КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

05.03.2020 13:08

[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Международное право]

Автор: Чистоколяний Ярослав Віталійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права, конституційного права та держаного управління, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара


Актуальність проблем євроатлантичної інтеграції України, кінцевою метою якої вважається отримання статусу «повноправного члена» НАТО, особливо зросла після прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» від 7 лютого 2019 р. [1]. Відповідно до нього у Преамбулу Конституції внесено доповнення до абзацу п’ятого наступного змісту: «…підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України», а до ст. ст. 85, 102 і 116 положення про повноваження та обов’язки Верховної Ради, Президента й Кабінету Міністрів України з реалізації вказаного курсу в загальній формі. Водночас було виключено пункт 14 розділу ХУ «Перехідних положень» [2]. Тобто, тут простежується бажання тодішніх законодавчого органу й президента покінчити з т.зв. «багатовекторністю» у зовнішньополітичних та безпекових «орієнтаціях» на користь одного з них – євроатлантичного, шляхом його закріплення в Конституції. Зрозуміло, все це вимагає ґрунтовних досліджень поряд з іншими також і конституційно-правових аспектів євроатлантичної інтеграції держави.

Слід зазначити, що тема «Україна – НАТО» на протязі тривалого часу привертає увагу дослідників і практичних працівників у відповідних сферах науки та діяльності. Але правові аспекти, особливо конституційно-правові, стали предметом досліджень відносно невеликої групи науковців. Серед них І. Артьомов, Ф. Веніславський, Т. Грачевська, А. Григоренко, М. Павлюк, С. Трачук, А. Яковлєв та деякі інші. Головним питанням, на якому вони зосереджувалися, було питання щодо наявності чи відсутності конституційних умов для набуття членства в НАТО. Певний час після проголошення незалежності України дискусія велась навколо концепції позаблокового статусу держави в Декларації про державний суверенітет 1990 р., але після прийняття чинної Конституції держави переважаючим напрямом наукових публікацій стало обґрунтування доцільності курсу на євроатлантичну інтеграцію і вступу в НАТО. С точки зору більшості дослідників, Конституція України не становить будь-яких перешкод на шляху до Альянсу. На нашу думку, цей висновок поки що не виглядає повністю бездоганним. Отже, проблема вимагає подальшого вивчення і обговорення.

У цьому повідомленні ми переслідуємо мету розглянути конституційні засади євроатлантичної інтеграції України, починаючи з часу проголошення незалежності, а також запропонувати шляхи їх розвитку в контексті останніх змін і доповнень до Основного Закону. Згідно з нею визначаються й дослідницькі задачі.

Як зазначалося вище, положення щодо зовнішньої політики України були викладені у відомій Декларації про державний суверенітет УРСР від 16 лютого 1990 р. Одним із основоположних з них саме й стала заява про намір набути статус позаблокової, а згодом і постійно нейтральної держави. Зрозуміло, поряд з іншими воно цілком однозначно вказувало на те, що Україна вже не погодиться з моделлю «оновленого» СРСР, як своєрідною федеративною державою зі статусом первинного суб’єкта міжнародного права. «Оновлення» Союзу, як відомо, не відбулося, отже Декларація була визнана Верховною Радою України основою майбутньої Конституції вже незалежної держави. Курс на позаблоковий статус був підтверджений декількома нормативно-правовими актами. Разом з тим почалось і співробітництво з НАТО, котре певним чином відбилось на позиціях частини політикуму і суспільства країни у напрямку до інтеграції з Альянсом. Спочатку без зазначення мети вступити до нього.

У чинній Конституції про позаблоковий статус вже не згадується. Це дало підстави багатьом дослідникам зробити висновок, що, мовляв, Основний Закон відкрив шлях до НАТО. Але, на нашу думку, правова ситуація виглядає не так однозначно. Дійсно, Конституція не містила положення про намір через позаблоковий статус отримати статус постійно нейтральної держави, але водночас вона не передбачала і можливість вступу до Альянсу. Між тим в сфері публічних правовідносин застосовується спеціально-дозвільний принцип правового регулювання, згідно з яким «дозволено лише те, що прямо приписується законом». Питання тут не в тому, що в Основному Законі мав бути закріплений прямий обов’язок вступити до НАТО, а в тому, що він задля такого кроку має містити повноваження, дозвіл державі набувати членство у міжурядових союзах, включаючи і військово-політичні на кшталт НАТО. Як це закріплене в конституціях інших держав. До того ж і ст.ст. 17 та 18 навряд чи сприяють гіпотетичному членству в Альянсі. Перша з них забороняє розташування іноземних військових баз на території країни, що є сутнісною ознакою саме нейтральної держави, а друга обмежує зовнішньополітичну діяльність виключно мирним і взаємовигідним співробітництвом, спрямованим на забезпечення національних інтересів. Зрозуміло, військово-політичні союзи(альянси) створюються поперед все для військового співробітництва, а не мирного. До того ж виконання зобов’язань сторін може не завжди збігатися с їх національними інтересами. Особливо, якщо їх розуміти у вузькому смислі. Наприклад, є питання:чи відповідали національні інтереси Греції цілям операції НАТО проти Сербії? Або навпаки. 

Отже, розуміючи недостатність конституційних засад співробітництва з Альянсом, керівники держави з липня 1997 р. почали розвивати його на основі не правового акту, а політичного: Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО. Хартія, на нашу думку, потягла прийняття десятків конкретизуючих та розвиваючих її положення актів, між якими також і закони та укази Президента. В деяких з них була вказана, як перспективна мета співробітництва з НАТО, набуття членства в ньому. Особливо активно ця позиція просувалася в роки президентства В. Ющенка. Але у 2010 році, після перемоги на президентських виборах В. Януковича та утворення коаліції більшості у ВРУ навколо Партії Регіонів відбулась зміна курсу. У прийнятому 1 липня 2010 р. Законі України « Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» знову був передбачений «позаблоковий» статус України. Та протримався він відносно недовго: разом із «Революцією гідності» відповідні положення були вилучені з нормативно-правових актів і відновлений попередній курс на євроатлантичну інтеграцію з кінцевою метою вступу до НАТО. Щоб надати йому більшої стабільності й не допустити коливань, подібних тим, котрі відбувалися у попередній період, були внесені зазначені вище зміни й доповнення до Основного Закону України. На думку їх ініціаторів, це створить надійну гарантію недопущення ревізії західного напрямку розвитку держави, оскільки, як доводять, він відтепер закріплений конституційно-правовими нормами.

Але правова ситуація і цього разу залишається суперечливою. Справа в тім, що заява про європейський та євроатлантичний курс в смислі його незворотності міститься в Преамбулі Конституції. Навіть якщо визнати її положення рівними за юридичною силою конституційним нормам, вказані щонайменше не відповідають нормам Розділу 1(«Загальні засади»). А вони в ієрархії конституційних норм займають пріоритетне становище, і всі інші норми не мають їм суперечити. У вказаному ж Розділі, як зазначалося вище, відсутні постанови про право держави вступати у будь-які міждержавні організації та союзи, тим паче – військово-політичні, про договори за винятком того, що договори, згоду на обов’язковість яких дала ВРУ, є частиною національного законодавства і що вони не мають суперечити Конституції (ст. 9). Зберігають свою чинність і розглянуті вище норми ст.ст. 17 і 18.

Науковці і юристи-практики часто не звертають увагу на вказані обставини. Так, на думку Голови Конституційного Суду Литви Д. Жалімаса аналогічна заборона щодо іноземних військових баз закріплена і в Конституції його держави, але визнання членства в НАТО конституційною цінністю скасовує її стосовно військових баз союзників. На нашу думку, варто нагадати, що названа заборона належить до звичайних норм вказаної Конституції, і вона водночас передбачає право держави приймати участь у міжнародних організаціях (ст. 136). А у ст. 138 серед міжнародних договорів, котрі вимагають для вступу в дію ратифікації Сеймом, особливо виділені договори оборонного характеру. У Конституції України подібні постанови відсутні. Між тим Ф.В. Веніславський, представник Президента у Конституційному Суді України, розглядаючи проблему, дійшов висновку, що оскільки Північноатлантичний договір не суперечить Конституції, то ніщо не заважає приєднанню України до нього. І лише, мовляв, з метою забезпечення максимальної легітимності та соціального консенсусу питання може стати предметом всеукраїнського референдуму [4, с. 3]. Але слід зазначити, що, по-перше, вказаний договір – особливий. Він не тільки встановлює права та обов’язки сторін, але й містить основоположні норми заснування міжнародної організації оборонного характеру. По-друге, членство в НАТО накладає на учасників обов’язки фінансового і воєнного змісту, в т.ч. – обов’язок надавати члену або членам Альянсу, котрі стали об’єктами збройного нападу, всю необхідну допомогу, в тому числі – і військову. Чи передбачає чинна Конституція правові можливості для приєднання до такого договору і створеної на його основі організації воєнного характеру? З одночасним визнанням обов’язковості всього корпусу права НАТО, хай, з юридичної точки зору – «м’якого»? Ми не поспішали б зі ствердною відповіддю.

Викладений матеріал дає нам можливість запропонувати певні зміни і доповнення до Конституції України з метою надати більшої переконливості, цілісності та системності конституційним засадам євроатлантичного курсу держави. На нашу думку, ст.18 доцільно змінити. По-перше, вказати, що «зовнішньополітична діяльність України здійснюється у відповідності з нормами і принципами міжнародного права шляхом розвитку добросусідських відносин з усіма державами світу». По-друге, не виключена і доцільність доповнення цієї статті частиною другою, в якій передбачити право держави вступати в міжнародні організації та союзи, а також укладати союзи з іншими державами. Водночас спеціальною нормою доречно передбачити необхідність затвердження рішень про участь у військово-політичних союзах на всеукраїнському референдумі. А абзац сьомий ст.17 доцільно викласти в такій, наприклад, редакції: «Відповідно до закону в Україні можуть бути розташовані військові бази держав-союзників по договорам оборонного характеру».

Обґрунтування висунутих пропозицій може становити окремі напрямки подальшого дослідження проблеми. Не виключено, для цього доцільно вивчити більш ретельно досвід конституційно-правового регулювання вступу до НАТО постсоціалістичних держав Європи. Зрозуміло, у поєднанні зі з’ясуванням інших важливих аспектів, геополітичних, військово-політичних, цивілізаційно-культурних тощо. 

Література:

1. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі тв. В Організації Північноатлантичного договору» від 7 лютого 2019 р. №2680-У111. URL:zakon.rada.gov.ua

2. Конституція України. Поточна редакція від 21 лютого 2019 р. Підстава №2680-У111. URL: zakon.rada.gov.ua

3. Жалімас Д. КС України вибрав не зовсім логічний підхід до тлумачення норми про незаконне збагачення. 26 червня 2019 р.URL: www.ukrinform.ua

4. Веніславський Ф.В. Індивідуальний звіт за 2017 р. 5 с. URL: nauka.nlu.ua 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота