ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАВОСУДДЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАВОСУДДЯ

21.07.2020 12:50

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, професор Полтавського інституту бізнесу


Ефективність діяльності органів влади у правовій державі ґрунтується передовсім на дотриманні міжнародних правових принципів, таких як верховенство права, належна якість та справедливість законодавства, визначеність правозастосування. Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що вимога правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми випливає з конституційних принципів рівності і справедливості, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі [1]. В той же час, принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів [2].

Дослідження правової сутності та змісту дискреції, обсягу та спрямованості відповідних повноважень носіїв подібного права проводилися у вітчизняній та зарубіжній науці. Однак, слід відмітити, що широкий адміністративний розсуд в правовій доктрині досліджується виключно в сенсі його обсягу та щодо визначення меж можливого вибору правозастосовним суб’єктом способів належної та легітимної поведінки. Разом з тим, питання продовжує залишатися вельми актуальним, особливо на теренах нашої держави, позаяк в національному владному середовищі постійно спостерігаються значний суб’єктивізм, некомпетентність при вчиненні дій, які передбачають можливість владного розсуду. Це створює певні труднощі у здійсненні справедливого правозастосування. Як наслідок, в нашій державі, зокрема, поставлено під серйозний сумнів чесність та справедливість окремих вчинків органів влади, які проводилися із неналежним використанням дискреційних повноважень, наприклад в царині добору українських суддів. 

Питання справедливості добору національних суддів під час нещодавно проведеного конкурсу до Верховного Суду має непересічний характер. З даного приводу законодавець наразі є досить категоричним: в результаті численних недоліків у організації своєї діяльності Законом № 1008 був розпущений державний орган суддівського урядування Вища кваліфікаційна комісія суддів. Серед істотних вад цього органу, які породжували більшість проблем, у пояснювальній записці до Законопроекту особливо відмічалася фактично необмежена дискреція даного органу суддівського врядування при проведенні конкурсних процедур добору суддів та їх кваліфікаційного оцінювання. Дана позиція підтверджується і численними висловлюваннями фахівців, експертів та аналітиків, котрі досліджували процес добору. Суспільство неодноразово висловлювалося проти неконтрольованої дискреції органу суддівського врядування. Вивчаючи результати конкурсу до ВС, експерти з профільних національних аналітичних центрів вказували на необхідність серйозного вдосконалення методик кваліфікаційного оцінювання, зокрема, жорстко критикувалася методологія оцінки через те, що на конкурсі надто велика частина балів (79%) виставляється фактично повністю на розсуд членів Комісії [3]. Про завеликі дискреційні повноваження ВККС зазначали навіть окремі члени новообраного Верховного Суду [4]. 

В той же час деякі експерти заявляють, що широкий адміністративний розсуд ВККС був адекватним, він мав виключно необхідний характер для здійснення повноважень при проведенні конкурсу серед кандидатів на посади суддів. При цьому статус, повноваження та порядок роботи ВККСУ врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Фактично зазначеним законом окреслено обсяг і межі дискреційних повноважень ВККСУ та із достатньою чіткістю спосіб і порядок їх здійснення [5]. Відтак дослідженню підлягає питання реального змісту та меж застосування широкого адміністративного розсуду при здійсненні повноважень щодо справедливого відбору суддів в Україні.

Як вже вказувалося, головний принцип при здійсненні дискреційних повноважень, це виключно нормативна урегульованість їхнього застосування, інакше матимемо свавільне правозастосування. Дослідження законодавчого матеріалу у даній площині, і, найважливіше, практики його застосування ВККС показує, що навряд чи можна погодитися з позицією вчених, які обстоюють повну нормативну урегульованість даного питання та правову злагодженість дій учасників. Насправді, нормативні правила щодо проведення конкурсів на посади суддів прописані непевно, немає конкретних запобіжників щодо занадто широкого розсуду органу врядування - ВККСУ, і це дозволяє чинити цій інституції значні зловживання, чого, сподіваюся, не міг не побачити при проведенні конкурсу до Верховного Суду кожен неупереджений дослідник питання. Тож, межі реального розсуду у діях Комісії мають бути ретельно прописані в законодавстві, бо нинішній його стан дозволяє цій установі проявляти дискрецію (даруйте за каламбур) у визначенні своїх дискреційних повноважень і, відтак, застосовувати їх необмежено всупереч закону.

Зазначений факт підтверджується існуючою практикою національного судівництва. Так, у справі № П/9901/29/18 800/409/17 [6], яка розглядалася Верховним Судом у 2018 році, позивач вимагав від ВККС надати інформацію про мотиви та правові підстави винесенні йому при проведенні конкурсу до ВС оцінки при встановлення рейтингових результатів, які особа вважала заниженими. То є цілком законна вимога, передбачена правилом ст. 88 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Тобто, за міжнародно-правовими засадами принципу юридичної визначеності визначальним правилом проведення будь-якого кадрового конкурсу є отримання відповіді не стільки на питання «скільки балів набрав учасник конкурсу?», скільки а на питання «чому учасник конкурсу набрав певну суму балів, а не більше чи менше?». Тобто, рішення має бути певним, а розсуд членів комісії повинен бути вмотивованим. Інакше Закон прямо вказує на можливість його судового скасування. 

При цьому не може вважатися мотивацією застосування дискреції лише перелік правових підстав його прийняття, як то зробив суд у коментованому наразі рішенні: «Рішенням зазначені отримані позивачем бали з оцінювання встановлених законом критеріїв із наведенням того, на основі яких показників відбувся розрахунок відповідної кількості балів, а також законодавчі підстави його прийняття, а саме, норми статей 79, 81, 83 - 86, 88, 93, 101 Закону №1402». Адже мотиви прийняття конкретного рішення є більш змістовним та показовим за суттю юридичним явищем. Конструкція побудови відповідних актів усіма уповноваженими суб’єктами практично однакова: аргументовані висновки, до яких прийшов правозастосовний орган, повинні ґрунтуватися на фактах, встановлених при здійсненні діяльності в межах компетенції відповідного органу, посиланнях на вказані факти та їхню оцінку, обґрунтуваннях вибору застосованих норм права та їхньому тлумаченні.  При цьому органи судівництва мусять оцінювати також і мотивованість та законність рішень та діянь адміністративно-публічних органів.

Як наслідок подібного підходу, правозастосовні органи здійснили помилкове тлумачення поняття дискреційних повноважень суб’єкта влади. Фактично було прийняте рішення, що члени Вищої кваліфікаційної комісії комісії можуть їх здійснювати на свій розсуд та обирати переможців як їм, власне, заманеться. Однак, насправді, сенс дискреційності як прояву управлінських можливостей полягає в іншому. Передовсім це наявність у суб’єкта владних повноважень установленої законом можливості вибирати рішення у передбачених конкретних ситуаціях. Це надає змогу представникові влади здійснювати вибір варіанту рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації. Саме в цьому полягає зміст дискреційних повноважень, коли закон дозволяє діяти на власний розсуд. Коли ж закон вказує чіткий порядок вчинення певних дій, про широкий розсуд у діяльності суб’єкта владних повноважень вже не йдеться. Тим більше, коли закон каже про конкурсні засади прийняття певних кадрових рішень. Поняття «дискреція» і «конкурс» є в значній мірі взаємовиключними. Комісія вправі реалізувати дискреційні прояви лише в дуже обмеженій мірі в межах суб’єктивного оцінювання чеснот того чи іншого кандидата, але в будь-якому разі робити це в досить жорстких рамках встановленого законом відхилення та з обов’язковим мотивуванням причин цього. Бо, коли правовий акт передбачає проведення конкурсу, то умови конкурсу мають реалізуватися як конкурсантами, так, і це надзвичайно важливо, тими, хто їх оцінює. Тут відсутня безмежна дискреція, бо оцінювач у своїх висновках керується вже не загальними постулатами принципів справедливості, гуманності та моральності, а чіткими правилами оцінювання, прописаними нормативно. Якби оцінювання здійснювалося за означеними правилами, а не наобум на власний розсуд членів комісії чи за зовнішнім впливом на них, результат мав би бути обґрунтованим, що дало б можливість його у належний спосіб мотивувати. Інакше, конкурс не має жодного сенсу, і це, на жаль, в нашому суспільстві дуже часто відбувається.

Список використаних джерел:

1. Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі N 1-17/2005. Абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KS05007.html

2. Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 1-2/2016. Абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KS16022.html

3. Фактчек звіту Проекту ЄС Право-Justice «Відбір та оцінювання суддів в Україні». Фонд «DeJuRe (DEMOCRACY JUSTICE REFORMS). URL: https://dejure.foundation/longread/factcheck-zvitu-pravo-justice-vidbir-ta-ociniuvannia-suddiv-v-ukraini

4. Про плюси і мінуси процедури добору кандидатів на посади суддів говорили на круглому столі за участю суддів Верховного Суду, 27 червня 2019 року, URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/736972/

5. Дроздов О.М. Висновки та пропозиції щодо проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (реєстр. № 1008). URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/3e655c2438dfc9eef4b7_file.pdf

6. Справа № П/9901/29/18 800/409/17. Архів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду за 2017 рік.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота