ЗАСАДИ ПРОЦЕДУРИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ОСКАРЖЕННЯ ЯК ОСНОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ЗАСАДИ ПРОЦЕДУРИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ОСКАРЖЕННЯ ЯК ОСНОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

19.07.2019 17:43

[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Автор: Логвиненко Аліса Олександрівна, здобувач кафедри конституційного і адміністративного права, Національний авіаційний університет


Загальні засади процедур адміністративного оскарження сьогодні встановлено Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР (далі – Закон «Про звернення громадян») [1]. Зокрема, статтею 16 зазначеного Закону встановлено засади розгляду такого виду звернення громадян, як скарга. 

Оцінку зазначеному Закону вдало надано окремими зарубіжними вченими. Так, виділяються наступні його істотні недоліки щодо врегулювання процедур адміністративного оскарження: застаріла теоретична модель, на якій базується зазначений Закон, що обумовлює врахування сучасних принципів існування правової держави; врегулювання на єдиних засадах зовсім різних за своєю правовою природою правових процедур (не тільки щодо скарг, але й щодо заяв та пропозицій); рамковий характер, що виявляється у нестачі конкретних дійових засобів дотримання законності суб’єктами розгляду зазначених звернень [2, с. 382]. Необхідно визнати певну справедливість висновків вчених. Зокрема, це стосується визначення Законом однакових засад розгляду усіх видів звернень. 

Поняття оскарження є усталеним в адміністративному праві. Він розглядається як порядок захисту порушених рішеннями, діями або бездіяльністю суб’єктів владних повноважень суб’єктивних прав, свобод, законних інтересів осіб. Такий порядок обов’язково встановлюється нормами права (у нормативних актах), а невід’ємним способом його ініціювання є подання у порядку, визначеному законом скарги, яка повинна мати визначений зміст [3, с. 384]. 

В юридичній літературі наводяться слушні позиції щодо значення скарги як способу вирішення публічно-правових спорів: є засобом захисту громадянина без необхідності застосування спеціальних знань у сфері права; надає реальну можливість впливу на діяльність системи суб’єктів виконавчої влади; стан розгляду скарг є показником рівня розвитку громадянського суспільства [4, с. 304]. Одночасно, зазначене можна вказати підставою для висновку щодо недопустимості побудови загальних засад процедури адміністративного оскарження на позиціях змагальності, подібно до чинного нині судового процесу. Адже, на відміну від позову, скаржник знаходиться в інших умовах. Крім того, суб’єкт виконавчої влади має визнавати та виправляти допущені помилки, що позбавляє особу необхідності доводити порушення свого права на засадах змагальності. 

Така засада розвитку процедури адміністративного оскарження, як чітке визначення компетенції суб’єкта розгляду скарги звертає увагу на характер такої компетенції: її слід охарактеризувати як процесуальну, оскільки вона стосується виключно процедурних прав та обов’язків (повноважень) зазначеного суб’єкта.

Не позбавлений недоліків чинний Закон «Про звернення громадян». Так, ч. 3 ст. 16 зазначеного Закону встановлюється порядок вирішення скарг на рішення суб’єктів, що мають приватно-правову природу (юридичні особи, створені на основі колективної власності), а також – скарг на рішення вищих органів державної влади. Відповідні скарги вирішуються в судовому порядку. Викладені положення дозволяють висловити одразу декілька зауважень щодо цієї норми. Стосовно скарг на рішення, дії, бездіяльність юридичних осіб колективної власності, то фактично зазначений Закон стосується, у цій частині правовідносин, які є приватними за своїм характером, а отже, мають врегульовуватись актами іншої галузевої належності. Стосовно ж скарг на акти вищих органів державної влади, то достатньо спірним видається в даному випадку позбавлення особи права на адміністративне оскарження тільки на підставі становища таких органів в системі органів влади. Крім того, це не відповідає проголошеному курсу на пріоритет прав людини та системи захисту прав людини. Виходячи з наведеного, з метою виключення зі сфери регулювання закону приватних відносин, а також забезпечення права особи на адміністративне оскарження рішень вищих державних органів влади необхідно внести зміни до статті 16 Закону України «Про звернення громадян», зокрема ч. 2 ст. 16 – виключити. 

Отже, засадами процедурної форми розгляду скарг мають виступати: єдність засад процедурної форми для всіх видів проваджень за скаргами, незалежно від виду конкретних правовідносин; інквізиційний характер процедури; універсальний характер правосуб’єктності заявника (як фізична, так і юридична особа); диференціація процедурної форми розгляду скарг в окремих органах виконавчої влади з огляду на: специфіку оскаржуваних рішень, різний порядок реалізації своєї правосуб’єктності різними органами виконавчої влади; особливі вимоги до чіткості визначення предмету оскарження в окремих категоріях скарг; чітке та вичерпне визначення процедурного статусу (прав та обов’язків) скаржника та процесуальної компетенції суб’єкта розгляду в конкретному провадженні з розгляду скарги; чітке визначення основних етапів розгляду скарги, моментів їх початку та завершення, в тому числі – процедурних строків розгляду скарги; гнучкість процедурних строків, можливість їх подовження чи скорочення залежно від конкретних обставин справи; юридична відповідальність суб’єкта розгляду скарги за бездіяльність чи затягування її розгляду. Реалізації таких засад безпосереднім чином впливатиме і на вдосконалення процесуальної компетенції суб’єкта розгляду скарги у наведених провадженнях. 

Література:

1. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 47 (19.11.96). Ст. 256.

2. Писаренко Н.Б., Сьоміна В.А. Судовий і позасудовий порядок вирішення публічно-правових спорів, їх співвідношення і стан правового врегулювання в Україні. Збірник наукових праць «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку»: VI Міжнародна науково-практична конференція «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23-24 вересня 2011 р.). К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. 600 с.

3. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч. У 2 т. Т. 1: Загальна частина / за ред. кол. В. Б. Авер’янова (голова). К.: Юрид. думка, 2007.

4. Курс адміністративного права України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, В.Д. Сущенко та ін. / за ред. В. В. Коваленка. К.: Юрінком Інтер, 2012. 808 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота