РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ДОГОВОРУ В ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИНАХ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ДОГОВОРУ В ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИНАХ

26.04.2022 16:50

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Клімук Олександра Олександрівна, здобувач вищої освіти першого (бакалаврського) рівня, Національний авіаційний університет, м. Київ



Сучасне цивільне право визначає свободу договору як один із основоположних принципів та головних засад правового порядку. Така свобода базується на волевиявленні, що реалізується за допомогою диспозитивних норм цивільного права, тобто можливість суб’єкта діяти в цивільному обороті за власним розсудом.



Термін «свобода», як і багато інших правових категорій, є неоднозначним. Розглядаючи даний принцип, в юридичному сенсі свободу визначають, як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки за своїм баченням та бажанням, не порушуючи при цьому свободу інших суб’єктів. Іншими словами, це є певний правовий статус особи. Свобода договору виникла тоді ж, коли і сам договір. Адже основним елементом договору є узгодження вільного волевиявлення його сторін. Не маючи свободи, сторони не можуть висловити власну волю. На різних етапах розвитку суспільства свобода суб’єктів договірних відносин була різною. Вона визначалась по-різному і залежала від тієї міри суспільної свободи, якою були наділені суб’єкти цивільних правовідносин.



Аналізуючи норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ми бачимо, що під час укладення договору сторони є вільними у виборі контрагента, умов договору, які визначаються самостійно та за взаємною згодою, порядку розрахунків і платежів. Слід зазначити, що сама ідея вільного вибору контрагента та визначення змісту договору була прийнята правом України ще до ЦК України. Слід зазначити, що сама ідея вільного вибору контрагента та визначення змісту договору була прийнята правом України ще до ЦК України. Так, у ч. 1 ст. 21 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року [1] зазначалось, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах підприємницької діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.



Закріплення принципу свободи договору стало важливим фактором і вагомою запорукою лібералізації суспільного життя, виведення цивільного обороту з-під жорстокого контролю публічної влади та забезпечення його регулювання засобами приватного права. Воно є свідченням подальшої демократизації правової системи України, відходу від тотального опублікування всіх суспільних відносин, визнання пріоритету приватно- правого інтересу над публічно-правовим [2, с. 5].



Свобода у договірних відносинах можлива виключно у зрілому суспільстві, в якому взаємоузгодженість досягається не завдяки примусу, а є результатом свідомого вибору. Така свобода досягається не раптово, вона твориться тривалий час і має стати необхідною та зрозумілою для всієї спільноти. Неможливо досягти високого ступеня свободи в суспільстві, де таких традицій бракує. Бенджамін Констант казав, що «свобода є ідеалом, якого не дотримуватимуться, допоки його не приймуть як основний принцип, що керує всіма діями законодавства. Де вперто дотримуються іншого правила, вважаючи його за найвищий ідеал, який не терпить компромісу заради матеріальних переваг, за той ідеал, який має стати основою всіх постійних заходів, свободу майже безумовно знищать часткові зазіхання. Тому в кожній окремій ситуації можна наобіцяти багато конкретних і реальних переваг від утискання свободи, однак користь, якою пожертвували, за своєю суттю буде завжди невідома і непевна» [3, с. 74-75].



Варто розуміти, що взаємозв’язок між особами, які прагнуть отримати за договором певні блага, має особливий характер. Це взаємопроникнення двох цілком різних приватних сфер. Кожна зі сторін має власне уявлення про розвиток правовідносин, передбачаючи як найбільші вигоди для себе. Потрібен також високий рівень правової свідомості, правової культури, які дозволили б особі неупереджено передбачити розвиток відносин з позиції кожної сторони, справедливо зважити правомірні інтереси кожного, щоб обрати оптимальний варіант для обох сторін, навіть обмежуючи себе. Таке прагнення кожного з контрагентів є вищою мірою реалізації свободи і досягнення справедливості у приватноправових відносинах. Факт укладення такого договору буде доказом того, що сторони визнають свободу один одного задля спільної цілі. Здатність до визнання – власне правова здатність, що робить право можливим. Вона відрізняється від моральної здатності (любові, поваги), хоч і може бути її передумовою. Саме в акті визнання відбувається ототожнення кожного й одних із іншими, що дає змогу розглядати його як антропологічний еквівалент принципу формальної рівності [4, с. 200].



Підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна сказати, що принцип свободи договору на сьогоднішній день є не просто відокремленою засадою цивільного права – це вже щось більш об’ємне за своїм змістом, це складова такого принципу здійснення суб’єктивних цивільних прав, як автономія волі та свобода договору. У договірних відносинах, базисом для яких виступає цей принцип, суб’єкт вільно визначає свою програму та діє відповідно до неї. Це наближає до природного стану, надаючи щонайбільше простору і щонайменше обмежень, що дає змогу розкриватися, застосовуючи різні варіанти поведінки. Принцип свободи договору є невід’ємною, а обов’язковою частиною для подальшого розвитку України в напрямку розбудови соціальної, демократичної та правової держави. Проте, враховуючи воєнний стан в Україні та прийняття 03 березня 2022 року Закону України № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» [5], яким внесено зміни у Кримінальний кодекс України, суб’єктам підприємницької діяльності необхідно детально здійснювати перевірку контрагентів з якими вони бажають укласти будь-який цивільно-правовий договір, аби в подальшому не стати бізнес-колаборантом країни-агресора та не нести кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність.



Література:



1. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 (втратив чинність)  [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://portаl.rаdа.gov.uа/.



2. Бєляєва А. П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2005. 20 с.



3. Завальна Ж. Поняття договірних відносин / Юридична Україна. 2008. № 5. С. 4-8.



4. Філософія права: Навч. посіб.  За заг. ред, О. Г. Данильяна. Київ : Юрінком Інтер, 2002. 272 с.



5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність: Закон України за станом на 3 берез. 2022. / [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://portаl.rаdа.gov.uа/.



________________________



Науковий керівник: Троцюк Ніна Валеріївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу, Національний авіаційний університет, м. Київ






Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота