ПРОБЛЕМАТИКА ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЕВТАНАЗІЇ В УКРАЇНІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМАТИКА ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЕВТАНАЗІЇ В УКРАЇНІ

28.04.2022 12:24

[Секция 3. Гражданское и семейное право. Гражданское процессуальное право. Коммерческое право. Жилищное право. Обязательственное право. Международное частное право. Трудовое право и право социального обеспечения]

Автор: Чернега Софія Олександрівна, студентка 3 курсу Навчально-наукового інституту права, Київський національний університет ім. Т.Шевченка


Визначення терміну «евтаназія» (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) бере свій початок з грецької мови і означає умисне позбавлення життя хворого з метою полегшення його страждань. Евтаназією називається кожна дія, спрямована на те, щоб покласти край життю тієї чи іншої особи, йдучи назустріч її власному бажанню. Вперше термін «евтаназія» був запропонований у XVII ст. англійським філософом Ф. Беконом для визначення легкої та безболісної смерті і з XIX ст. став означати «умертвити когось із жалю» [1, c. 225]. 

У науковій літературі евтаназія класифікується на активну та пасивну. При пасивній евтаназії припиняється надання медичної допомоги, лікування для підтримки життя, що прискорює настання природної смерті, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійснювати медичне втручання. Проте найчастіше коли зазначають про евтаназію, то мають на увазі активну евтаназію, під якою розуміють уведення вмираючому речовин, що зумовлюють швидке, безболісне настання смерті, з метою позбавлення тяжких страждань. Цей вид евтаназії може бути забезпечений спільними діями лікаря і пацієнта (до прикладу, коли хвора людина вживає певні лікарські засоби, призначені лікарем, які є необхідними для настання її смерті) [2, с. 199]. 

За законодавством України про охорону здоров’я медичним працівникам забороняється здійснювати евтаназію, навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань [3]. В Україні евтаназія є діянням, за яке наступає кримінальна відповідальність. Такий склад злочину на сьогодні не деталізований Кримінальним кодексом України, однак теорія кримінального права визначає, що добровільна згода людини на позбавлення її життя не виключає карності діяння і, як правило, кваліфікується за ст.115 КК України як умисне вбивство. Та незважаючи на таку норму в українському законодавстві, в деяких сучасних країнах світу дане явище вважається нормою і давно легалізоване на законодавчому рівні, що спричинює масові дискусії на теренах нашої держави.

У Концепції оновлення Цивільного кодексу України зазначено лише концептуальні положення: «§2.9. Можлива легалізація евтаназії та асистованого самогубства. Пропонується переглянути питання щодо можливості легалізації пасивної евтаназії та асистованого самогубства з урахуванням практики ЄСПЛ з паралельним внесенням відповідних змін до Кримінального кодексу України». При цьому автори Концепції в підкріплення своєї позиції посилаються на рішення ЄСПЛ у справах Pretty v. The United Kingdom, No 2346/02, 29.04.2002; Haas v. Switzerland, No 31322/07, 20.01.2011, Lambert and Others v. France, No 46043/14, 05.06.2014, тощо.

Існує чимала кількість міжнародних нормативно-правових актів, які регулюють право на життя і тим самим охоплюють питання евтаназії, наприклад, Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., міжнародними документами медичних асоціацій, а саме Конвенцією Ради Європи 1997 р. «Конвенція по захисту прав та достоїнств людини в зв’язку з застосуванням досягнень біології та медицини: Конвенція по правах людини і біомедицині», а також інші нормативно-правові акти. Однак у 1987 р. 39-я Всесвітня Медична Асамблея у Мадриді прийняла Декларацію про евтаназію. У тексті конвенції закріплюється: «Евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання самого пацієнта чи на підставі прохання його близьких, не етична. Не виключає необхідності шанобливого ставлення лікаря до бажання хворого не перешкоджати перебігу природного процесу помирання в термінальній фазі захворювання» [4]. 

Сьогодні евтаназія застосовується в багатьох країнах, незалежно від того, дозволена вона законом чи ні. Існує ряд країн, де евтаназія легалізована і досить широко використовується. Вперше на законодавчому рівні право людини на евтаназію закріпив штат Каліфорнія в США, де в 1977 році було прийнято Закон «Про право людини на смерть». На європейському континенті вперше про евтаназію заявили в Нідерландах, де було прийнято «Закон про припинення життя за бажанням чи допомогу в самогубстві». Більш того, у цій країні право на здійснення евтаназії належить не лише медичним працівникам, а й може здійснюватись самостійно за допомогою лікарів, коли людина самостійно вживає препарати за порадою лікаря. 

В Україні, як і в багатьох інших країнах світу були спроби узаконити евтаназію, однак жодна з цих спроб не закінчилась безпосередньо її легалізацією. Так, у процесі підготовки Цивільного кодексу України у 2003 році, було здійснено спробу легалізації добровільної пасивної евтаназії у нашій країні. Однак, в остаточному варіанті дана пропозиція не знайшла свого відображення (за неофіційними даними, найвагомішим аргументом проти стала можливість лікарської помилки). У 2019 році ця ідея була знову проголошена, однак конкретної відповіді спільнота так і не отримала.

Звичайно, які і будь-яка контраверсійна тематика, тема евтаназії у суспільстві має як противників, так і тих, хто підтримує її реалізацію. З одного боку, людина, яка страждає від невиліковної хвороби і не має фінансової можливості підтримувати свою життєдіяльність через дороговартісне лікування, може звернутися до безболісного припинення свого життя. Однак багато дослідників цієї тематики висловлюють свою думку в такому руслі, що евтаназія в Україні може стати альтернативним способом умертвіння самотніх людей похилого віку, дітей-інвалідів та людей які не мають належного соціального забезпечення та коштів для підтримки життя, тобто можливе виникнення тиску на людей, які вважаються «тягарем» для соціуму. 

З іншого боку, ті, хто підтримує цю ідею, вважають, що людина має право на життя, отже вона має право і на те, щоб ним розпоряджатися на власний розсуд. Запозичуючи європейський досвід, в Україні створюють організації, які підтримують невиліковних людей, котрі страждають від невгамовних болей. Метою діяльності таких організацій є відстоювання права людини на гідну смерть. Більш того, прихильники здійснюють розробку проекту Закону «Про забезпечення права людини на гідну смерть», який передбачатиме правову підставу легалізації евтаназії.

  Отже, незважаючи на різноманіття думок, що існують навколо цієї теми, питання евтаназії так і лишається дискусійним і з боку права, і з боку моралі. Прихильники переконані, що евтаназія є “гідним виходом з життя”, у той час, як інші будь-який вид евтаназії сприймають не інакше як вбивство чи самогубство. Більш того, з розвитком питання легалізації припинення життя людини, буде поступово нівелюватися його цінність. На мою думку, українське суспільство ще не готове повністю узаконити процедуру евтаназії, так як таке серйозне нововведення потребує детального дослідження та удосконалення на теренах нашої країни, що супроводжуватиметься демократизацією правової системи.

Література:

1. Хімченко С. А. Доктринальні підходи до проблеми легалізації в Українi [Електронний ресурс] // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – О., 2010. – No 55. – с. 225 – 233. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/app/2012_46/Himchenko.pdf. 

2. Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя/ В.А. Ворона // Право України. – 2010. – No 5. – С. 199-205. 

3. Основи законодавства України про охорону здоров’я: від 19.11.1992р. //Відомості Верховної Ради. – 1993. – No 4. – Ст. 19. 

4. Конвенция о защите прав и достоинствах человека в связи с при- менением достижений биологии и медицины : Конвенция о правах человека и биомедицине. Совет Европы, Овьедо, 4 апр. 1997 г. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота