ДО ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

25.09.2019 13:19

[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Автор: Коротун Олена Миколаївна, докторант, Науково-дослідний інститут публічного права


Наявність сучасної вітчизняної нормативно-правової бази є необхідним атрибутом цивілізованої держав, важливим елементом належної охорони та захисту прав суб’єктів інтелектуальної власності. Негативним фактором, що впливає на стан охорони та захисту прав інтелектуальної власності, держави і суспільства в цілому, є порушення прав інтелектуальної власності, тому держава покликана забезпечити належний стан законодавчого регулювання охорони прав та законних інтересів усіх учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності. Cаме на державу покладено обов’язок шляхом здійснення правових заходів забезпечити загальні правила і обов’язки суб’єктів права інтелектуальної власності у сфері правовідносин інтелектуальної власності. На сьогодні, питання законодавчого регулювання адміністративно-правового забезпечення охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності є таким, що потребує впливу державу на існуючі проблеми, пов’язані із ефективністю охорони та захисту прав інтелектуальної власності, що знаходиться у прямій залежності із дієвістю нормативно-правової бази. 

Основне місце серед нормативно-правових актів, якими регулюється забезпечення охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності, належить Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Як зазначає О. П. Світличний роль конституційних норм у процесі правового регулювання важко переоцінити, оскільки норми Конституція України є нормами прямої дії, вони виступають безпосереднім регулятором відповідних суспільних відносин [1, с. 26].

За відсутності законодавства, яке б регулювало правовідносини у сфері охорони інтелектуальної власності, на початку дев’яностих років минулого століття Верховною Радою України було прийнято більшість законодавчих актів у сфері охорони інтелектуальної власності. Це Закони України: «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про племінне тваринництво»; «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»; «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування». 

Закони, виступаючи головною ланкою, основною системно-ієрархічної структури джерел права, самі, своєю чергою, знаходяться у системно-ієрархічних відносинах одним з одним, формують свою власну системно-ієрархічну структуру [2, с. 26].  

Вказані спеціальні закони є системоутворюючими законодавчими актами комплексної галузі права інтелектуальної власності. Водночас, безпосереднє відношення до охорони інтелектуальної власності мають норми Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 р., який визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України.

Окремі норми, пов’язані з інтелектуальною власністю містяться в законах, що утворюють загальне законодавство, а також містяться у нормах спеціального законодавства, яке регулює певну сферу суспільних відносин. В цих законодавчих актах ми находимо норми, які мають опосередковане відношення до забезпеченням правової охорони прав інтелектуальної власності.

Забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, передбачено: ст. 26 Закону «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р., який зобов’язує «дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем. У разі порушення зазначених вимог така діяльність припиняється відповідно до закону, а винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону»;

ст. 36 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р., зобов’язує редакцію використовувати авторські матеріали, твори літератури, науки і мистецтва з дотриманням законодавства з питань інтелектуальної власності, а пункт 10 частини першої ст. 41 визначає однією із підстав відповідальності редакції, засновників, видавців, розповсюджувачів, державних органів, організацій та об’єднання громадян у разі порушення ними законодавства з питань  інтелектуальної власності;

ч. 3 ст. 59 Закону «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12. 1993 р., що покладає обов’язок телерадіоорганізації щороку, до 31 березня, подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, звіт за попередній (звітний) рік діяльності про використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, а саме музичних творів, аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) та зафіксованих у них виконань, у телерадіоефірі телерадіоорганізації;

ст. 5 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р., обов’язковій науковій і науково-технічній експертизі підлягають права на об’єкти інтелектуальної власності. Розділ V Закону визначає повноваження та компетенцію органів державного та місцевих державних адміністрацій, а Розділом VII передбачено юридичну відповідальність за порушення законодавства у сфері наукової і науково-технічної експертизи.  

ст. 28 Закону «Про видавничу справу» від 05.06. 1997 р., встановлює обмеження у видавничій справі. Нормами вказаної статті забороняється розповсюджувати видавничу продукцію без дозволу її власника (співвласників).

ст. 31 Закону «Про архітектурну діяльність» від 20.05. 1999 р., надає право автору (співавтору) об’єкта архітектури фотографувати, здійснювати відеозйомку відповідного об’єкта архітектури як об’єкта авторського права, крім випадків, визначених законом, право вимагати визнання свого авторства (співавторства) шляхом зазначення належним чином свого імені на об’єкті архітектури як об’єкті авторського права;

ст. 10 Закону «Про інформацію» від 02.10. 1992 р., може мати безпосереднє відношення як до суб’єктів, так і до об’єктів права інтелектуальної власності, оскільки за змістом інформація поділяється на інформацію: про товар (роботу, послугу); науково-технічну; податкову; правову. 

Вказані законодавчі акти безпосередньо не встановлюють конкретну юридичну відповідальність, у тому числі й адміністративну за порушення правовідносин у сфері охорони інтелектуальної власності, ці закони включають лише позначення відповідальності, не передбачаючи розміру штрафних санкцій, строків, порядку притягнення та адміністративного провадження тощо, така відповідальність здебільшого регулюється нормами кодифікованих законодавчих актів, у той же час норми проаналізованих законів визначають сучасний стан нормативного регулювання адміністративно-правового забезпечення охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності.

Отже, для врегулювання суспільних відносин у сфері забезпечення охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності законодавцем утворені норми, які регулюють соціальну поведінку (діяльність) суб’єктів права. При цьому правила поведінки суб’єктів права формується державою за визначеною процедурою. 

Література:

1. Світличний О. П. Право інтелектуальної власності: Підручник. Вид. 2, змін. і доп. К.: НУБіП України, 2017. 355 с. 

2. Орлюк О.П. Сфера інтелектуальної власності як предмет правового регулювання: проблема конкуренція законів. Теорія і практика інтелектуальної власності.  2009. №6. С. 25-32.

__________________________

Науковий керівник: Світличний Олександр Петрович, доктор юридичних наук, доцент, Науково-дослідний інститут публічного права



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота