ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ У ВЛАСНІСТЬ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ У ВЛАСНІСТЬ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

18.02.2022 11:15

[Секция 6. Экологическое право. Земельное право. Аграрное право]

Автор: Зелінська Дар'я Олександрівна, студентка IV курсу спеціальності «Право», ПЗВО «Кам’янець-Подільський податковий інститут», м. Кам’янець-Подільський, Україна


Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави [1]. Внаслідок багатьох років плідної праці, 31 березня 2021 року Верховною Радою України, нарешті, було проголосовано за законопроєкт № 2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», згідно якого було знято заборону на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Так, зазначеним вище законом, з моменту набрання ним чинності, а саме від 1 липня 2021 року скасовано мораторій, тобто з цього числа власники земель, відчуження яких раніше було заборонено, змогли повноцінно реалізовувати свої права на землю та розпоряджатися нею без будь-яких обмежень. Варто зазначити, що зняття мораторію стосується лише земель, що перебувають у приватній власності. Звісно, таке нововведення передбачає нову особливу процедуру реалізації своїх прав, зокрема законом встановлено багато обмежень щодо набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими договорами. Отож, розглянемо їх детальніше.

Згідно ст. 130 Земельного кодексу України набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України; територіальні громади та держава. Проте, за умови схвалення на референдумі, можливе і набуття земельних ділянок іноземцями та юридичними особами, зареєстрованими в Україні але учасниками яких є громадяни іноземних держав. Незалежно від ухвалення на референдумі,   забороняється набувати у власність землі сільськогосподарського призначення особам,  які належать до терористичних організацій, щодо яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні санкції, юридичним особам, кінцевими бенефіціарними власниками яких є: громадяни держав визнані Україною державою-агресором, іноземні держави, особи зареєстровані в офшорних зонах, юридичними особами, які перебувають під контролем осіб, що зареєстровані у державах, включених Міжнародною групою з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом. Також, юридичні особи, серед учасників яких є іноземні громадяни, заборонено набувати у власність землі сільськогосподарського призначення, що перебувають у безпосередні близькості до кордону України, а саме до 50-ти кілометрів. 

Законом передбачене також обмеження щодо площі земельних ділянок, які можуть перебувати у власності однієї особи, а саме: загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів [2]. Статтею 55 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що при посвідченні угоди про відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення перевіряється дотримання встановлених Земельним кодексом України вимог до набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у тому числі обмежень щодо загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вправі набувати у власність одна особа [4]. Під час перевірки площі земельних ділянок, що перебувають у власності набувача враховуються і землі, що перебувають у власності юридичних осіб, учасником (акціонером, членом) якої він є і ця площа дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи [2].

Однак, згідно згаданого вже Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» передбачено, що до 1 січня 2024 року загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати ста гектарів [3]. Також, зараз під забороною є набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення будь-якими юридичними особами. Тобто, де-факте, сьогодні набувачами таких земельних ділянок можуть стати лише фізичні особи, які є громадянами України. 

Особливості є і під час визначення ціни продажу, за яку може бути продану землю та безпосереднього розрахунку за договором, а саме у відповідності до цього ж Закону до 1 січня 2030 року ціна продажу не можу бути меншою за нормативно грошову оцінку землі [3]. Згідно ст. 130 Земельного кодексу всі розрахунки, пов’язані із сплатою за земельні ділянки сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, проводяться в безготівковій формі. Не допускається і набуття права власності, у разі, якщо покупець не може пред’явити документи, що підтверджують джерела походження коштів, за які придбавається земельна ділянка.

Під час розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення власники мають зважати на наявність переважного права купівлі земельної ділянки відповідним особам. Найпоширенішими сьогодні суб’єктами переважного права є особи, що орендують такі землі, тому розглянемо це питання детальніше. Статтею 1301 Земельного кодексу орендарі є другою чергою на таке право. Вони набувають свого переважного права за умови відмови осіб, що мають першочергове переважне право (ними є особи які мають спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення, якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування) або за відсутності таких осіб [2]. 

За наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно [2]. Землевласник, який бажає розпорядитися своєю землею може звернутися до нотаріуса за відповідним нотаріальним округом і подати заяву на реєстрацію наміру продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в якій обов’язково необхідно зазначити ціну, за яку буде здійснено продаж земельної ділянки (адже переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж) та підготувати проєкт майбутнього договору. Після реєстрації наміру нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити суб’єкта переважного права купівлі  цінним листом з описом вкладень або особисто під розписку.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку [2]. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус, за погодженням із продавцем земельної ділянки, повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Якщо суб’єкт переважного права не відповідаєм визначним законом вимогам і не може набути у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, наприклад, якщо орендарем є юридична особа, то таке право може бути передано у  порядку визначеному ч.5 ст. 1311 Земельного кодексу. Так, згідно цієї норми між суб’єктом переважного права і особою якій воно передається укладається договір в письмовій формі після чого він підлягає обов’язковій державній реєстрації. Про таку передачу переважного права протягом трьох робочих днів особа, що передає переважне право має повідомити власника земельної ділянки цінним листом з описом вкладень.

У разі зміни продавцем ціни продажу або інших умов купівлі-продажу земельної ділянки чи зі спливом строків передбачених для реєстрації наміру щодо продажу земельної ділянки і укладення договору то процедура з реєстрації такого наміру здійснюється повторно. Зокрема, якщо суб’єкт переважного права відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки або протягом місяця не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом то, зрозуміло, що продавець може відчужити цю земельну ділянку на користь будь-якого покупця, але за ціну не меншу від зазначеної в зареєстрованому намірі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Можна відмітити ряд проблем і незручностей, що постають перед землевласником, бажаючим вільно розпорядитися своєю землею. Ринок землі відкритий, проте процедура поки що є дуже складною, недосконалою та досить довгою. Також, зважаючи на те, що в межах села, а іноді і цілого регіону, орендарями є переважно одна агрофірма, то це може дещо монополізувати ринок землі в межах відповідних адміністративних одиниць. 

Підсумовуючи розглянуті у роботі зміни до земельного законодавства, ми можемо констатувати той факт, що вони не є ідеальними, потребують подальшого доопрацювання фахівцями та науковцями. Однак вони є прогресивними, своєчасними у напрямку подальшого унормування земельних відносин. 

Список використаних джерел:

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 / документ № 254к/96-ВР від 28.06.1996 р. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text.

2. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 3-4, ст.27 / документ 2768 від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 20, ст.142 / документ № 552-IX від 31.03.2020 р. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/552-20#Text.

4. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 39, ст.383 / документ № 3425-XII від 02.03.1993 р. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text.

____________________

Науковий керівник: Кіріка Діана Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри права,  професійної та соціально-гуманітарної освіти, Заклад вищої освіти «Подільський державний університет», м. Кам’янець-Подільський, Україна



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота