СПРАВА «ВЕСНА» ЯК ПЕРША СПРОБА АНТИВОЄННИХ СТАЛІНСЬКИХ РЕПРЕСІЙ: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНІ ВИТОКИ І ПРАКТИКА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СПРАВА «ВЕСНА» ЯК ПЕРША СПРОБА АНТИВОЄННИХ СТАЛІНСЬКИХ РЕПРЕСІЙ: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНІ ВИТОКИ І ПРАКТИКА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

23.03.2021 20:06

[Секция 1. Теория и история государства и права. Философия права. История политических и правовых учений]

Автор: Сухонос Володимир Вікторович, доктор юридичних наук, професор, Сумський державний університет; Сухонос Віктор Володимирович, доктор юридичних наук, професор, Сумський державний університет


11 червня 1937 р. на закритому судовому засіданні до смертної кари були засуджені відомі радянські воєначальники – Маршал Радянського Союзу М. Тухачевський, командарми I рангу І. Уборевич та Й. Якір, командарм II ранку А. Корк та комкори Р. Ейдеман, В. Примаков, В. Путна та Б. Фельдман [8, с. 165]. По суті, це був другий – «єжовський» сплеск сталінських репресій, спрямованих проти військових.

Перший сплеск відбувався ще за часів очільництва органами державної безпеки (ОДПУ) В. Менжинським, коли, 26 червня 1927 р., у відповідь на розрив радянсько-британських дипломатичних відносин, Й. Сталін зажадав від керівництва ОДПУ проведення «повальних арештів» і «показових процесів», «публікації свідчень» заарештованих і вже розстріляних (яка «має величезне значення, якщо обставити її вміло»)... При цьому пояснювалося, що «агенти Лондона сидять у нас глибше, ніж здається» і зверталася увага на «шпигунство в Воєнвіді, авіації, флоті» (де авторитет Л. Троцького ще залишався високим) [2, с. 62].

Останнє було виконане на початку 1930-их рр., коли органи ОДПУ стали позбавляти Робітниче-селянську червону армію (РСЧА) від колишніх царських офіцерів, генералів та інших військових фахівців «старої генерації». Офіційним мотивом для початку цього стало «викриття» у грудні 1930 р. чергової антирадянської військової організації, яка нібито навесні 1931 р. (звідси й назва справи – «Весна») очікувала на інтервенцію військ Антанти і, у зв’язку з цим, готувала збройне повстання.

При цьому, після допитів в ОДПУ, учасниками цієї міфічної організації визнали себе значна кількість колишніх генералів та кадрових офіцерів царської армії. Усі вони, після перемоги радянської влади, визнали останню і служили на відповідних посадах у РСЧА. За справою «Весна» було репресовано значну кількість осіб як в Росії, так і в Україні та на Кавказі. Найбільшого ж удару було завдано військовим навчальним закладам Києва, Москви і Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Колишні царські офіцери та генерали обвинувачувалися не лише у саботажі та шкідництві, а й в організації контрреволюційних офіцерських груп у вузах. Найбільш цікавим, при цьому, уявляється обвинувачення в шкідництві, яке полягало «у зниженні вимог до військових знань» у студентів і курсантів [1].

Організатором справи «Весна» був начальник Особливого відділу ОДПУ Українського військового округу І. Леплевський [4, с. 214]. Саме він, користуючись підтримкою Г. Ягоди, який був заступником голови ОДПУ В. Менжинського, роздмухав масштаби справи «Весна» аж до масштабів «справи Промпартії» [7].

Проте й сам В. Менжинський відзначився у цій справі, коли вирішив надіслати голові ДПУ України В. Балицькому особистого листа, в якому піддав критиці діяльність підвідомчого йому органа і зауважив, що останній, на відміну від ростовських колег, не зумів своєчасно розкрити осередки «Шахтинської справи». Після цього, перейшов до справи «Весна», він зауважив: «Невже ж навіть викриття Вами великої військової організації не підказало Вам, що викриття керованого петлюрівцями куркуля на селі, при хорошому веденні справи, призведе Вас до зв’язку з Червоною армією... Скажу Вам прямо, що подібне ставлення до справи розкриття контрреволюційних шкідницьких організацій я буду випалювати розпеченим залізом». Звісно, В. Балицький не забарився з відповіддю і повідомив голові ОДПУ про «значний розворот військово-повстанської організації і великі успіхи у цій справі».

15 лютого 1930 р. В. Балицький надіслав телеграму на адресу Генерального секретаря ЦК ВКП (б) з викладом свідчень начальника оперативного відділу штабу Українського воєнного округу С. Івановського. Саме тоді з’явилася інформація, що нібито «безпосереднє керівництво харківською організацією здійснював Московський центр». Утім, такий підхід влаштував далеко не всіх. Зокрема, прагнення співробітників ДПУ України, на догоду В. Менжинському і Г. Ягоді, надати справі «Весна» всесоюзного масштабу, не зустріла порозуміння і підтримки у контррозвідників та співробітників особливого відділу з Центрального апарату ОДПУ. Зрозуміло, що у цьому випадку вони повинні були розписатися як у власній непридатності, так і в тому, що не зуміли вчасно виявити «Московський центр», не кажучи вже про його філії на місцях. Тому в центральному апараті ОДПУ дещо критично ставилися до свідчень заарештованих і, не даючи можливості розгорнути справу «Весна» в напрямку розкриття «всеохоплюючої контрреволюційної повстансько-шпигунської організації», пропонували більш глибоко аналізувати зміст протоколів допитів, перевіряючи факти усіма можливими способами. Більше того: окремих заарештованих стали викликати до Москви для додаткових допитів, а на місця стали виїжджати бригади контролерів, включаючи й тих оперативних співробітників, котрі відповідали в Особливому відділі ОДПУ за організацію і проведення боротьби з польською розвідкою, спецслужбами українських націоналістичних емігрантських структур тощо.

Куратор справи «Весна» В. Осмоловський згадував, що «розгортання слідства і розкриття військово-офіцерської організації... зустріли шалений опір» начальника Особливого відділу ОДПУ Я. Ольского, який, на думку В. Осмоловського, культивував різко-критичне ставлення до справи «Весна» серед всіх своїх підлеглих. Позицію начальника повністю поділяли його помічники: по військовій лінії – Л. Іванов і по польсько-українському напрямку – С. Фірін. Усі ці керівники особисто передопитували привезених до Москви арештантів і кожного разу переконувалися, що слідчі з ДПУ України займаються фальсифікацією справ. Зокрема, про це Я. Ольский доповідав начальнику Секретно-оперативного управління ОДПУ Є. Євдокимову, за згодою якого В. Осмоловського із групою співробітників направили до Харкова. Результати роботи інспекторської бригади у ряді міст України та допити фігурантів справи в Москві дозволили дійти до дивного, за тих обставин, висновку: дехто з «об’єктів» справи «Весна» дійсно були налаштовані негативно до радянської влади і критикували окремі рішення партії й уряду, багато хто з них знає один одного, проте організаційно вони не пов’язані.

ДПУ УРСР, обурене такими оцінками, які зводили нанівець усі його зусилля з виконання вказівок голови ОДПУ В. Менжинського, довело свою думку до генсека ЦК ВКП (б), акцентувавши увагу Й. Сталіна на зв’язках заарештованих в управліннях РСЧА і військово-навчальних закладах в столиці.

Крім того, ще 16 лютого 1930 р. В. Балицький надіслав до Москви черговий збірник копій свідчень у справі «Весна», де вперше з’являється вказівка на те, що «Весна» – це «Всесоюзна військово-офіцерська контрреволюційна організація», одним з лідерів якої є заарештований ще 27 січня 1930 р. колишній генерал А. Снєсарєв [4, с. 389–392].

Маховик репресій запрацював на повну потужність. Перш за все, заарештованих в обов’язковому порядку допитували про наявність зв’язків у Москві та інших великих містах. Як тільки-но подібна інформація отримувалась, про неї негайно інформували не лише ОДПУ, а й особисто Й. Сталіна.

26 травня 1931 р. голова ДПУ УСРР В. Балицький затвердив обвинувальний висновок у справі «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації» стосовно 121 особи, приписаної до Київського гарнізону. З них до розстрілу були запропоновані М. Блавдзевич, В. Водоп’янов, Є. Гамченко, В. Гольдман, Г. Іванов, В. Кожин, М. Костко, В. Лавров, В. Левіс, М. Лебєдєв, М. Мяновський, В. Ольдерогге, В. Ржечицький, Д. Розен, С. Свавицький, П. Скобліков, А. Чебкассов та Л. Чижун [5, с. 362–376]. До пропозиції дослухалися: усі запропоновані були розстріляні [9, с. 263–273].

Загалом же, за деякими даними, було заарештовано більш як 3 000 осіб, серед них були А. Снєсарєв, О. Свєчин, П. Ситін, Ф. Новицький, О. Верховський, В. Галкін, Ю. Гравицький, В. Ольдерогге, В. Яблочкін, Н. Соллогуб, О. Балтійський, М. Бонч-Бруєвич, М. Морозов, О. Гутор, А. Базаревський, М. Матиясевич, В. Гатовський та інші [7]. При цьому, необхідно врахувати, що переважна більшість офіцерів на допитах, де широко застосовувалися фізичні методи впливу, врешті-решт, визнали найфантастичніші звинувачення [6, с. 92]. Водночас, серед заарештованих далеко не всі були військовослужбовцями Червоної Армії, більше того – не всі були й офіцерами старої армії. Багатьох фігурантів відпустили і відновили на командних постах в Червоній Армії майже відразу (М. Бонч-Бруєвич) [3] або у 1932 р. (О. Свєчин, О. Родендорф та ін.) [7].

В цілому ж, протягом 1930–31 рр. у справі «Весна» було притягнуто до судової відповідальності 2 010 осіб: 305 військових і 1 705 цивільних [1].

Щодо кількості страчених, то тут інформація дещо різниться: від 122 [9, с. 248–311] до 573 [1] осіб.

Справа «Весна» стала першою спробою сталінського режиму провести масові репресії в середовищі військових. Багато в чому спроба виявилася вдалою унаслідок внутрішнього розколу в середовищі Червоної Армії, одна частина якої сприймала іншу як представника ворожого табору.

Література:

1. Бажан О. Г. «Весна». Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. К.: Вид-во «Наукова думка», 2003. Т. 1: А–В. С. 495.

2. Данилов В. П. К истории становления сталинизма. Куда идёт Россия?.. Власть, общество, личность: материалы VII Международного симпозиума / отв. ред. Т. И. Заславская. Москва: МВШСЭН, 2000. С. 56–68.

3. Заклейменные властью: Анкеты, письма, заявления политзаключенных в Московский Политический Красный Крест и Помощь политзаключенным, во ВЦИК, ВЧК-ОГПУ-НКВД (по категориям репрессированных) [Электронный ресурс] / Международное историко-просветительское правозащитное и благотворительное общество «Мемориал». URL: http://pkk.memo.ru/page%202/KNIGA/Bo.html.

4. Зданович А. А. Органы государственной безопасности и Красная армия: Деятельность органов ВЧК – ОГПУ по обеспечению безопасности РККА (1921–1934). Москва: Продюсерский центр «Икс-Хистори»; Кучково поле, 2008. 800 с. (Серия «Спецслужбы вчера и сегодня»).

5. Обвинувальний висновок у справі «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації у частинах Київського гарнізону (справа «Весна»), ліквідованої органами ДПУ УСРР у 1930 – 1931 рр. від 26 травня 1931 р. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2002. № 1 (18). С. 330–376.

6. Соколов Б. Трагедия царского офицерства. Знание – сила. 2003. № 11. С. 90–93.

7. Справа «Весна» [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Справа_«Весна».

8. Сухонос Володимир, Сухонос Віктор. Державний механізм забезпечення національної безпеки: інституціонально-правова та технологічна парадигми. Суми: Університетська книга, 2019. 288 с.

9. Тинченко Я. Ю. Голгофа русского офицерства в СССР, 1930–1931 годы. Москва: Московский общественный научный фонд, 2000. 496 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота