ФІЛОСОФІЯ СУЧАСНОСТІ У ВИГЛЯДІ ДЕВ’ЯТИ НІМЕЦЬКИХ, ФРАНЦУЗЬКИХ І АНГЛОСАКСЬКИХ ТРАДИЦІЙ У ФІЛОСОФІЇ НОВІТНЬОГО ЧАСУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ФІЛОСОФІЯ СУЧАСНОСТІ У ВИГЛЯДІ ДЕВ’ЯТИ НІМЕЦЬКИХ, ФРАНЦУЗЬКИХ І АНГЛОСАКСЬКИХ ТРАДИЦІЙ У ФІЛОСОФІЇ НОВІТНЬОГО ЧАСУ

30.10.2022 16:24

[3. Философские науки]

Автор: Мельник Маріанна Василівна, студентка, Вінницький технічний фаховий коледж


Ми майже всім зобов’язані попереднім часам, перш за все – передсучасній добі, яка вдосконалила методи, визначила головні пріоритети дослідження, надала основні шляхи для розвитку. Філософія сьогодні наче опинилася на перехресті доріг: слід або визнати перевагу попередників і продовжувати їхню справу, намагаючись вдосконалити методи і вирішити проблеми, що накопичувались весь час, або на свій страх і ризик прокладати нові шляхи у невідоме, радикально змінювати парадигму. Сучасна філософія демонструє полілогічність, поліфонізм різних методологічних позицій, різних сфер діяльності людини (науки, практики, мистецтва) та провокує до формування толерантного ставлення до різних інтелектуальних практик.

Якщо подивитися на сучасну соціальну філософію, то в її історії виділяють три головних варіанти її розуміння, які зберігають актуальність і досі: соціально-ідеалістичну (ціннісну), соціально-нормативну (рефлексивну) і комунікативну [1]. Перша пов’язується з домінуючим впливом «спекулятивної філософії» або метафізикою, виступає як форма «соціального проповідництва» і спрямована на пошук сенсу існування людини та суспільства, а також найкращих форм суспільного устрою. Соціально-нормативній спрямованості, навпаки, властива акцентуація на нормах життя суспільства, аналізі його сутності та форм існування, вона тісно пов’язана з теоретичною соціологією, а також антропологією, політологією, культурологією, психологією, політичною економією тощо. Комунікативна спрямованість є не стільки філософським вивченням соціуму і «соціального», скільки певною мірою автономною соціально зумовленою філософською системою уявлень про суспільство (продовження напрямку Франфуртської школи). Цей напрямок не «стоїть» над соціумом, а є філософською рефлексією динаміки його розвитку, своєрідною саморефлексією. Відмінності між цими підходами значною мірою обумовлені плюралізмом розуміння соціуму, соціальності або соціальної субстанції [2].

На сьогоднішній день дев’ять німецьких, французьких та англосакських традицій складають філософію новітнього часу, вони представлені: феноменологією, герменевтикою, неомарксизмом, екзистенціалізмом,  структуралізмом, постструктураліом, неопозитивізмом, аналітичною філософією та прагматизмом [3].

Феноменологія зародилася в Німеччині на початку – близько 1910 року, розквіт відбувся у 30-ті роки; вона є попередницею герменевтики і пов'язана з екзистенціалізмом, особливо через фігуру Сартра. Засновником феноменології вважається австрієць Едмунд Гуссерль, видатним представником течії був Мартін Хайдеггер. Школа також отримала поширення у Франції, де її представником були Моріс Мерло-Понті, а також (у 30-40-і роки) Сартр.

Основну проблему, яку вирішував цей напрям – це відповідь на питання «Де шукати фундамент людського знання, якщо не зводити його до хімічних процесів в мозку?». Основний тезис – будь-яке знання спочатку є явище (феномен) у свідомості людини. Інтенціональність – це властивість свідомості бути спрямованою на об'єкт. Феноменологія вплинула на значну кількість гуманітарних дисциплін, особливо на соціологію і релігієзнавство. Бути феноменологом в науці – означає прагнути до опису явищ «від першої особи», реконструюючи реальність такою, якою її бачить той, про кого розповідає наука, наприклад віруючий [2].

Герменевтика зародилася в Німеччині у 60-80-ті роки. Вона є подальшим розвитком ідей феноменології стосовно мови. Класичним представником філософської герменевтики був учень Хайдеггера Ганс-Георг Гадамер; до традиції примикають сучасні філософи Карл-Отто Апель і один з найбільш впливових інтелектуалів останніх десятиліть Юрген Хабермас.

Основну проблему, яку вирішував цей напрям – це відповідь на питання «Як можливе розуміння?». Основний тезис – тлумачення світу можливе на основі тих же моделей, що і тлумачення тексту. Герменевтика як філософська дисципліна та метод знайшли застосування в соціальній теорії, літературній критиці та естетиці. Наприклад, процес розуміння витвору мистецтва буде описаний в рамках цієї традиції як нелінійний та вимагати створення автора та глядача.

Напрям неомарксизму зародився у Німеччині у 60-90-ті роки. У створенні течії брали участь Герберт Маркузе, Теодор Адорно, а також представники так званого фрейдомарксизму, капіталізму, що об'єднав критику, з критикою неврозів і комплексів, властивих сучасній людині. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Як можна боротися за звільнення людини у сучасному світі?». Основний тезис – капіталізм в XX столітті винаходив нові форми експлуатації людини: через ілюзорні цінності успіху, демонстративне споживання, у тому числі споживання масової культури. 

Екзистенціалізм зародився у Франції у 50-60-ті роки XX століття. Він пов'язаний з феноменологією, протилежний до структуралізму. Окрім Альбера Камю і Жан-Поля Сартра до напряму примикала велика кількість мислителів з інших країн Європи, таких як Пауль Тілліх (Німеччина), Еміль Чоран (Румунія), Мигель де Унамуно (Іспанія) і російський філософ-емігрант Микола Бердяєв. Існує релігійний напрям в екзистенціалізмі – окрім Тілліха до нього належить, наприклад, католицький мислитель Габріэль Марсель. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Як можна осмислити конкретне людське життя у світі?». Основний тезис – людина кінцева, приречена на свободу і вимушена боротися зі світом за сенс свого існування [3].

До середини XX століття екзистенціалізм став базовою мовою художньої культури і знайшов своє відображення в численних літературних і кінотворах. Камю став Нобелівським лауреатом по літературі; видатний представник течії Сартр відмовився від аналогічної премії. Впродовж другої половини XX століття екзистенціалізм поступово сходив нанівець.

Структуралізм зародився у Франції у 50-70-ті роки; основне призначення – заперечення екзистенціалізму і шлях до постструктуралізму. Батьками-засновниками структуралізму були не стільки філософи, скільки вчені, працюючі в таких областях знання, як лінгвістика (Фердинанд де Соссюр, Роман Якобсон), етнографія (Клод Леви-Стросс), психологія (Жак Лакан). До напряму відносять Ролана Барта, який займався теорією літератури, а також, можливо, головну зірку французької філософії XX століття – Мішеля Фуко.  Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «З чого зроблена культура, якщо винести індивіда за дужки?». Основний тезис – у основі самих різних культурних явищ лежать структури, побудовані на протиставленні фундаментальних понять, наприклад сирого як символу природного і приготованого на вогні як символу цивілізованого. Структуралізм багато в чому виглядав як спроба подолання спадщини попереднього покоління французьких філософів – екзистенціалістів. Від теми людської самотності мислителі цього напряму намагалися йти у бік реальної тканини культури і знання, що узгоджується з науковим досвідом [2].

Постструктуралізм зародився у Франції у 60-80-ті роки; є спадкоємцем структуралізму. Останнє в XX столітті покоління французьких філософів було представлене Жаком Дерріда, Жилем Делезом і Жаном Бодрийяром, тексти яких утворюють класичну бібліотеку постструктуралізму. З інших авторів до традиції примикав співавтор Делеза Фелікс Гваттарі, а також італійський мислитель Джорджо Агамбен. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Чому уся попередня філософська традиція Заходу неспроможна?». Основний тезис – слова, які використовують люди, визначають реальність, в якій вони опиняються. Західна філософія не усвідомлює власних передумов. Постструктуралізм, його також іноді називають постмодернізмом, став предметом для запеклої критики з боку представників традиційних напрямів філософії. По суті, він був новою формою скептицизму: гра слів утворює сенс, ґрунтований тільки на цій грі. Широкий вплив постструктуралізму досі відчувається в літературознавстві, а також в деяких напрямах соціальної науки, наприклад в теорії національної держави (робота Бенедикта Андерсона «Уявні співтовариства») [3].

Неопозитивізм виник в Австрії в 20-40-ві роки, поширився у англомовному світі, дав початок аналітичній філософії. Представниками Віденського гуртка були такі автори, як Моріц Шлик, Отто Нейрат, Рудольф Карнап. Останній став потім учителем для багатьох відомих американських авторів. Окремо варто згадати ще одного австрійця – Людвіга Вітгенштейна, який, хоча і не мав спеціальної філософської освіти, став у результаті ключовим мислителем для Великобританії і США, зумовивши розвиток аналітичної філософії. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Чим наука відрізняється від ненауки?». Основний тезис – наукове знання може бути перевірене досвідом і підтверджене аналізом мови. Неопозитивізм (або логічний позитивізм) з'явився у рамках Віденського гуртка – неформального об'єднання австрійських інтелектуалів. Із-за приходу до влади нацистів і аншлюсу Австрії більшість з них були вимушені до 30-х років XX століття покинути батьківщину і розповсюдити свій вплив на англомовний світ. Неопозитивізм тісно пов'язаний з пошуками повної і строгої наукової картини світу, характерної для багатьох фізиків і математиків того часу [2].

Напрям аналітичної філософії виник у 30-90-ті роки. Він є головною англомовною традицією, що далеко пішла від своїх коренів, зокрема неопозитивізму. Після Вітгенштейну та Бертрана Рассела в аналітичній філософії з'являються багато шкіл та фігур. Філософія повсякденної мови розробляється Іоанном Остіном, ранній матеріалізм у філософії свідомості представляє Девід Армстронг. Серед більш сучасних філософів, які сперечаються про природу розуму, виділяються Джон Серель, Даніель Денне та Томас Нагель. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Що таке мова та свідомість?». Основний тезис – мова є формою соціальної гри, свідомість – особливою формою пояснення поведінки людини за допомогою мови. Аналітична філософія пов'язана з теорією штучного інтелекту, сучасної психології та комп'ютерних наук. Починаючи з 70 -х років XX століття, напрямок активно впливає на нові сфери: філософію історії, політичної теорії тощо. Аналітична філософія є важливою частиною сучасної університетської культури, орієнтованої на відтворення чітких наукових знань [3].

Прагматизм по праву вважається національною американською традицією думки, його основи були закладені в другій половині XIX століття Чарльзом Пірсом і розвинені класиками американської філософії Джоном Дьюі і Уільямом Джеймсом. Вже в другій половині XX століття синтез прагматизму і аналітичної філософії (чи її критики) дав світу сучасних класиків Уілларда Куайна і Річарда Рорті. Основну проблему, яку вирішує цей напрям – це відповідь на питання «Що таке істина і як про неї можливо говорити?». Основний тезис – істинним є те, що працює і приносить користь. Прагматизм як спосіб мислення залишив слід в історії і теорії науки, вплинув на дослідження в області політичної теорії, історіографії і соціології. Прагматична аргументація широко використовується в різних сферах знання – від теорії штучного інтелекту і когнітивної психології до теорії еволюції.

Таким чином, фіксуючи таке різноманіття підходів до типологізації сучасної філософії, ми повинні зрозуміти, що світ атомізується. Потреба у філософському знанні та способах філософського засвоєння світу стосовно різних форм дійсності актуалізується та індивідуалізується. Таке різноманіття підходів до типологізації обумовлено низкою причин:

1) процес глобалізації змінив характер комунікації та її форми, утворилась нова професійна спільнота філософів, що диктує певний пафос філософствування;

2) цей процес обмежується намаганням зберегти самоідентифікацію, що створює на перетині глобалізаційних та локальних процесів унікальний простір для рефлексії;

3) диджиталізація також опосередковано вплинула на розвиток філософії через полегшений доступ до інформації, значну швидкість поширення ідей, відкритість їх до інтерпретації, запозичення, обміну;

4) філософія почала шукати основи для свого подальшого розвитку й для своєї саморефлексії в незвичних для традиційної філософії сферах, обслуговуючи окремі напрямки розвитку людької думки та діяльності. 

Розвиток наукового знання й домінування наукового способу засвоєння та опису світу спричинив звернення філософів до мови науки. Отже, філософи начебто намагаються додати наукоподібності філософській рефлексії. Зміна відбулася не лише в мові опису але й в об’єктах дослідження. Цей процес можна проілюструвати зацікавленістю темою штучного інтелекту, можливостями впливу механізмів як на людину окремо, так і на її спосіб пізнання й загалом питанням існування людини як людини.

Література:

1. Михальченко М., Скотний В. Яка філософія потрібна сучасності? URL: https://veche.kiev.ua/journal/989/ (дата звернення 26.10.2022).

2. Сучасна філософія : конспект лекцій / укладач Т. О. Козинцева. Суми : Сумський державний університет, 2021. 73 c.

3. Шевцов С. П. Сучасні досягнення філософії: третій та четвертий змістові модулі курсу «Історія, концепції та сучасні досягнення філософії» – метод. вказівки для здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти за спеціальністю 033 Філософія / С. П. Шевцов. Одеса : Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, 2020. 50 с.

___________________

Науковий керівник: Голєва Тетяна Володимирівна, викладач, Вінницький технічний фаховий коледж



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота