ДО ПИТАННЯ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ОЗНАК НЕЗАЛЕЖНОГО СУДОЧИНСТВА. ПОЗИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ. - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ОЗНАК НЕЗАЛЕЖНОГО СУДОЧИНСТВА. ПОЗИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ.

25.11.2019 18:15

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, професор Полтавського інституту бізнесу


За приписом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право при вирішенні спору щодо його прав і обов’язків цивільного характеру або при встановленні обґрунтованості висунутого проти нього кримінального обвинувачення на справедливий i публічний розгляд в межах розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на основі закону. Органом, покликаним здійснювати тлумачення та практичне застосування конвенційних вимог, є Європейський суд з прав людини. За його принциповою прецедентною позицією для встановлення факту, чи є суд незалежним, можуть набувати вирішального значення і окремі зовнішні ознаки. Зокрема, слід звертати увагу на таки чинники, як спосіб призначення суддів, строки їхнього перебування на посаді, існування гарантій від зовнішнього тиску і наявність у органу організаційних ознак незалежності [1, п. 32]. Певне значення має також незмінюваність суддів протягом часу повноважень. Ця обставина має розглядатися як наслідок їх незалежності, і як одна з вимог статті 6 п. 1 Конвенції. Навіть якщо незмінюваність суддів формально законом не встановлена, це ще не передбачає їх залежності від виконавчої влади за умови, що цей принцип визнаний фактично і що існують інші гарантії незмінності суддів.

Власне, неупередженість як ознака справедливого судового розгляду означає рівне ставлення суду до учасників, вирішення спору в якості нейтрального та безстороннього фахівця без надання комусь переваг. Право на справедливий судовий процес можна віднести до числа не просто основних прав людини, але визначити, як сукупність базових стандартів організації судочинства в правовій демократичній державі. Право на справедливий суд має на увазі необхідність забезпечення цілої групи інших фундаментальних можливостей людини, зокрема таких, як змагальність і рівність сторін у процесі, право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу, право захищати себе особисто, право на розгляд справи незалежним і компетентним судом, що діє на основі закону.

Однак, мусимо зазначити, що в силу необхідності зазвичай встановлення факту упередження або пристрасті, дана процедура викликає найбільше проблем. Адже, не можна безпідставно стверджувати про упередженість, не маючи для цього достатніх підстав. Так, у конкретній справі було встановлено, що Члени Правління призначаються міністром внутрішніх справ, який сам відповідає за управління тюрмами в Англії та Уельсі. То було підставою для звинувачення в необ’єктивності посадовців, які здійснювали певні судові функції. ЄСПЛ не вважає, що це встановлює, що члени не є незалежними від виконавчої влади: вважати інше означатиме, що судді, призначені міністром або за порадою міністра, який має відповідальність у сфері адміністрування судів, також не є "незалежними". Хоча, як видається, міністр внутрішніх справ може вимагати відставки члена, це може бути зроблено лише у виняткових обставинах, і існування такої можливості не може розглядатися як загрозливе для незалежності членів правління у виконанні судової функції [2, п. 79, 80].

За усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ в якості «суду» розуміється орган, який в матеріальному сенсі має визначальну роль щодо відправлення правосуддя. Він в межах встановлених законом на основі правових норм і в результаті організованого процесу може остаточно вирішувати будь-яке питання, що відноситься до його компетенції. Відтак, будучи арбітром у відносинах між різними суб’єктами, включаючи органи виконавчої влади, суд повинен бути незалежним та неупередженим. Це означає, що право приймати зобов'язуючі рішення, які не можуть бути змінені несудовою владою на шкоду стороні у справі, є невід'ємним правом самого суду, і то також є одним з компонентів тієї "незалежності", якої вимагає стаття 6 п. 1 [3, п. 45].

Відсутність або, навпаки, наявність незалежності суду може бути перевірено різними способами. ЄСПЛ постійно наголошує на необхідності застосування з цією метою два підходи: суб’єктивний і об’єктивний. Відмінності між ними полягають у тому, що перший відображає особисті переконання та поведінку конкретного судді у певній справі (тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження), а другий визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.  

Суб'єктивна неупередженість презумується: вважається відсутніми прояви упередженості, допоки не доведено інше. Навпаки, за правилом про об’єктивну незалежність, має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв’язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Так, повинен заявити самовідвід кожний суддя, щодо якого можна законно побоюватися відсутності неупередженості. Відповідно до судової практики, це безумовно усуває недовіру до судів у демократичному суспільстві, навіть коли фактичної упередженості насправді немає. Саме з урахуванням даних вимог будь-який національний судовий орган мусить перевіряти, чи є даний судовий склад «неупередженим судом». Зокрема, расистське зауваження, зроблене судом присяжному давало можливість дійти висновку про упередженість суду, враховуючи, що сторона у справі була північноафриканського походження [4, п. 47, 48]. 

ЄСПЛ вказує, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими. Іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться". Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві. У справі Краска проти Швейцарії Європейський суд встановив, що сама по собі манера поведінки суду в ході процесу може свідчити про недостатню справедливість його підходу до сторін у справі і може свідчити про те, що зацікавлена сторона була позбавлена належного розгляду справи [5, п. 32]. Таким чином, неупередженість суду в сенсі статті 6 п. 1 Конвенції проявляється з урахуванням субєктивного та обєктивного критеріїв в двох іпостасях. Перша є спробою відобразити особисті переконання певного судді у конкретній справі; друга - намагання визначитися, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу [6, п. 58]. При розгляді кожної справи слід ставити запитання, якщо в справі бере участь колегіальний суд, чи дозволяють певні факти, які піддаються перевірці, незалежно від особистого відношення кожного з його членів, засумніватися в його неупередженості. Як в питанні про незалежність, зовнішні ознаки можуть набувати значення. З цього випливає, що, щоб висловитися про існування законного сумніву в неупередженості суду, враховується думка зацікавленої особи або осіб. Однак вона не грає вирішальну роль: вирішальна обставина полягає в тому, щоб знати, чи можуть побоювання зацікавленої особи вважатися об'єктивно обґрунтованими. В даному випадку виявляється важким розділити поняття неупередженості та незалежності, тому Суд розглядає їх разом.

Таким чином, цілком очевидно, що важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (тобто безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд відіграє практика Європейського суду з прав людини (надалі — ЄСПЛ), у контексті якої повинна формуватися національна судова практика. Фактично забезпечення права на справедливий суд є основою організаційної діяльності суду та процедури вирішення ним юридично значущих справ. При цьому незалежність та неупередженість судді має досягатися комплексом організаційних заходів, таких як автоматичний порядок розподілу справ у суді, визначені критерії притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відповідальність за втручання у професійну діяльність судді. Судова влада і конкретні судді, які здійснюють правосуддя від імені держави, не повинні залежати від інших гілок державної влади або від сторін у судовому процесі. Суди повинні бути дійсно незалежними й вільними від будь-якої форми впливу чи тиску з боку інших гілок державної влади або когось іще. Це мусить забезпечуватися чесним, прозорим та справедливим добором кандидатів на посади суддів на підставі конкурсу, чого наразі в Україні досягти не вдається. Попри прийняття відповідних законів та декларування судової реформи, обрання на посади суддів відбувається не прозоро, суб’єктивно з численними порушеннями правил, принципів моралі та законності. Також повинна бути обов’язковість періодичного підвищення кваліфікації сприяють упевненості в професіоналізмі та компетентності суддів.

Список використаної літератури:

1. Рішення ЄСПЛ від 22 червня 1989 року у справі «Ланборгер проти Швеції» (Langborger v. Sweden), заява № 11179/84, URL: https://www.legal-tools.org/en/browse/record/66b580/.

2. Рішення ЄСПЛ від 28 червня 1984 року у справі «Кемпбелл и Фелл проти Сполученого Королівства» (Campbell and Fell v. the United Kingdom), заяви № 7819/77; 7878/77, URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-57456"]}

3. Рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. The Netherlands), заява № 16034/90, URL: https://www.legal-tools.org/en/doc/852b0e/

4. Рішення ЄСПЛ від 23 квітня 1996 року у справі «Ремлі проти Франції» (Remli v France), заява №  16839/90, URL: https://www.equalrightstrust.org/content/ert-case-summary-remli-v-france.  

5. Рішення ЄСПЛ від 12 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland), 13942/88, URL: http://echr.ketse.com/doc/13942.88-en-19930419/view/

6. Рішення ЄСПЛ від 20 травня 1998 року у справі «Гутрін та інші проти Франції» (Gautrin and Others v. France), заяви № 21257/93, 21258/93, 21259/93 та інші, URL: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота