ОСОБЛИВОСТІ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ВИДУ СТРАХУВАННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ВИДУ СТРАХУВАННЯ

27.11.2019 11:06

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Горкуша Євгеній Валентинович, студент 6 курсу юридичного інституту, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана


Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.

Під обов’язковим страхуванням мається на увазі обов’язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов’язкова форма страхування стосується пріоритетних об’єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогоспо-дарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов’язковими 5. 

Основна відмінність між добровільним і обов’язковим страхування полягає в тому, що суспільні відносини щодо останнього виникають на підставі закону, а добровільного – виключно на основі договору між страхувальником і страховиком. В обов’язковому страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру», адже всі істотні умови будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь повинні бути визначені законодавчими актами [6].

Варто зазначити, що обов’язкове страхування має соціальний характер, тому що, в першу чергу, передбачає повноцінний захист і турботу певних верств населення (наприклад, страхування третіх осіб або пасажирів різних транспортних перевезень, де ризик заподіяння шкоди, як здоров’ю, так і майну фізичної особи на досить високому рівні), нерухомості або майна (страхування житлових будинків) від впливу численних зовнішніх чинників. Тобто, завдяки обов’язковому страхуванню, держава має можливість максимізувати захист інтересів певних соціальних об’єктів, які відіграють важливу роль у всьому цивілізованому суспільстві [2].

Обов’язкове страхування виникло по причині таких факторів:

• добровільне страхування певних ризиків, як з комерційної, так і з фінансової сторони не завжди вигідно страховикам;

• добровільне страхування може бути досить дорогим і не кожному по кишені;

• вигодонабувач не має можливості самостійно оцінити весь рівень серйозності подібних ризиків.

Однак, в будь-якому випадку, повинна бути об’єктивна суспільна потреба в комплексному захисті від переліку певних ризиків, що і спонукає органи управлінської влади держави приймати закон про обов’язкове страхування, який є актуальний для всіх 1, с. 570.

Юридичні особливості обов’язкового страхування:

• даний вид страхування є обов’язковою вимогою з боку держави на законному рівні;

• страховий поліс має примусовий порядок, тому що незалежно від бажання суб’єкта страхування, це обов’язкова вимога держави;

• невиконання умов договору обов’язкового страхування загрожує кримінально-адміністративною відповідальністю стосовно застрахованої особи 5. 

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику фактурних розрахунків 4.

Як свідчить світовий досвід, обов'язкове страхування запроваджувалось, як правило, на основі наступних критеріїв:

- якщо певна група ризиків не приймалась страховиками на страхування на комерційній основі у зв’язку з нерентабельністю, або вартість комерційного страхування занадто висока для страхувальника;

- страхувальник недооцінює ступінь небезпеки та можливі наслідки настання страхового випадку, тобто ризик настільки розповсюджений, що він являє собою серйозну соціальну проблему. Найбільш показовим прикладом є обов'язкове цивільної відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами та страхування від нещасних випадків на виробництві;

- якщо ризик дуже серйозний, хоча і не так широко розповсюджений. Цей критерій відноситься до відповідальності мисливців та організаторів автомобільних перегонів;

- обов'язкове страхування може бути необхідне, коли законодавство вимагає забезпечення відповідальності фізичних та юридичних осіб. Особливо це розповсюджено при страхуванні професійної відповідальності або як істотна умова отримання ліцензій (дозволу) на здійснення певного виду діяльності.

Окрім цього існує певна проблематика щодо питання обов’язкового страхування України. Так стаття 7 Закону України про страхування надає майже 50 видів обов’язкового страхування, а сфера обов’язкового страхування є фактично в 2,5 рази більше ніж передбачено законом. На думку Голови державної регуляторної служби України – Ксенії Ляпіної, страхове законодавство має численні прогалини та колізії, вона зазначила що майже 50% випадків обов’язкового страхування мають недостатнє нормативно-правове підґрунтя, мають безліч неврегульованих законом питань щодо форм типових договір, розміру страхових сум та максимальних розмірів страхових тарифів, не визначенні або не затвердженні страхові порядки та правила проведення обов’язкового страхування. Найбільші проблеми виявленні у сферах медичного страхування, страхування засобів водного транспорту, страхування суб’єктів туристичної та космічної діяльності. То ж законодавство України має достатню кількість питань необхідних для вирішення шляхом імплементації міжнародного законодавства у національне. 

Обов’язкове страхування існує у всіх економічно-розвинених та провідних державах світу, так як забезпечує пріоритетним об’єктам країни гарантію захисту і турботи законодавчо. Міжнародне право і право більшості держав світу пов’язують впровадження окремих видів обов’язкового страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

Однак, ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і добровільного страхування 3.

Отже, ринок страхування на сьогоднішній день є не тільки надзвичайно актуальною темою, але й залишається відкритим питання для України протягом наступних десятків років. Початкова модель ринка страхування вже створена та закладена в основу нормативно-правових актів, обов’язкове страхування виокремлене та має регламентацію. Але разом з цим існує низка питань між існуючою моделлю обов’язкового страхування та її ефективністю в сучасних реаліях. Перед Україною стоїть завдання створити нову модель обов’язкового страхування, що буде ефективнішою та не буде мати прогалин та колізій у законодавстві. Останні три роки страховий ринок все частіше піднімає питання про необхідність вдосконалення законодавства про страхування, тому однією з пріоритетних цілей нинішнього уряду є розвиток інституту страхування.   

Список використаних джерел:

1. Городніченко Ю. В. Тенденції та перспективи розвитку страхового ринку України. Економіка і суспільство. 2017. Вип. 10. С. 569–573.

2. Данильчук С. П. Формування та розвиток страхового ринку України: маг. р-та. Тернопіль. 2017. 122 с.

3. Осадець С. С. Страхування: підручник / КНЕУ. Вид. 2-ге. Київ, 2002. 599 с. 

4. Про страхування: Закон України від 7.03.1996 р. № 85/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 18. Ст. 78. 

5. Ткаченко Н. В. Страхування: навч. посіб. / Київ: Ліра-К, 2007. 376 с.  

6. Страхування: Підручник / Керівник авто. колективу і наук. ред. С.С. Осадець – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота