ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИХОДУ ДЕРЖАВ ЧЛЕНІВ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИХОДУ ДЕРЖАВ ЧЛЕНІВ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

19.01.2021 18:01

[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Международное право]

Автор: Тимчишин Тарас Михайлович, кандидат юридичних наук, Львівський державний університет внутрішніх справ; Лепіш Наталія Ярославівна, кандидат юридичних наук, Львівський державний університет внутрішніх справ


Одним із найвпливовіших суб’єктів світової політики та економіки є Європейський Союз (далі – ЄС). Держави проглядають багатообіцяючі перспективи участі у цьому міждержавному об’єднанні через стабільну економіку та високий рівні життя населення країн-членів ЄС. 

Міграційна криза та саме невдоволення політикою щодо її вирішення в ЄС, стала для Великої Британії, яка як і раніше мала суперечки з керівництвом ЄС та його основними країнами з низки питань, з одного боку, а з іншого боку приводом для того, щоб відкрито виступити проти загальної політики ЄС та відстоювати свої «національні інтереси».

Як наслідок маємо безпрецедентний і остаточний вихід Великої Британії зі складу ЄС, що стався 31 січня 2020 р. Отже, існує ризик початку процесу зворотних змін всередині ЄС, через вихід такого впливового учасника, як Велика Британія.

Дослідження процедури виходу з ЄС, особливо активно стало актуальним після 2016 р., коли Велика Британія офіційно заявила про свій вихід із ЄС. Проте ці дослідження проводилися переважно західноєвропейськими. 

Процедура виходу з ЄС передбачена ст. 50 Договору про ЄС [1], проте до Великої Британії прецедентів виходу держави-члена ЄС з ЄС ніколи не було, тому існувала велика кількість побоювань щодо того, як вона працюватиме. У ч. 1 ст. 50 ДЄС передбачено, що будь-яка держава-член може вирішити вийти з Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами. ч. 2 цієї ж статті зазначає, що держава-член, яка прийняла рішення про вихід, повідомляє про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради, ЄС провадить переговори із цією державою й укладає угоду, в якій формулюється положення про її вихід з урахуванням меж майбутніх відносин із Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3. ст. 218 Договору про функціонування Європейського Союзу (далі – ДФЄС) [2]. Саму угоду, укладає Рада ЄС від імені ЄС, приймаючи рішення кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту [1].

З цього випливає, що сама держава як суверен по факту тільки приймає рішення про вихід із ЄС. Усі процедурні питання щодо виходу вирішуються в середині ЄС. Таким чином, успіх будь-якої ініціативи щодо виходу залежить не тільки від наміру члена, але і від виконання процедурних вимог ст. 50 ДЄС, а також від відповідності держави-члена ЄС правилам і принципам, які лежать в основі ЄС [3, с. 2].

Проведення переговорів щодо виходу є досить складним процесом, порядок яких визначений ч. 3. ст. 218 ДФЄС [2] і передбачає, що Комісія або Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки – у випадках, коли запланована угода виключно або переважно стосується сфери спільної зовнішньої політики та політики безпеки, представляють рекомендації Раді, яка приймає рішення, що санкціонує відкриття переговорів і призначає залежно від предмета запланованої угоди представника Союзу на переговорах або керівника переговорної групи Союзу. 

Ч. 3, 4 та 5 ст. 50 ДЄС визначають питання дії Договорів щодо держави, яка виходить, участі представників такої держави у Європейській Раді та Раді ЄС, а також дають можливість повторного вступу до ЄС держави-члена, котра вийшла. Так, застосування Договорів до держави припиняється від дати набуття чинності угодою про вихід або, за відсутності такої, через 2 роки після повідомлення про вихід Європейській Раді, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей строк. У процесі переговорів і прийняття рішення про вихід член Європейської Ради або Ради, що представляє державу-члена, яка виходить із Союзу, не бере участь у дискусіях Європейської Ради чи Ради або в прийнятті рішень стосовно неї. 

Будь-які деталі щодо відносин між державою, котра виходить, і ЄС повинні бути включені в окрему угоду, яка повинна бути обговорена разом із угодою про вихід [4, c. 10]. Успішним завершенням процедури виходу є підписання між державою, що виходить, і ЄС угоди про вихід. Ст. 50 не визначає, які саме положення угода про вихід повинна містити про майбутні відносини між ЄС і державою-членом, що виходить. 

Список використаних джерел:

1. Договір про Європейський Союз від 07 лютого 1992 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_029#Text 

2. Договір про функціонування Європейського Союзу від 25 березня 1957 р. URL: https://eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/?uri=CELEX:12016E/TXT 

3. Christophe Hillion. Leaving the European Union, the Union way. A legal analysis of Article 50 TEU. European Policy Analysis. № 8. 2016. URL: https://euagenda.eu/upload/publications/untitled-63097-ea.pdf 

4. The process for withdrawing from the European Union. HM Government. URL: https://assets.publishing.service.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/503908/54538_EU_Series_No2_Accessible.pdf



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота