схопив рукою за шию і став стискати її, тобто здійснювати дії, спрямовані на удушення потерпілої. Дії підсудного були перервані потерпілою, яка захищаючись, нанесла один удар металевим совком по голові підсудного та втекла з місця події. Дії підсудного були кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 129 КК України [11].
Таким чином, кваліфікуючи дії підсудного за ч. 1 ст. 129 КК, суд оцінив стискання потерпілим шиї підсудної як реальні підстави побоюватись здійснення погрози. Разом із тим, враховуючи, що дії підсудного полягали у стисканні життєво важливого органа тіла людини, що є діянням, безпосередньо спрямованим на позбавлення людини життя, та були припинені з причини, не залежної від волі підсудного, є питання стосовно можливості кваліфікації дій підсудного як незакінченого замаху на умисне вбивство.
Інший приклад. Вироком Радехівського районного суду Львівської області від 16.10.2014 року М. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК, зокрема в тому, що М. словесно погрожував потерпілому, тримаючи в руках господарські вила. Коли потерпілий проходив повз неповністю відкриті ворота, М. кинув вила у бік потерпілого. Потерпілий не постраждав, оскільки сховався за металевою сіткою зачиненої частини воріт, у яку влучили вила, що було сприйнято як реальність наміру М. на вчинення вбивства потерпілого [12].
У судовій практиці немає єдності щодо правової оцінки дій підсудного, які свідчать про реальність підстав здійснення погрози вбивством, якщо вони мають ознаки іншого складу злочину.
Наприклад, під час розгляду кримінального провадження стосовно П. Радехівським районним судом Львівської області встановлено, що під час словесного конфлікту П. накинув шнур на шию потерпілої О. та став стискати її, висловлюючи погрозу позбавити потерпілу життя, спричинивши їй внутрішньо-шкірний крововилив на шиї, що належить до легкого тілесного ушкодження. Зазначені дії П. Радехівський районний суд Львівської області кваліфікував за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК [13]. Інший підхід відображено у вироку Лугинського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2014 року. Зокрема, судом встановлено, що К., погрожуючи потерпілій умисним вбивством, накинув їй на шию мотузку і став душити, що спричинило виникнення саден та синців на шиї потерпілої, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи належать до легких тілесних ушкоджень. Суд кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 129 КК України [14].
Таким чином, у разі якщо, погрожуючи вбивством, особа заподіює потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потерпілий сприймає як реальну підставу побоюватись здійснення погрози, дії винного підпадають під ознаки як погрози вбивством (ст. 129 КК), так і умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК), тобто має місце конкуренція норм. Разом із тим, беручи до уваги, що обидва злочини належать до злочинів проти здоров’я особи і санкції норм, закріплених у ст. 129 КК, є суворішими, ніж санкція норми, передбаченої у ч. 1 ст. 125 КК, можна зробити висновок, що нанесення легких тілесних ушкоджень одночасно із погрозою вбивством, охоплюється поняттям «реальні підстави побоюватись здійснення погрози» та не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК.
З аналогічних підстав потрібно виходити, даючи правову оцінку нанесенню побоїв (ч. 1 ст. 126 КК України). Водночас, якщо погроза потерпілому вбивством супроводжувалась нанесенням побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, що мають характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК), чи нанесенням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, такі дії мають бути кваліфіковані за відповідною статтею КК України.
Прикладом правової оцінки дій потерпілого, які свідчать про реальність підстав здійснення погрози вбивством, якщо вони мають ознаки іншого складу злочину, є вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 жовтня 2013 року, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2013 року. Зазначеним вироком А. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 296 КК, тобто погрози вбивством та хуліганства, вчиненого групою осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень. Так, обвинувачений А. за попередньою змовою з обвинуваченими Б. та Г. приїхав до домогосподарства потерпілих. Підійшовши до паркану цього домогосподарства, обвинувачений зі співучасниками, які тримали в руках ножі, безпричинно з хуліганських спонукань, виявляючи особливу зухвалість, гучно нецензурно висловлювались у бік потерпілого, який знаходився у дворі, принижуючи його честь і гідність, чим порушили спокій громадян, проживаючих на цій вулиці. Обвинувачений А. погрожував потерпілому В. фізичною розправою, що викликало в останнього побоювання за своє життя. Коли батько потерпілого В, потерпілий Д., вийшов з будинку і зажадав від обвинувачених припинити хуліганські дії щодо його сина, обвинувачений А., з метою самоутвердитися перед іншими, принижуючи потерпілого Д., безпричинно, виявляючи особливу зухвалість, почав погрожувати йому позбавленням життя, для чого дістав пістолет і з хуліганських мотивів та з метою демонстрації реальності своїх погроз двічі вистрілив потерпілому в живіт, заподіявши останньому вогнепальних поранень, які належать до легких тілесних ушкоджень, а потім направив пістолет у голову потерпілого В. У цей час співучасники засудженого безпричинно, виявляючи особливу зухвалість, підбігли до паркану, почали трясти його і, нецензурно висловлюючись, розмахувати ножами. Потерпілі, розуміючи, що дії обвинувачених, становлять небезпеку для їх життя, втекли до будинку. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ від 02 грудня 2014 року вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2013 року залишено без змін [15].
Таким чином, дії, які дають підстави для висновку про реальність підстав здійснення погрози вбивством, підлягають самостійній правовій кваліфікації, оскільки мають ознаки складу іншого злочину, зокрема, хуліганства, вчиненого групою осіб із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК України)
Висновки і перспективи подальших досліджень. Вивчаючи погрозу вбивством як злочин, я зрозумів, що погроза вбивством – це виявлений особою ззовні намір позбавити іншу людину життя. Погроза вбивством може бути вчинена словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо). Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство. Погроза вбивством, повинна бути конкретною і реальною. Конкретність погрози виражається у зверненні її до конкретної особи і висловленні особисто потерпілому або через третіх осіб. Реальність погрози визначається достатністю підстав для побоювання потерпілим її виконання. Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.
Розділ 11 КК України ст. 129 кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи – зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці. Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликаних переживанням, страхом за своє життя або життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, безсонні, звичного графіку праці та відпочинку, а ці фактори, у свою чергу стають причинами різних проявів розладу як психічного здоров’я.
Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень психічних і психологічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, тривога, стрес, депресія і т. д.). Наявність цих станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.
Хочу зазначити, що санкції зазначені в ст. 129 КК України потребують змін, оскільки в теперішніх умовах суспільного життя погроза вбивством стає систематичним явищем в повсякденному житті. На мій погляд покарання за такий злочин повинно бути більш суворішим і відповідальність повинна наступати з 14-річного віку.
Література:
1.Загальна декларація прав людини:[Електронний ресурс].Режим доступу: https://www.coe.int › ... › Організація Об’єднаних Націй.
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права:[Електронний ресурс].Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/995_043.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: [Електронний ресурс].Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/995_004
4. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (Редакція станом на 30.09.2016):[ Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/24к/96-вр.
5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001, № 2341-Ш Остання редакція від 12.01.2018. Внесення змін (закон від 06.12.2017 № 2227-VIII/2227-19/: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://docs dtkt.ua/doc/1011.18.0.
6. Вирок Личаківського районного суду м.Львова від 30 січня 2007 р. (справа № 463/1368/17) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови /уклад. і гол.ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 804 с.
8. Вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2014 р. (справа № 131/872/14 – к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
9. Ухвала Компанієвського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2014 р. (справа № 11– кп/40/17/147) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
10. Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 30 січня 2007 р. (справа № 444/1534/17) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
11. Ухвала Нововоронцовського районного суду Херсонської від 21 березня 2014 р. (справа № 660/288/14 – к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
12. Вирок Радехівського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2014 р. (справа № 451/593/14 – к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
13. Вирок Радехівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2014 р. (справа № 451/1532/14 – к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
14. Вирок Лугинського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2014 р. (справа № 1– кп/281/56/14 – к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
15. Вирок Роменського районного суду Сумської області від 16 жовтня 2013 р. (справа № 5-1006км14) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
____________________________
Науковий керівник: Яремко Галина Зіновіївна, кандидат юридичних наук, доцент, Львівський державний університет внутрішніх справ
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Другие научные работы даной секции
-
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ КОМПРОМІС ЗА Ч. 4 СТ. 212 КК УКРАЇНИ
31.01.2019 10:29 -
ВІДМЕЖУВАННЯ ПІДБУРЮВАЧА ЗЛОЧИНУ ВІД ІНШИХ ВИДІВ СПІВУЧАСНИКІВ
25.01.2019 17:35 -
ПОНЯТТЯ «ФОРМИ СПІВУЧАСТІ» В ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
25.01.2019 17:23 -
ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЛОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА В УКРАЇНІ
22.02.2019 11:30 -
COORDINATION NORMS IN CONSTITUTIONAL LAW OF THE REPUBLIC OF SLOVENIA
22.02.2019 11:12
Конференции
Конференции 2024
Конференции 2023
Конференции 2022
Конференции 2021
Конференции 2020
Конференции 2019
Конференции 2018
Конференции 2017
Конференции 2016
Конференции 2015
Конференции 2014
