СИМВОЛІЗМ НАЗВИ ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ» - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

СИМВОЛІЗМ НАЗВИ ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

22.04.2023 23:04

[8. Филологические науки]

Автор: Азьомов Віктор Терентійович, учитель-методист ЗЗСО 1-3 ступеня; Бардіна Людмила Миколаївна, старший викладач Національного університету фізичного виховання і спорту України; Шепелюк Віра Леонідівна, старший викладач Національного університету фізичного виховання і спорту України


Літературознавчі інтерпретації творів вітчизняної класичної літератури — це як пошуки оптимальних українських входів у міфічну Шáмбалу. Онтологічне покликання й української, й усесвітньої Шамбали, — в ідеалі знищити, а в середньому арифметичному, бодай,  зменшити  концентрацію зла на кожному квадратному сантиметрі людського серця. Істини — не манна небесна. Вони не даються в руки одразу й уповні. Їх історичний чин  — відкриватися серцю та розуму людини із зростанням її готовості прийняти й осягнути  сутності істин.

Засади філософії поцінування і тлумачення творів митців слова ХІХ століття закладено ще в імперських літературознавчих школах. Сьогодні, на етапі національного й державного становлення України, перед науковцями постало завдання відчитати істинні смислові первні творів класичної літератури в максимальному наближенні до авторського задуму. Панцир усталеної аналітичної традиції не приймає і не сприймає вимог постійної літературознавчої трансформації, постійного відкривання нових літературознавчих реалій в умовах сучасних цивілізаційних хмарних технологій. На якомусь етапі розвитку незалежної України аналітичні літературознавчі штампи відтягують суспільну свідомість у минуле. Це може сповільнювати, гальмувати, а подекуди і блокувати можливості поступального її розвитку. Дослідникам, читачам, вищій і середній школі доведеться входити в активний процес переосмислення та переоцінки узвичаєних літературних штампів. Завдання наукової еліти — відшукати оптимальний баланс між твердинями засадничих літературних традицій і невідворотністю назрілих змін.  

Здавалося б, чого такого прихованого від ока проникливого дослідника  можна вишукати в повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» — і не задля епатажного ефекту, а рівня концептуальних відкриттів, які докорінно змінюють уявлення про всю архітектоніку твору?

Коли текст, підтекст і надтекст цього твору пропустити крізь призму   аналітичної літературознавчої Духовної Архетипної Системи Етнонаціонального (ДАСЕ), відкриваються ще не прочитані, актуальні змістові сутності. Йдеться про переосмислення філософії повісті й оприлюднення, без перебільшення, грандіозного творчого задуму письменника: через колоритний, з виразними етнічними рисами любовний конфлікт препарувати планетарне зіткнення двох свідомісних континентів — добра і зла, любові й ненависті, життя і смерті, мислення людини родоцентричних світоглядних універсалій і світобачення людини новітньої історії.

Над онтологічно-екзистенційним завданням перемоги зла в лоні цивілізації працюють кращі уми людства — мислителі, психологи, митці. Михайло Коцюбинський на яскравому й переконливому етнічному матеріалі зробив свій внесок у художню постановку, розвиток та осмислення цього питання. Ідейна історична перспектива і, на ваш розсуд, проблемна пересторога твору спрямовані в національне майбуття і мають, на наше найглибше переконання, неоціненне значення для освіти й виховання молодого покоління суверенної України.

Ми ставили собі за мету  переглянути усталені філософські підвалини назви повісті відповідно до назрілих проблем духовного українського державотворення, доповнити, а подекуди і спростувати соціально тенденційне традиційне тлумачення ідейно-тематичного змісту, знявши наліт спрощеності, вульгарного етнографізму, прямого перекручування закладеного у зміст авторського художнього задуму. 

Символом (від грец. σύμβολον — знак, розпізнавальна прикмета) називають такий тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозуміння (наприклад героями твору, автором та його читачем) його «таємної», невиявленої вочевидь суті.

Поняття символу, справді, тісно пов'язане з поняттям художнього образу як такого (автологічного): „Будь-який символ, — як пише С. Аверінцев, — є образом (і будь-який образ є, хоча б до певної міри, символом), але якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу робить акцент на іншому боці тієї ж суті — на виході образу за власні межі, на присутність певного смислу, тісно злитого з образом, але все ж йому не тотожного. Предметний образ та глибинний смисл виступають у структурі символу як два полюси, неможливі один без іншого.., але й розведені між собою; породжуване між ними напруження і становить сутність символу. Переходячи в символ, образ стає «прозорим», ідея «просвічує» крізь нього, дана саме як смислова глибина, смислова перспектива, яка потребує нелегкого входження» [1, 378]. Прикладами подібного роду символів можуть бути червоні вітрила О. Ґріна, образ Дніпра у творчості Т. Шевченка, плуга в поезії П. Тичини, собору в прозі О. Гончара.

Заголовок дає ключ до розуміння архаїко-міфологічної природи конфлікту твору. Наше завдання — через аналіз передісторії фабульного конфлікту вийти на  екзистенційні витоки, на мотиви дій та рішень героїв повісті. 

Створюючи повість про гуцулів, М. Коцюбинський мав такі варіанти назви твору: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків», «Дар предків забутих», «Тіні забутих предків», «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих предків», але спинив свій вибір на формулі «Тіні забутих предків».

«...Заголовок не тотожний ні слову, ні словосполученню, ні реченню, а є рівноправним складником тексту серед таких, як вступ, основний текст, висновок і закінчення. Такий статус свідчить про те, що заголовок компресовано позначає зміст цілого твору, починає впливати на потенційного читача вже в «передтекстовий період» і допомагає створити прогноз щодо твору у цілому» [6].  

Спробуємо прослідкувати алгоритм творчого пошуку письменника.

«В зелених горах». Акцент на зовнішніх ландшафтних деталях. Відсутня  властива Коцюбинському психологічна глибина.  

«Тіні минулого». Тінь — це вже душа. Включається матерія душі- вічності. Коцепт «тіні» в якісному його розумінні має негативну конотацію. І на ньому ставиться акцент. Можливий інший варіант: тіні як «залишки вічності». У такій місткій двослівній формі велика доля значеннєвої стягнутості символів, що ускладнює їх сприймання. Цю обставину врахував  письменник, продовживши пошуки прийнятного варіанту. 

«Голос віків». Звуковий компонент оживлює, персоніфікує яву віків, в чомусь опредмечує їх. «Голос» вимагає уточнення його, голосу, джерела, тобто суб’єктного звуження. Але «віки», широка категорія невизначеного часу, передбачають протилежне — певну розмитість, втрату чіткості контурів. У такій назві закладена прихована контроверсійність. Це не могло задовольнити письменника.  

«Відгомін передвіку». «Відгомін» — те, що ледве чутне, неясне й незрозуміле, неосягнèнне. «Передвік» — сильний логічний хід, це і є та сама доісторичність, яку ми ввели в наш аналіз як свідомісну категорію, характеризуючи героїв повісті на натурально-відтворювальному етапі еволюції. «Відгомін передвіку», доісторичності — йдеться про пережиток доісторичного, про родову кровну помсту. Ці два слова у словосполученні утворюють занадто складний змістовий комплекс. Письменник відкинув такий заголовок.

«Подих віків». «Подих» — внутрішній дух, який виривається назовні. Подих вважався опосередкованою ознакою наявності життя. «Віків» — вже в третьому варіанті письменник наполегливо намагається зберегти номінацію часу-вічності. «Подих» — розосереджена енергетична субстанція душі-часу-вічності. Та сама хиба, як і в попередньому варіанті, — суцільна абстракція за відсутності оцінкового стрижня.  

«Голоси передвічні». Автор доскіпливо шукає образного поєднання  понять суб’єктності та часовості. «Голос» — чітке те, що долітає до мене, вібраційний зв’язок. Голос повинен комусь належати, тобто має свою суб’єктність.  «Передвічні» — ті, що долинули із глибин доісторичного. Проте «предки», які діятимуть у творі, якраз сховані в темряві віків. Їх обриси й голоси  невиразні, або й зовсім утрачені. Утворюється значеннєвий дисонанс між підтекстами першого та другого символів.  

«Спадок віків». «Спадок» — це те, що добровільно або приймається, або не приймається людиною. Хіба чин родової помсти добровільно взятий до виконання поколінням Івана й Марічки? «Віків» — та сама вісь часу-вічності, яку вперто проводить, намагається знайти автор.

«Дар предків забутих». «Дар» — слово з історично позитивною конотацією. Дар — коштовність, цінність, вручається лише гідним і достойним.  Хіба чин родової помсти тягне на статус дару? Два останні слова точні настільки, що вони, помінявшись місцями, увійдуть в остаточний варіант назви повісті.

«Тіні забутих предків». У наступному розділі ми подаватимемо наше тлумачення цього варіанту заголовка, яке виконує прогностичну, передтекстову символічну функцію. Тут же подамо альтернативну версію, яку відкинули з логічних міркувань. Можливо, автор стверджував, що «тіні забутих предків» — це ми з вами, сучасні люди, в яких від предків залишились лише тіні. Чому ми заперечуємо такий варіант тлумачення назви? Михайло Коцюбинський у повісті розкриває як «світло», так і «тіні» предків. У нашому припущенні, що «тіні» предків — це сучасні люди, наголос переноситься із первинної авторської космологічної («плюс-мінусової») постановки проблеми на її нове, постчитальницьке бачення й нове, постчитальницьке тлумачення. Нове бачення проблеми суперечить художньому задуму письменника, суперечить його авторській волі і ставить на першу позицію інтерпретаційний комплекс дослідника, що може сприйматися як літературознавча підтасовка. Не можна підганяти художній текст під чиїсь аналітичні  концепції.    

«Голос забутих предків».  «Голос», ми наголошували, позитивне, чітке, те, що долинає до людини. Поряд — «забутих». Чи може звучати те, що забуте? Зв’язок через звук — це зв’язок пам’яті, який її відновлює. А предки забуті. Наявна внутрішня суперечність між символами.  

«Слідами предків». У цій назві передбачається, що всі герої йдуть слідами предків. Із тексту твору ми знаємо, що це не зовсім так.  

«Сила забутих предків». У повісті проти сила предків виступають нащадки, яких духовно зламати неможливо. Хіба що фізично знищити, як сталося з Марічкою й Іваном.

Письменник наполегливо шліфував форму і зміст назви повісті, поки не відчув, що довів її до певного рівня смислового прийняття. Коли митець  відчуває дух і запит національного, його знахідку відчувають, розуміють, сприймають, і здається, що кращої назви годі й віднайти. Заголовок починає жити своїм власним, самостійним життям. І виражає значно більше, ніж у первинному авторському задумі. Стає крилатим висловом, зрізом свідомості народу: «Енеїда», «Заповіт», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Лісова пісня», «Собор»…  Така ж символізована номінація назви повісті «Тіні забутих предків» як факту національної культури.

Продовжимо розгляд цього питання: чому письменник так довго й так доскіпливо шукав титульний формат повісті?

Спинився аж на дванадцятому варіанті – «Тіні забутих предків»! З’ясуємо  комплексну символічну семантику заголовка повісті.  

«Тінь» — субстанція «нематеріальної видимості». З’являється лише при прямому сонці, але протиставлена йому й уособлює «те, в чому ніколи не може бути світла». «Тінь» — містичне те, від чого не відкараскатися, не втекти, не відділитися. Супроводжує матеріальне тіло людини як схованка-двійник: або   ховається за людину, або людина віртуально ховається у свою тінь. Несе в собі темне начало. Людина —  дитя сонця, тінь — темний секундант свого власника. В архаїчній міфологічній свідомості наділена багатьма метафізичними властивостями.

Тінь, як правило, з'являється на поверхні. Вона уособлює матеріалізовану горизонталь життєвих прагнень людини. (Будуть ще ж «предки» — духовна вертикаль.)

Множина — «тіні» — вказує на колективність, розвиненість, розповсюдженість, онтологічність явища. Це не щось втілене, матеріалістичне, це категорія саме явища. Причому чийогось, вже відчуженого, що мало би бути за його родом твоїм — «предків».

Чітка, трохи моторошна, але метафізично велична голограма колективного несвідомого народу просочується із проникливого і трохи моторошного першого слова-зачину в заголовку повісті Михайла Коцюбинського.

«Забутих». Про тінь можеш забути — вона про тебе не забуде ніколи. Вона йтиме за тобою навіть глухої ночі. І ти заплатиш за своє забуття. І ніхто в тебе не питатиме: зло («тінь» і «забуття») чинить не питаючи. «Забутих» — це початок земного шляху пам’яті до космологічної, польової, енергетичної, духовної субстанції, бо в космологічному несвідомому ніхто ні про що не забув і категорично забути не може. Файли несвідомого не стираються. Світ же земний, світ колообігу часу, пов’язує всіх і кожного в містичну тіньову, тобто непомітну для людини систему стирання інформації, забувати яку небезпечно. Не плутати «забутих» із автоматичним рятівним процесом природного компенсаторного забування як підґрунтя збереження психічного здоров’я. Через те вхід у процес забування відбувається ніби сам собою, свідомість його ніяк не контролює. Ти про щось «забув» і здогадуєшся про це лише перед лицем нагальної необхідності. Ти пам’ятаєш, що знав колись те щось, але, як кажуть, вилетіло з голови.

Є й повне, цілковите забування, яке однак не змінює порядок взаємозалежностей на шахівниці несвідомого: розплата за відпадіння від свого роду неминуча.

У видимому світі тінь завжди при людині. Вона змінюється у відповідності до рухів свого власника. Наш світ — світ тіней. Це ще символ часу, символ змінного, мінливого й минучого. Час, тимчасовий прижиттєвий прихисток людини, — це родова тінь вічності, тієї космологічної скарбниці, де справжній дім людської душі.

«Предки» вводять мислення читача в категорію духу. Це теж космологічна, польова, енергетична, духовна субстанція, але виступає у позиції вертикалі. Причому, зчитати й усвідомити цю вертикаль автор пропонує нам, читачам. Це й наша духовна вертикаль. Кожен з нас причетний до Великого Роду, хоче того, чи не хоче, розуміє те, чи не розуміє.

Від часу («тіні») переходимо до вічності («предки»). Утворюється оксиморонна розірвана сув’язь. Бо, з одного боку, всі ми пов’язані у Великому Роді, з іншого, звичайно ж, забули про це — «забутих».  

І лише тепер можна звернутися до морально-етичних філософем добра і зла. Нагадаємо засадничу формулу із вступу, що автор розглядає планетарне зіткнення двох свідомісних континентів — добра і зла, любові й ненависті, життя і смерті...

«Тіні» — світ земний, сповнений людських пристрастей — зла.

«Предки» — архетип дуалістичний, містить у собі як позитив, так і негатив.  Коли люди шанують предків, останні підтримують своїх нащадків у Великому Роді. Коли інтереси людей замикаються лише на горизонталях, на меркантильному й матеріальному, предки мстять людям.

«Тіні забутих предків». У множинній формі слова — «предків» — голограма колективного несвідомого народу набирає закінченості й оформлення, стає зрозумілою координатно. У повісті йтиметься про людину в часі й вічності, про зв’язки поколінь, про діалектику добра і зла, про двобій любові й ненависті, про відповідальність всіх і кожного за те, як пройдено людиною шлях від народження до її останнього подиху.

І дуже важливе для нашого аналізу зауваження: адже ж предки теж колись були людьми. Вони могли так же, як і ми, помилятися. За умови, що вони володіли незнаними нам енергіями, чи не можуть їх помилки якось впливати на нас?

Михайло Коцюбинський вже в заголовку повісті підводить читача до думки про загальну, надчасову, надрасову, екстериторіальну — онтологічну відповідальність кожної людини за її призначення у світі тіней, за життя.

Підведемо підсумки поняттю «тіні забутих предків». З одного боку, предки — це реальні люди, ворожбити, які в мороці минулого здійснили магічний обряд невідворотності кровної помсти. З іншого, залучаючи літературознавчу термінологію, – негативні, руйнівні аспекти загальнолюдських архетипів та національних підвалин колективного несвідомого, які коріняться в людській натурі. Спростимо поняття, щоб увійти в образно-поетичне поле повісті: це віковічне зло, про яке ми писали вище, на знищення якого має бути спрямована вітаїстична енергія кожного з нас.

Література

1. С. С. Аверинцев. К истолкованию символики мифа о Эдипе [Архівовано 26 липня 2011 у Wayback Machine.] // Античность и современность. М., 1972. C. 90-102.

2. Альбота С. Cимвол vs образ: до питання термінологічної варіативності / Соломія Альбота // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2016. – № 842. – С. 107–110.

3. Андрейчук Н. І. Інтерпретанта як людський чинник мовного семіозису / Н. І. Андрейчук // Мовознавство. – К., 2012. – № 3. – С. 65–74.

4. Коцюбинський М. Твори: В 4 т. — К., 1985. — Т.3.Лозко Г. Українське народознавство. – Вид. 5-те, зі змін. та доповн. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – С. 512.

5. Юнг К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов. Пер. с англ. – К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. – С. 428.

6. Інтернет-ресурс: https://studwood.net/2489332/literatura/zagolovok_element_hudozhnogo_tekstu



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота