КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

18.02.2023 14:26

[2. Юридические науки]

Автор: Хомініч Микола Сергійович, аспірант кафедри правосуддя та філософії юридичного факультету Сумського національного аграрного університету


Земля в Україні являє собою основу національного багатства, а відтак вона перебуває під особливою охороною держави, в тому числі і в питаннях раціонального її використання та бережливого до неї ставлення, як з точки зору фізичних, так і юридичних осіб [1]. Важлива роль у вирішенні цього непростого питання відводиться питанням судового захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів особи у сфері земельних відносин. Безумовним фактом є те, що земельні спори в цивільному судочинстві займають своє обособлене місце, а тому з одного боку вони викликають науковий інтерес з точки зору природи таких спорів, їх видів, підстав набуття прав власності на земельні ділянки та орендних відносин, а з іншого, кожен із таких спорів, не дивлячись на єдність їх предмету, мають свою систему доказів, свою особливість у правозастосовчій сфері, свою судову практику тощо.

Якщо ж поглянути на земельні відносини як загальне поняття, то можна сказати, що це відносини, які урегульовані нормами права і виникають з підстав володіння, користування та розпорядження землею як між фізичними, так і юридичними особами, а також між ними і державою та органами місцевого самоврядування з підстав власності на земельну ділянку, переходу такої власності до інших осіб, а також різних видів користування, які урегульовані законом, договором чи обумовлені звичаями або певними традиціями.

Виходячи із такого поняття, ми відразу можемо розділити земельні спори за суб’єктами земельних правовідносин. До такої групи можна віднести земельні спори, які виникають на основі: а) захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності на землю фізичних осіб; б) захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності на земельну ділянку юридичних осіб; в) захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності на земельну ділянку держави; г) захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права комінальної власності на землю.

Якщо ж мова іде про землекористування, то тут ми можемо говорити про його різні види, в межах яких виникають земельні правовідносини. Відповідно до особливостей розвитку таких відносин можуть виникати обумовлені своїм предметом і земельні спори. З цих підстав ми можемо класифікувати такі спори, виходячи із призначення та мети такого землекористування:

а) спори, що виникають із договорів оренди, предметом яких можуть бути невиконання орендарем чи орендодавцем своїх зобов’язань;

б) спори, що виникають із договорів емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) – щодо умов таких договорів;

в) спори, що виникають із відносин сервітуту – щодо встановлення такого права, його умов та розміру оплати;

г) спори з договорів суперфіція (право користування чужою земельною ділянкою для забудови) – щодо умов таких договорів;

ґ) спори щодо договору ренти і пов'язаних з ним правовідносин (особливостей укладення, оплати, пролонгації) [2].

Практика показує, що спори у сфері земельних відносин можуть виникати на різних стадіях, які супроводжують питання: а) відмови у виділенні земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності фізичним особам,  які мають право на отримання таких земельних ділянок; б) припинення права власності на земельну ділянку внаслідок визнання рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування незаконним; в) припинення права користування земельною ділянкою внаслідок дострокового розірвання договору оренди, емфітевзису та суперфіція.

Звісно, що майнові земельні спори чи спори, пов’язані із земельними відносинами можна класифікувати за підставами спричинених майнових збитків суб’єкту земельних відносин. До таких спорів можна віднести: а) спори про встановлення та припинення оплатних земельних сервітутів; б) спори щодо відшкодування збитків, спричинених позбавленням права власності чи права користування земельною ділянкою; в) спори щодо відшкодування збитків власнику земельної ділянки внаслідок вилучення її для суспільних потреб; г) спори щодо відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок погіршення якісних характеристик ґрунтів через забруднення, виснаження, видобування корисних копалин, що унеможливлює подальше використання земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції: ґ) спори щодо відшкодування збитків, спричинених власникам чи землекористувачам через протиправне обмеження їх у користуванні земельною ділянкою та інші порушення земельного законодавства.

Існує цілий ряд земельних спорів, які витікають із правил добросусідства. Правовий інститут добросусідства є унікальним в національному законодавстві нашої держави, оскільки як зазначають А. Барабаш та В. Пророченко, він поєднує в собі мінімум два аспекти: 1) право власника (користувача) земельної ділянки володіти, користуватися нею у межах, визначених законом; 2) інтереси сусідів, які також мають право на володіння, користування своїми земельними ділянками [3, с. 114]. 

До спорів у сфері добросусідства можна віднести: а) спори щодо встановлення меж між суміжними земельними ділянками власників земель чи її землекористувачами; б) спори щодо відшкодування спричиненої шкоди внаслідок самовільного захоплення чи протиправного заняття земельних ділянок; в) потрави сусідських посівів, пошкодження насаджень худобою чи птицею.

Окремо можна класифікувати земельні спори за матеріально-правовим способом захисту порушеного права: спори щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності; спори щодо поділу земельних ділянок між співвласниками; спори про визнання права власності на земельні ділянки; спори щодо визнання недійсними договорів дарування, обміну, купівлі-продажу, визнання земельних торгів незаконними, спори щодо визнання права власності за набувальною давністю тощо.

Безумовно, що власники земельних ділянок або землекористувачі можуть вимагати в тому числі і в судовому порядку усунення будь-яких порушень його прав, навіть якщо такі порушення не були пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. У зв'язку з цим власник земельної ділянки має право на відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

Звісно, що земельні спори можна поділити на дві основні категорії за видами способу їх захисту, а саме: а) судовому; б) позасудовому (арбітрування, самозахист, захист прав органами місцевого самоврядування).

Як бачимо, при детальному аналізі змісту, суб’єктів та об’єктів земельних правовідносин можна створити цілу кваліфікаційну систему земельних спорів і здавалося б, що вона відповідає всім критеріям. Але все одно запропонована нами класифікація буде неповною, оскільки ми залишили поза увагою питання підвідомчості різнопредметних земельних спорів з точки зору господарського чи адміністративного судочинства, оскільки спрямували свій інтерес до класифікації земельних спорів у цивільно-правовій їх підвідомчості, що вказує на те,що класифікація земельних спорів завжди буде залежати від мети і тих цілей, які ставить перед собою дослідник, оскільки в залежності від таких цілей сторони спору мають можливість до формування певної системи доказів відповідно до уточненого позовом предмету спору.

Безумовно, що класифікаційний розподіл земельних спорів на їх групи дає можливість до деталізації їх предмету, а відтак відкриваються можливості до відділення особливостей доказування одного земельно-правового спору від іншого чи йому подібного, визначитись із сторонами земельного спору та його третіми особами.

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 06.02.2023).

2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text (дата звернення: 06.02.2023).

3. Барабаш А., Пророченко В. Добросусідство як правовий інститут. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 6. С. 114–119.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота