ПРАВОВА ПРИРОДА ДИСКРЕЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ СУДДІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВА ПРИРОДА ДИСКРЕЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ СУДДІ

09.04.2022 11:31

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Віцінгловська Іванна Петрівна, аспірантка кафедри теорії права та прав людини юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича


Постановка проблеми. В Україні запроваджено поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Судовій владі в Україні відведено досить важливе місце, оскільки саме судді здійснюють вирішення найрізноманітніших конфліктів, які виникають в державі, підтримують та здійснюють контроль за конституційністю законів, їх відповідністю Конституції України як закону найвищої юридичної сили, забезпечуючи та гарантуючи кожному реалізацію його прав, захист цих прав у випадку їх незаконного порушення.

Для виконання всіх покладених на них завдань судові органи наділені рядом повноважень. Оскільки судові органи не завжди можуть використовувати абсолютно конкретизовані правові норми, існує такий вид повноважень як дискреційні. Вони є потрібним та необхідним елементом суддівської діяльності, адже законодавець передає на розсуд суді врегулювання тих правових питань, які сам не в змозі врегулювати, оскільки у кожному конкретному випадку потрібен індивідуальний підхід до вирішення певного питання чи спору. 

Аналіз останніх досліджень. Вивчення дискреційних повноважень судді завжди привертало увагу юристів-правників, оскільки їхня правова природа неоднозначна і використання їх на практиці має багато особливостей. Зокрема, варто зазначити, що дослідженням цієї проблематики займались: Д. Абушенко, А. Барак, Ю. Білоусов, Ю. Грачова, Н. Логінова, О. Яценко та інші.

Виклад основного матеріалу. Перш за все потрібно з’ясувати, що ж необхідно розуміти під дискреційними повноваженнями судді? Слід відзначити, що у багатьох випадках походження дискреційних повноважень пов’язують із латинським словом discretion, що латиною означає «розподіл», чи французьким еквівалентом discretionnarie – «залежний від власного розсуду». Попри те, на думку більшості науковців, найбільш повно зрозуміти природу та сучасне значення дискреції можна, звернувшись до англомовного варіанта цього терміна, а саме «descretion» – 1) свобода розсуду; 2) здоровий глузд [1, с. 166].

Загальне визначення поняття дискреційні повноваження міститься у наказі Міністерства юстиції від 24.04.2017 №1395/5 «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи», а саме в п. 1.6 «Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта» [2]. Для кращого розуміння даного поняття у п. 2.4 вказаного Наказу конкретизовано ознаки дискреційних повноважень.  

Разом із цим, мусимо визнати той факт, що на законодавчому рівні поняття саме суддівської дискреції або дискреційних повноважень суду на жаль не визначено. Внаслідок такої невизначеності між вченими-правниками виникають численні дискусії стосовно правової природи цього інституту та взагалі стосовно питання про його існування. Варто наголосити, що також немає чіткого розмежування між «дискреційним повноваженням судді» та «судовим розсудом».

У цьому контексті О.В. Яценко обґрунтовує необхідність сутнісної диференціації понять «суддівський розсуд» і «дискреційні повноваження судді» на основі їх співвідношення як загального та одиничного. Тобто суддівський розсуд є загальним поняттям, яке відображає відповідне правове явище, а дискреційні повноваження характеризують особливості реалізації такого розсуду, в тому чи в іншому (одиничному) випадку судового правозастосування. Обумовленість цього підходу полягає в тому, що попри загальні риси, притаманні суддівському розсуду, правова регламентація можливості його застосування може бути різною, відповідно і характер дискреційних повноважень, які випливають із такої правової регламентації, буде також різним. Наділення суддів дискреційними повноваженнями зумовлено правовою невизначеністю, характерною для відносно-визначених норм права, прогалин у праві або правових колізій. 

Дискреційні повноваження набувають важливого значення для реалізації завдань судочинства. Застосовуючи норми права з усіма властивими їм недоліками, суддя навіть за найсуворішого дотримання букви закону в окремих випадках не застрахований від помилки. Коли ж суддя реалізує надані йому дискреційні повноваження, він спирається не лише на норми закону, але й на «дух закону», принципи права, засадничі ідеї, правові та моральні цінності, які переломлюються через його власну правосвідомість, що забезпечує максимально індивідуалізований підхід до вирішення кожної судової справи та, в кінцевому результаті, визначає справедливість судового рішення [3, с.8].

На нашу думку, під дискреційними повноваженнями судді у цивільному процесі варто розуміти гарантовані нормами цивільного процесуального права повноваження на здійснення дій у межах судового провадження з використанням відповідно до внутрішнього переконання судового розсуду із зазначенням мотивів.

Можна виокремити такі ознаки дискреційних повноважень: 

- їх втілення та реалізація є гарантованою тільки на основі норм права;

- та чи інша дія, той чи інший вибір судді повинен бути вмотивованим та обґрунтованим;

- здійснюються дискреційні повноваження суду у визначеній законодавством формі, а не інакше;

- при реалізації дискреційних повноважень судовий орган повинен дотримуватись принципів права: верховенства права, законності, справедливості, доцільності;

- дискреційні повноваження суддя здійснює з використанням суддівського розсуду.

Стосовно розмежування понять «судового розсуду» та «дискреційних повноважень судді» переконані, що це два самостійні поняття. Дискреційні повноваження є частиною правового статусу суддів та реалізуються з використанням суддівського розсуду. 

Судовий розсуд – це складне явище, спосіб здійснення дискреційних повноважень судді, який складається з двох складових, які власне і становлять його зміст: об’єктивна складова пов’язана з необхідністю здійснення суддею правосуддя, із реалізацією роботи судової гілки влади, суб’єктивна складова пов’язана більше з особистістю судді, з його правовою культурою та моральними принципами, вміннями та кваліфікацією, життєвою позицією та власне розумінням сутності права.

Трактуючи Є. Ерліха сьогодні, загальними ознаками свободи суддівського розсуду можна визначити: по-перше, свободу судді у виборі, тобто її творчий характер; по-друге, відносність такої свободи, її обмеженість правовими нормами; по-третє, відповідальний характер свободи. Саме така тріада ознак свободи суддівського розсуду «вибір-творчість-відповідальність» дозволить судді не просто механічно застосовувати правові норми, але й вирішувати спори з точки зору розумності, справедливості, доцільності та «духу права»; стане запорукою правосудного рішення, в якому не стільки стверджуються абсолютні цінності, буття яких неможливо довести як факт, скільки виражається переконання судді в тому, що без таких цінностей світ не здатний до морально виправданого існування і морального  оновлення [4, с.  167].

За способом нормативного закріплення дискреційні повноваження теоретично можна поділити на дві групи.

По-перше, це дискреційні повноваження, які закріплені в законі безпосередньо. Можуть використовуватися такі мовні конструкції як «суд може», «суд має право», «визначається судом», «на розсуд суду» – це все пряме закріплення в законі дискреційних повноважень судді дозвільними нормами права.

Зокрема, у Цивільному процесуальному кодексі України можна побачити такі дозвільні норми: ст. 47 – Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена; ст. 158 – Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи [5].

По-друге, це дискреційні повноваження, які виникають при застосуванні суддею норм, що містять в собі оціночні поняття. Під оціночними поняттями варто розуміти нечіткі, загальні мовні конструкції, які містяться у нормативно-правових актах і неконкретизовані законодавцем, що дає можливість суддям застосувати індивідуальних підхід при розгляді таких відносин.  У Цивільному процесуальному кодексі України є такі оціночні поняття, зокрема добросовісність, розумність, поважні причини, істотне значення та інші.

Як і будь, які інші повноваження дискреційні повинні мати межі, оскільки безмежне їх використання приведе до свавілля з боку правозастосовного органу. Такі межі визначаються Конституцією України, а також ЦПК, ЦК України, де встановлюються гарантії захисту прав, законних інтересів та свобод учасників цивільно-правових відносин; роз’ясненням норм цивільно-правового законодавства, що здійснюється офіційним шляхом (рішеннями Конституційного Суду України, постановами Пленуму Верховного суду України); вмотивованістю та обґрунтованістю використання такого розуміння оціночного поняття та власне такого бачення дискреційного повноваження; вмотивованістю судового рішення при розгляді цивільно-правового спору наявними доказами та фактичними обставинами справи; судовою практикою; метою та завданням цивільного судочинства; «духом права».

Висновки. Отже, підсумовуючи, можна зазначити, що дискреційні повноваження судді є необхідним елементом правозастосовної діяльності. З одного боку, вони є можливістю судді для вирішення кожної справи з врахуванням всіх мінливих суспільних відносин, індивідуальних особливостей. З іншого доку, на здійснення дискреційних повноваження судді пливає  його рівень знань та навиків; досвід та знання судової практики; моральні та культурні цінності; політична, культурна та  соціальна ситуація, що сформувалась в державі. Так, звісно є певна складність при реалізації дискреційних повноважень, оскільки відсутня точна вказівка на те, як діяти та не існує єдиного правильного рішення, проте користь від використання на практиці дискреційних повноважень є істотною та беззаперечною.

Література:

1. Логінова Н.М. Дискреційні повноваження судді: правові та моральні аспекти. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. Вип.11(1). С.166-167. 

2. Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи: затв. наказом Міністерства юстиції від 24.04.2017 р. №1395/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v1395323-17#top .

3. Яценко О.В. Суддівський розсуд як засіб забезпечення справедливості судочинства: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура». К., 2015. 20 с.

4. Донченко О.П. Свобода суддівського розсуду: від Ерліха до сучасності. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2013. Випуск 6. Т.2. С.164-168.

5.  Цивільний процесуальний кодекс України. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text.

_____________________

Науковий керівник: Никифорак Володимир Михайлович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри приватного права, Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота