ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КОНВАЛІДАЦІЇ ОКРЕМИХ ПРАВОЧИНІВ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КОНВАЛІДАЦІЇ ОКРЕМИХ ПРАВОЧИНІВ

23.04.2021 20:40

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Цеберський Володимир Віталійович, студент 2 курсу Інституту права, Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Проблеми недійсності правочинів впливають на цілісність системи цивільного обігу, його соціальну зумовленість і економічну доцільність використання обмежень щодо укладання певних правочинів. Недійсність правочину, тобто відсутність у такого правочину юридичних підстав для породження правових наслідків, може випливати з нікчемності правочину або його іншої невідповідності законодавству, що перетворює такі правочини на оспорювані. Підставою для нікчемності правочину є пряма вказівка закону на те, що відповідний правочин є нікчемним, що не потребує встановлення судом і, відповідно, зумовлює недійсність такого правочину. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), у деяких випадках суд може із застереженням, що це прямо має бути зазначено в законі, наділити такий нікчемний правочин «дійсністю». Це називають конвалідацією правочину [3].

Дану проблему через загальну призму недійсності правочинів у своїх робота розглядала велика кількість цивілістів, серед яких, зокрема, Н. С. Кузнєцова, М. І. Брагінський, В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Л. Яроцький та ін.

Головна проблема, що зумовлює необхідність детального ознайомлення з цією темою, полягає у тому, чому в одних випадках законодавець закріплює конвалідацію, а в інших така можливість не передбачена. 

Існує шість випадків використання конвалідації у ЦК:

1. При порушенні письмової форми правочину, для якого встановлена недійсність у випадку недотримання цієї вимоги, – такий правочин може бути визнаний судом дійсним, відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК.

2. При порушенні вимоги щодо нотаріального посвідчення, якщо правочин відповідав волі особи, однак така особа з об’єктивних причин не могла нотаріально посвідчити такий правочин – такий правочин може бути визнаний судом дійсним, відповідно до ч. 2 ст. 219 ЦК.

3. Якщо одна з сторін договору ухилялася від нотаріального посвідчення, але умови договору повністю або частково вже виконані – такий правочин може бути визнаний судом дійсним відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК.

4. На вимогу заінтересованої особи при вчиненні малолітнім правочину, що не відповідає вимогам ст. 31 ЦК, – такий правочин може бути визнаний судом дійсним відповідно до ч. 2 ст. 221 ЦК. 

5. На вимогу заінтересованої особи, якщо не було надано відповідного і необхідного дозволу органу опіки і піклування – такий правочин може бути визнаний судом дійсним відповідно, до ч. 2 чт. 224 ЦК.

6. На вимогу заінтересованої особи при вчиненні правочину недієздатним – такий правочин може бути визнаний судом дійсним, відповідно до ч. 2 ст. 221 ЦК [4]. 

В інших випадках законодавець заперечує можливість використання конвалідації. Якщо проаналізувати закономірності встановлення такої можливості, можна дійти висновку, що таке встановлення чи невстановлення є повністю виправданим, оскільки:

1. Правочини, які обмежують правоздатність фізичних осіб чи посягають на публічний порядок, взагалі суперечать природі права. Не може бути жодних винятків щодо визнання на законодавчому рівні таких правочинів нікчемними;

2. Закріплена конвалідація окремих правочинів характеризується використанням застережень (…вчинений на користь малолітньої особи…; …відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклуванн… тощо), що узгоджується з такою засадою цивільного права як справедливість в загальному розумінні того, що іноді зайвий формалізм може призвести до більш негативних наслідків для особи ніж дотримання загального правила щодо нікчемності відповідних правочинів.

3. Закріплення конвалідації відповідає загальноправовому принципу гуманізму, наприклад, у випадку з недієздатними особами, які, по суті, набувають додаткових можливостей при реалізації своєї правоздатності [1].

У більшості випадків законодавець не дозволяє нівелювати встановлену нікчемність для конкретних правочинів, проте не завжди такий підхід є виправданим.

Наприклад, надто категоричним виглядає положення ч. 3 ст. 247 ЦК, яка встановлює, що довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною. Заперечувати загальний підхід законодавця у цьому випадку неможливо, але видається більш доцільним використати певне застереження. Наприклад, якщо особа склала довіреність і забула вказати дату вчинення такої довіреності, але існують інші письмові докази щодо дати вчинення такої довіреності, таку довіреність можна було б визнавати дійсною. У такому випадку потрібно було б визначати спеціальні особливості таких доказів, щоб уберегти представника від певних зловживань довірителя чи навпаки.

Додатковими питаннями доцільності конвалідації є також неможливість бути підставою для визнання договору дійсним й встановлення факту втрати продавцем правовстановлюючого документа на предмет відчуження за договором. Дискусії викликає неможливість визнання заповіту дійсним, якщо порушена його форма та порядок посвідчення, що також може обмежувати права конкретної особи. Варто звернути увагу на дію цивільного законодавства у часі, оскільки не допускається визнання правочину дійсним, якщо на час укладення правочину чинними були вимоги ЦК щодо нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації, оскільки на той час момент вчинення правочину пов’язувався з моментом його державної реєстрації [5].

Отже, закономірності, які тією чи іншою мірою обмежують права осіб приватного права, щодо законодавчого визнання нікчемними правочинів і недопущення конвалідації таких правочинів можна однозначно визнати корисними для цивільного обігу і суспільства в цілому. Однак, з іншого боку, законодавцю варто ретельніше визначати баланс встановлення конвалідації там, де відповідно до загальних засад цивільного права можна говорити про вільне волевиявлення і добросовісність особи, яка укладає правочин, у кореляції з можливістю оминути такою особою вимог зайвого формалізму.  

Література:

1. Цивільне право України. Загальна частина : підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. – 5-те вид., стереотипне. – Юрінком Інтер, 2018. – 976 с.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. // Офіційний вісник України.– 2003. – № 11. – Ст. 461.

3. Кот О. Природа недійсних правочинів // О. Кот. – Вісник Академії правових наук України. – 2009. – №04 (59). – С. 108 –116.

4. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Х. : Право, 2011.

5. До питання про конвалідацію нікчемних правочинів / О. С. Погребняк // Наше право. – 2015. – № 3. – С. 140-144. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2015_3_24.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота