ПРАВОЗАСТОСОВЧИЙ АКТ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОЗАСТОСОВЧИЙ АКТ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

25.11.2020 20:31

[Секция 1. Теория и история государства и права. Философия права. История политических и правовых учений]

Автор: Соколова Ірина Олександрівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорія і філософія права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого


В умовах панування засад правової державності учасники суспільних відносин постійно стикаються із застосуванням до фактів життя норм і принципів права уповноваженими на це суб’єктами, що надає можливість набувати ще більшої значимості правозастосуванню. Відповідно для органів публічної влади правозастосування є однією із основних форм реалізації їх повноважень [7, c. 364 - 365]. 

Необхідність у правозастосуванні виникає за наступних ситуацій: по – перше, коли передбаченні юридичними нормами права і юридичні обов’язки у конкретних осіб можуть бути ними реалізовані тільки після винесення індивідуально – владного рішення уповноваженого органу (наприклад, здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації тягне за собою негативні наслідки у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП або за допомогою суду при розірванні шлюбу для осіб, які мають дітей тощо); по – друге, коли є спір про право і сторони не можуть дійти згоди щодо рішення про зміст своїх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. При цьому спір може бути як у сфері приватних правовідносин (спір про право вирішується досудовим способом за домовленістю між сторонами або у випадках, які передбачені законом) так і у сфері публічного права (основним способом вирішення таких спорів є адміністративний суд); по – третє, коли скоєно правопорушення і необхідно визначити міру юридичної відповідальності особи; по – четверте, коли необхідно встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення. Правозастосовний акт є завершальним етапом правозастосовної діяльності, має свої особливості, котрі виокремлюють його в особливу групу юридичних актів і визначають специфічну роль в механізмі правового регулювання суспільних відносин [10, c. 114 – 116].  

В науці акт правозастосування розглядається як належним чином оформлений письмовий документ, який фіксує прийняте рішення, надаючи йому офіційного значення, у вигляді певної форми, що забезпечує реалізацію правових норм. Це пов’язано з тим, що у більшості випадків такий акт має юридичну силу лише тоді, коли він належним чином письмово оформлений [6, c. 416]. 

Окремими вченими обґрунтовується думка про те, що акт правозастосування - є документом, котрий приймається уповноваженим компетентним органом держави за наслідками розгляду юридичної справи, є юридичною дією, в результаті якої конкретні факти (життєві обставини) підводяться під відповідну норму права. Таким чином у процесі прийняття акту правозастосування суд або інший суб’єкт правозастосування у межах наданих йому державою повноважень поширює загальне правило, що закріплене у правовому приписі на конкретний життєвий випадок [3, c. 56]. На думку, А. Ю. Олійника та С. Д. Гусарєва, особливістю правового акту, різновидом якого є акт правозастосування, є трьохаспектність його сутності, зазначаючи про т е, що правовий акт є: письмовим документом; виданий компетентним органом держави (чи різних держав); закріплює правило поведінки, що забезпечується державою [9, c. 163].

Правозастосовний акт фіксує характер, обсяг, можливість правової поведінки суб’єктів, визначає шляхи реалізації публічних та приватних інтересів, відповідно до реальних обставин місця і часу. Виступаючи в різних формах зв’язків і відносин з іншими явищами, акти правозастосування своє призначення найбільш яскраво виявляють у процесі реалізації правозастосовної діяльності, що проявляється в наступному: акт застосування права виступає юридичним засобом впливу на суспільні відносини; у зв’язку з прийняттям акта застосування права настає етап реалізації, виконання прийнятого рішення; в актах застосування права втілюється конкретно-визначений вплив компетентних органів на хід правового регулювання, персоніфікована регламентація суспільних відносин; акт застосування права забезпечує втілення правової норми, застосовуваної в кожному конкретному випадку; акт застосування права пов’язаний із загальним об’єктом правозастосовної діяльності і його безпосереднім об’єктом, оскільки у ньому відбивається компетентність і професіоналізм уповноваженої особи, яка застосовує нормативний припис; акт застосування права виражає волю держави у вирішенні найбільш важливих проблем державного і суспільного життя; акт застосування права - це юридичний документ офіційного формального закріплення рішення компетентного органу [10, c. 114 – 116].

Реалізація правозастосовних актів забезпечена державним примусом. При цьому акт застосування права – документ, який є безпосередньою підставою для використання державних примусових засобів [1, c. 466].

Правозастосовний акт – спосіб зовнішнього прояву формально обов’язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує суб’єктивні юридичні права й обов’язки персоніфікованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації. Йому притаманні такі юридичні властивості: 1) він може прийматися будь-якими органами держави, а деколи й уповноваженими на це законом органами місцевого самоврядування чи громадськими об’єднаннями або їх органами; 2) є формально обов’язковим стосовно персонально визначених суб’єктів; 3) уміщує індивідуальні приписи (веління), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов’язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; 4) не може мати зворотної дії в часі; 5) свій зовнішній прояв може діставати в письмовій (документальній), або усній (вербальній), або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах [5, c. 552 – 553].

Правозастосовний акт є виразом правової позиції, реалізованої вповноваженим суб’єктом у певній ситуації, що потребує офіційної констатації чи владного втручання. У процесі оперативної діяльності органи державного управління широко застосовують усні індивідуальні веління. До них належать: указівки, що даються підлеглим під час нарад; розпорядження, що доводяться до відома виконавців за допомогою телефону, відеозв’язку, ін. засобів комунікації. Усні рішення можуть ухвалюватися під час прийому громадян, усність і безпосередність є тими принципами судочинства, що перетворюють його на судоговоріння. Акти застосування права (індивідуальні акти) породжують певні юридичні наслідки, зумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин, визначають суб’єктивні права та обов’язки учасників суспільних відносин, тобто мають неабияке соціально-правове значення [5, c. 562 – 568]. 

Більшість правозастосовних актів є актами – документами, які мають встановлену законом письмову форму, чітко визначену назву (вирок, наказ, постанова,розпорядження тощо) та інші реквізити (дата й місце винесення, найменування органу, наявність відповідної печатки, підпису тощо). Недотримання форми правозастосовного акту призводить до його скасування або необхідності внесення змін [11, c. 384]. 

Форма правозастосовного акту нерозривно пов’язана з його змістом і позначається на ньому, оскільки впливає на діяльність суб’єкта правозастосування під час вирішення справи. Наприклад, обов’язок мотивувати рішення змушує суб’єкта дослідити і проаналізувати всі обставини справи; вимога робити посилання на нормативно – правовий акт зобов’язує суб’єкта розшукати та правильно розтлумачити необхідну норму; вимога підпису правозастосовного акту визначає відповідальність суб’єкта застосування права за його зміст [1, c. 225]. 

Отже, акт застосування права, являючись формою виразу державної волі, засобом її здійснення, являє собою результат специфічної юридичної діяльності уповноважених на те державних органів, посадових осіб, виступає закономірним підсумком розумових і організаційних операцій, спрямованих на підготовку й прийняття рішення по конкретній справі, з урахуванням усіх фактичних обставин і вимог чинного законодавства. Він може проявлятися у вигляді усного акту, акта – дії та акта – документу. Останній є найбільш розповсюдженим і важливим з точки зору забезпечення законності, підконтрольності, єдності правозастосовної діяльності на всій території держави. Правозастосовний акт повинен бути досконалим з точки зору його форми і змісту, його структурним елементам мають бути притаманні риси узгодженості, всебічності і повноти [6, c. 416].

Важливим є питання про співвідношення правозастосовчого акту і індивідуально – правового акту. Правозастосовні акти, Алексєєв С. С. порівнює з індивідуальними державо – владними приписами, котрі є веліннями, що розраховані тільки на певний, строго індивідуальний випадок; вони є веліннями, так би мовити, «одноразової дії», тобто їх сила вичерпується настанням тих фактів, наслідків, які ними передбачені, як правило, вони персоніфіковані, направлені на конкретних осіб, а саме поіменно вказаних осіб [2, 551; 297].

На думку, Буц О. В., ознаками індивідуально правових актів є те, що вони: по – перше мають ненормативний характер. Тобто, на відміну від нормативно - правових актів, індивідуальні правові акти не містять “загальних правил поведінки (норм)”; по – друге, спрямовані на врегулювання конкретних ситуацій, що потребують юридичного вирішення, й адресовані персонально визначеним суб’єктам. Якщо приписи, що містяться в нормативно-правових актах, мають на меті досягнення загального правового ефекту у вигляді встановлення, зміни або припинення юридичної регламентації того чи іншого виду суспільних відносин, то індивідуальні правові акти спрямовані на досягнення конкретного правового результату, під яким розуміється виникнення, зміна або припинення правових відносин [4, c. 3 – 6].

Індивідуальні акти – це юридичні документи, розраховані на чітко визначений індивідуальний випадок та адресовані конкретно визначеним суб’єктам. Вони характеризуються: наявністю певно юридичної сили, що залежить від місця норми, на підставі якої ухвалено акт, у системі нормативних актів і характеру владної компетенції органу, що ухвалив акт; поширенням акта на конкретну життєву ситуацію (випадок), що визначається необхідністю реалізації нормативного припису загального характеру; наявністю чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт; визначеністю конкретного змісту права та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки індивідуальному акту; особливим порядком набуття юридичної сили; можливістю оскарження або опротестування акта визначеними особами та у встановленому порядку; одноразовою дією акта, що вичерпується одним випадком; наявністю владної можливості породжувати правові наслідки, викликати, змінювати або припиняти правовідносини, а також суб’єктивні права та юридичні обов’язки конкретних осіб. Змістом індивідуального акта є визначення та конкретизація обов’язків як передбаченої необхідності діяти вказаним чином, а також вимога щодо правильного використання наданих суб’єктивних прав [13, c. 679 – 680].

Шляхом видання індивідуально правових актів норми законів і підзаконних нормативно - правових актів застосовується уповноваженими на те органами і особами у формі конкретних приписів. Тому, індивідуально правові акти є також актами застосування права і основна сфера їх застосування – це управлінська, виконавчо – розпорядча діяльність [12, c. 237].

Література :

1. Аверин А. В. Истина и судебная достоверность (Постановка проблемы) : монография / А. В. Аверин. – 2-е изд., доп. – Санкт-Петербург : Юрид. центр Пресс, 2007. – 466 с. 

2. Алексеев С. С. Общая теория права : учебник / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : Велби : Проспект, 2008. – 576 с.

3. Боголюбов С. А. Стиль правовых актов / С. А. Боголюбов // Советское государство и право. – 1973. – № 10. – С. 101–105. 

4. Буц О. В. Поняття та основні ознаки правозастосовних актів / О. В. Буц // Держава та регіони. Серія: Право. – 2016. – № 1. – С. 3–8. 

5. Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / Нац. акад. прав. наук України ; Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого ; редкол.: В. Я. Тацій, О. В. Петришин (голова) та ін. – Харків : Право, 2017. – Т. 3 : Загальна теорія права. – 952 с. 

6. Гусаров С. М. Правозастосування в Україні : монографія / С. М. Гусаров. – Харків : Золота миля, 2015. – 416 с.

7. Загальна теорія права : підручник / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого ; за ред. О. В. Петришина. – Харків : Право, 2020. – 568 с

8. Мухін В. В. Індивідуально правове регулювання: загальнотеоретична характеристика : монографія / В. В. Мухін. – Харків : Право, 2017. – 320 с.

9. Олійник А. Ю. Теорія держави і права України : навч. посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. – Київ : Юрінком Інтер, 2001. – 176 с. 

10. Палеха Р. Р. Правоприменительный акт – завершающий етап правоприменительной деятельности / Р. Р. Палеха // Вестник Томского государственного университета. – 2006. – Вып. 2 (42). –С. 114–116.

11. Хропанюк В. Н. Теория государства и права : учеб. пособие / В. Н. Хропанюк ; под ред. В. Г. Стрекозова. – 3-е изд., доп., испр. – Москва : Омега-Л, 2008. – 384 с.

12. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учеб. для вузов. – Москва : Юрайт, 2001. – 429 с. 

13. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енциклопедія, 1998. – Т. 2: Д–Й. – 744 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота