ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ТРАДИЦІЙНОЇ ДОКТРИНИ «ПІДНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОЇ ВУАЛІ» В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ТРАДИЦІЙНОЇ ДОКТРИНИ «ПІДНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОЇ ВУАЛІ» В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВІ

21.03.2019 18:57

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Марчук Богдана Василівна, студентка магістратури, Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Історично доктрина «підняття корпоративної вуалі», як механізм притягнення до відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи її контролюючої особи за відсутності самостійних законних або договірних зобов’язань останньої, сформувалася в країнах англо-американської системи права (перш за все, в США та Англії), в яких пріоритетну роль відіграє право справедливості (equity law). Як зазначається у літературі, в рамках статутного права (statutory law) реалізувати можливість ігнорування основоположних принципів побудови юридичної особи з метою забезпечення інтересів кредиторів корпорації було досить проблемно, саме тому необхідні засоби судового захисту (equity law) з’явилися у рамках гнучкого права справедливості[1, С. 12].

Як відомо, Україна належить до країн романо-германської правової системи, в яких судді позбавлені можливості «формувати» право і тим більше не схильні проголошувати абстрактні правові доктрини, призначені для їх подальшого використання, як це роблять англосаксонські суди[2, С. 18]. З огляду на це, доктрина «підняття корпоративної вуалі» в її традиційному розумінні залишається так званим «незвіданим чужинцем» в рамках українського права.

Так, Цивільний кодекс України встановлює загальне правило, відповідно до якого юридична особа несе самостійну майнову відповідальність перед своїми кредиторами[3]. Таким чином, українське законодавство чітко закріплює принцип самостійності та незалежності юридичної особи і не дозволяє притягти до цивільно-правової відповідальності її власників. Водночас, певні винятки з цього правила все ж існують, що дозволяє деяким українським вченим говорити про наявність, хоч і обмежену, елементів доктрини «підняття корпоративної вуалі» в чинному законодавстві[4, c. 113]. Такі винятки можна поділити на дві категорії: 

1) випадки притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями підконтрольної юридичної особи, яка виникає під час процедури банкрутства. Такі випадки містяться у ч. 6 ст. 126 Господарського кодексу України, яка встановлює обов'язок несення холдинговою компанією субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями корпоративного підприємства, у зв’язку із доведенням останнього до банкрутства[5], та ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[6] (ч. 2 ст. 61 Проекту Кодексу України з процедур банкрутства[7]), яка встановлює можливість притягнення до субсидіарної відповідальності усіх контролюючих осіб боржника (серед яких, зокрема, учасники чи акціонери), які мають право давати обов’язкові для нього вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, та з вини яких активів боржника виявилося недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

2) випадки притягнення до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану банку, яка може стягуватися як на користь самої банківської установи (ч. 5 та ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»[8]), так і на користь ліквідаційної маси (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»[9]). При цьому до суб’єктного складу відповідальності, яка виникає безпосередньо перед банком, входять пов’язані з банком особи, дії або бездіяльність яких призвели до завдання банку шкоди з її вини, а також пов’язані з банком особи, які внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримали майнову вигоду, а у випадку виведення з ринку неплатоспроможного банку така відповідальність також застосовується до  небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що прирівнюються до вкладів.

Водночас, детальний аналіз існуючих в Україні механізмів покладення відповідальності на контролюючих осіб свідчить про їх очевидну відмінність від традиційної доктрини «підняття корпоративної вуалі» і дозволяє говорити лише про так зване «несправжнє» підняття корпоративної вуалі. Так, усі законодавчо закріплені винятки із принципів самостійності юридичної особи та обмеженої відповідальності передбачають лише опосередкований захист кредиторів у вигляді: (і) зарахування стягнутого з контролюючої особи боржника, який знаходиться на стадії банкрутства, а також пов’язаної особи з банком, відносно якого розпочато ліквідаційну процедуру, майна у конкурсну масу з подальшим його переходом кредитору в порядку черговості; або (іі) відшкодування шкоди, завданої протиправними діями або бездіяльністю пов’язаної з банком особи, безпосередньо на користь банку. Іншими словами, обов'язок і відповідальність контролюючої особи вбудовані в правовідносини «боржник - контролююча особа», а не «кредитор боржника - контролююча особа». Це, у свою чергу, свідчить про «внутрішню» відповідальність контролюючої особи, яка не є притаманною для класичної доктрини «підняття корпоративної вуалі».

Додатково до окресленої ключової різниці між доктриною «підняття корпоративної вуалі» та закріпленими в українському законодавстві інструментами притягнення до відповідальності контролюючих осіб юридичної особи також варто наголосити на неефективності останніх, з огляду на складність доказування причинно-наслідкового зв’язку між діями контролюючої особи і завданими негативними наслідками (шкодою), що негативно впливає на справедливе вирішення спорів. 

Зазначене свідчить про гостру необхідність внесення змін до національного законодавства в частині притягнення до відповідальності контролюючих осіб юридичної особи за зобов’язаннями останньої. Вбачається, що найбільш доцільним в нашій ситуації є доповнення системи діючих матеріальних та процесуальних норм українського законодавства окремими інструментами доктрини «підняття корпоративної вуалі» і пов'язаними з нею концепцій – саме такий підхід дозволить зробити інститут відповідальності контролюючих осіб товариства гнучким в тій мірі, яка необхідна для формування механізму справедливого вирішення спорів і зміцнення принципу добросовісності в цивільному обороті.

На нашу думку, для розвитку української практики застосування доктрини «підняття корпоративної вуалі» варто на рівні Цивільного кодексу України передбачити положення, відповідно до якого особа, яка має фактичну можливість визначати дії юридичної особи, зобов’язана діяти добросовісно та розумно та несе солідарну відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи, які виникли внаслідок винних дій або бездіяльності контролюючої особи. 

Одночасно із закріпленням такої можливості законодавцю слід окреслити чіткі межі застосування зазначеної моделі відповідальності, а саме: 

1. Встановити конкретні критерії наявності корпоративного контролю, серед яких можна виділити: 

(i) переважну участь у статутному капіталі, яка, за загальним правилом, має місце у випадку прямого та/або непрямого володіння як однією особою, так і спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, яка відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи. Водночас, переважна участь може також виражатися у володінні пакетом акцій (часток в статутному капіталі), який становить менше 50%, але достатній для здійснення визначального впливу на визначення дій підконтрольної юридичної особи, з огляду на розподілення пакетів акцій (часток) між іншими її акціонерами (учасниками);

(ii) наявність договору (угоди), на підставі якого особа, незалежно від формальної участі в статутному капіталі, може визначати дії підконтрольної юридичної особи (наприклад, корпоративний договір, відповідно до якого особа має право вирішального впливу на формування складу, результати голосування та рішення органів управління юридичної особи; договір, на підставі якого особа має можливість визначати умови господарської діяльності юридичної особи, давати вказівки до виконання або виконувати функції органу управління юридичної особи);

(iii) інші критерії контролю, які дають особі фактичну можливість визначати дії юридичної особи.

2. Зафіксувати обставини, які визначають те, що зобов’язання підконтрольної особи виникли внаслідок винних дій (бездіяльності) контролюючої особи, серед яких: 

(i) недостатня капіталізація – обставини, за яких контролююча особа свідомо не забезпечила підконтрольну юридичну особу достатньою кількістю власного капіталу для виконання зобов’язань перед третіми особами. При цьому має враховуватися також «наступна недокапіталізація», що пов’язана із виведенням активів юридичної особи її контролюючими особами, шляхом вчинення збиткових правочинів, розподілу дивідендів тощо;

(ii) змішування активів – обставини, за яких контролююча особа здійснювала дії, спрямовані на змішування приватних активів з активами підконтрольної юридичної особи (наприклад, шляхом прямої передачі активів, оплати з рахунків компанії особистих витрат тощо), внаслідок чого в останньої виявилося недостатньо коштів для забезпечення вимог кредиторів; 

(iii) змішування сфер діяльності – обставини, за яких з організаційної точки зору не проводиться чіткого розмежування між сферами діяльності контролюючої особи та юридичної особи. Вказаний критерій може включати в себе також недотримання необхідних корпоративних процедур, що проявляється у відсутності або нерегулярному веденні зборів учасників, відсутності або лише номінальній присутності директорів та інших співробітників, відсутності банківського рахунку або веденні розрахунків за операціями компанії з рахунку власника[4, c. 20-21], недотриманні вимог ведення діловодства та документообігу, самостійної бухгалтерської та податкової звітності тощо.

3. Закріпити презумпцію причино-наслідкового зв'язку між протиправними діями контролюючої особи та нанесеною шкодою кредитору юридичної особи. Відповідні зміни мають бути внесені також до процесуального законодавства, в якому варто передбачити, що обов'язок доказування факту відсутності причино-наслідкового зв’язку покладається на відповідачів (тобто контролюючу особу та підконтрольну юридичну особу).

Література:

1. Ломакин Д. В. Концепция снятия корпоративного покрова: реализация ее основных положений в действующем законодательстве и проекте изменений Гражданского кодекса РФ / Д. В. Ломакин. // Вестник ВАС РФ. – 2012. – № 9. – С. 6-33.

2. Будылин С. Л. Срывая покровы. Доктрина снятия корпоративной вуали в зарубежных странах и в России / С. Л. Будылин, Ю. Л. Иванец. // Вестник ВАС РФ. – 2013. – № 7. – С. 80-125.

3. Цивільний кодекс України: Закон України № 435-IV від 16 січня 2003 р. в редакції від 4 лютого 2019 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

4. Махінчук В. М. Зняття корпоративної вуалі : монографія [текст] / Махінчук Віталій Миколайович. – Івано-Франківськ: «Фоліант», 2017. – 165 с.

5. Господарський кодекс України : Закон України № 436-IV від 16 січня 2003 р. в редакції від 7 лютого 2019 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.

6. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України № 2343-XII від 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.

7. Проект Кодексу України з процедур банкрутства № 8060 від 26 лютого 2018 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63518

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-III від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30.

9. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України № 4452-VI від 23 лютого 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 50. – Ст. 564.

10. Захаров А. Н. Привлечение основного общества к солидарной ответственности по обязательствам дочернего общества : дис. канд. юр. наук : 12.00.03 / Захаров А. Н. – М., 2015. – 256 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота