АНАЛІЗ ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: ПРОБЛЕМАТИКА ІДЕНТИФІКАЦІЇ, ОЦІНКИ ТА ЮРИСДИКЦІЇ ВЛАСНОСТІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

АНАЛІЗ ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: ПРОБЛЕМАТИКА ІДЕНТИФІКАЦІЇ, ОЦІНКИ ТА ЮРИСДИКЦІЇ ВЛАСНОСТІ

26.05.2023 16:52

[2. Юридические науки]

Автор: Дьомін Денис Сергійович, аспірант, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ


Перед тим, як перейти до головної дискусії, важливо звернути увагу на унікальну особливість війни в Україні. Ця війна є першою в Європі, що відбувається на території держави з розвиненим медіа-простором та комунікаційними технологіями, що добре інтегрована у світове інформаційне співтовариство. Агресор не може заблокувати цю інформаційну інтеграцію, що призводить до сильного інформаційного резонансу у світі, відмінно від війн в Сирії чи Афганістані.

Отже, розуміється, що ми живемо у світі обмежених можливостей, і у випадку припинення війни в Україні у будь-якій формі зі збереженням державності, постає питання компенсації заподіяної шкоди. Це стосується держави Україна, фізичних та юридичних осіб, резидентів України, і автоматично виникає питання про відшкодування шкоди, про що йтиметься далі.

Звичайно, визначення механізму оцінки шкоди, завданої внаслідок військової агресії, є дуже складною задачею, оскільки це вимагає розгляду багатьох факторів, таких як вид і масштаб агресії, величина та характер збитків, а також конкретний контекст інциденту. Проте, визначення механізму оцінки шкоди є важливим завданням, оскільки це може допомогти встановити відповідальність за збитки і відшкодувати їх постраждалим особам.

Для цього можуть використовуватися різні методики оцінки збитків, такі як методика "DaLA" Економічної комісії для Латинської Америки та Карибського басейну, або інші методики, розроблені в інших країнах і міжнародних організаціях. Однак, як зазначено, ці методики не є стандартними для оцінки збитків, завданих внаслідок військової агресії. 

Отже, для вирішення цієї проблеми може бути необхідним розробити спеціальну методику оцінки збитків, яка б враховувала специфіку військової агресії, а також стандартизувала процес оцінки збитків на міжнародному рівні. Це може стати одним із завдань міжнародної спільноти в контексті здійснення правосуддя за злочинами військової агресії та відшкодування збитків, завданих жертвам цих злочинів.

Важливо відзначити, що в Україні війна вперше в історії військових конфліктів підтвердила можливість відстежування просто вкраденого або незаконно захопленого майна державою-агресором за допомогою цифрових та супутникових приладів. Більш того, майно можна виявити, що може привести до розвитку нових міжнародних механізмів блокування такої відверто варварської поведінки. [1]

Після вирішення питання щодо форми та порядку фіксування та оцінки завданої постраждалій державі шкоди, виникає не менш важлива проблема - підсудність (суб’єктна, територіальна, предметна) спору про відшкодування шкоди та участь агресора у спорі про відшкодування шкоди. Держава має імунітет, закріплений у Статуті ООН (1945) та визнаний у Декларації про принципи міжнародного права (1970). Щоб зробити подальші висновки, необхідно коротко розглянути кожен аспект зазначених питань.

Щодо предметної юрисдикції спорів про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації проти України, варто відмітити, що позивачами можуть бути держава Україна та фізичні та/або юридичні особи. Однак, згідно з доктриною міжнародного права, фізична особа та приватна юридична особа не є суб’єктами міжнародного права та не можуть виступати позивачами та/або заявниками в міжнародних судах.

Різноманітні міжнародні органи правосуддя, такі як Міжнародний суд ЮН, Міжнародний кримінальний суд, військові трибунали та інші, забезпечують можливості для вирішення спорів між державами та окремими особами. Однак, у випадку приватних осіб, як фізичних, так і юридичних, можливості для відшкодування збитків обмежені. Наприклад, серед альтернатив можуть бути: Європейський суд з прав людини, національні суди в Україні або судові органи в інших країнах, де є майно агресора. Однак, враховуючи те, що Російська Федерація намагається уникнути виконання рішень Європейського суду з прав людини, а також прийняла закон, що забороняє застосування ЄСПЛ на своїй території, визнання та виконання рішень українських судів стосовно майна Російської Федерації може бути проблематичним та витратним. Таким чином, вирішення спорів з агресором залишається складною задачею для приватних осіб. [2]

Ми розуміємо, що згідно з міжнародними актами Російська Федерація має імунітет, і тому не може бути відповідачем в національних судах України. Однак Верховний Суд України констатує, що імунітет в державах РФ відсутній. Збереження юрисдикційного імунітету РФ призводить до того, що позивач не може ефективно захистити свої права в українському суді, що несумісно з положенням пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, судовий імунітет РФ не застосовується відповідно до загального міжнародного права, яке закріплено в Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Згідно зі статтею 12 цієї Конвенції, держава не може посилатися на судовий імунітет у справах про заподіяння шкоди здоров'ю, життю та/або майну, якщо така шкода повністю або частково заподіяна на території суду держави, а також якщо особа, яка завдала шкоди, перебувала в цей час на території держави суду. Стаття 12 відображає підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок заподіяння фізичній особі фізичної особі або шкоди майну, відомий як "деліктний виняток" (tort exception).  [4] Слід зазначити, що Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004 р.) не набула чинності внаслідок того, що 30 або більше держав-членів ООН не ратифікували її. Зазначеною Конвенцію ратифікувала Російська Федерація у 2006 р. Європейська конвенція про державний імунітет (1972 р.) не була ратифікована ні Україною, ні Російською Федерацією.

Зазначення наявності права на компенсацію приватних осіб у національних судах підтверджується рішеннями грецьких судів у рішенні у справі проти Німеччини (2000 р.). У згаданому рішенні юрисдикція справи та позови  розглядалися приватними особами. Перегляд цієї справи показує складнощі, з якими можуть зіткнутися жертви, які намагаються виконати рішення успішної справи. Верховний суд Греції ухвалив заочне рішення проти Німеччини та присудив відшкодування збитків. Проте, згідно з грецьким законодавством, щоб виконати рішення про конфіскацію майна іноземної держави, необхідний дозвіл уряду Греції, а у цьому конкретному випадку уряд відмовився надати дозвіл. Після цього позивачі намагалися домогтися виконання рішення в німецьких судах на підставі взаємної угоди про визнання та виконання судових рішень. У червні 2003 року Верховний суд Німеччини відмовився визнати рішення Верховного суду Греції, вважаючи, що грецькі суди не мали належної юрисдикції через те, що відповідні дії - репресії проти цивільного населення під час нацистської окупації Греції - були суверенними актами, до яких застосовувався принцип суверенного (судового) імунітету.

Приватні структури здійснюють спроби захистити свої права, які пов'язані з порушенням державами міжнародного права, шляхом звернення до міжнародних квазісудів, проте ці спроби зазвичай мають обмежений успіх. До недавнього часу, такі суди мали форму "змішаних комісій з розгляду взаємних позовів". У цих спеціальних арбітражних судах, які були створені на підставі угод, зазвичай подвійних, особи та компанії мають можливість на "виключній" основі подавати позови проти урядів. [3]

Один з прикладів таких комісій - Трибунал із розгляду претензій Ірану та США (IUSCT)10 - міжнародний арбітражний суд, який вирішує позови між громадянами та урядами Ісламської Республіки Іран та Сполучених Штатів Америки. Цей суд був заснований 19 січня 1981 року Алжирськими деклараціями, угодою між США та Іраном, укладеною за посередництва Алжиру, з метою врегулювання Тегеранської кризи із заручниками. Розташований у Гаазі, Нідерланди, Трибунал розглядає спори між окремими особами та двома урядами.

На сьогоднішній день не існує єдиного та ефективного механізму відновлення пошкоджень, спричинених актами збройної агресії держави. Питання юрисдикції та імунітету втручається в розгляд справи про відшкодування збитків. Навіть якщо Міжнародний суд ООН визнає свою юрисдикцію, можливість виконання його рішення обмежується правом вето РФ в Раді Безпеки ООН.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що на сьогодні не існує чіткого та доступного механізму відшкодування збитків з держави, яка здійснила акт збройної агресії, ні приватним особам, ні державою як такою, якщо агресор не був переможений.

Література:

1. Atlantic Council. Ukraine: Seeking to identify and quantify losses from Russian aggression. [online] Режим доступу: https://www.atlanticcouncil.org/blogs/new-atlanticist/ukraine-seeking-to-identify-and-quantify-losses-from-russian-aggression/ [Дата звернення 12.05.2023].

2. International Peace Institute. Property issues in Ukraine's conflict: Identifying and valuing damage. [online] Режим доступу: https://www.ipinst.org/2017/08/ property-issues-in-ukraines-conflict-identifying-and-valuing-damage [Дата звернення 12.05.2023].

3. Foreign Policy. Ukraine is Trying to Calculate the Real Cost of War. [online] Режим доступу: https://foreignpolicy.com/2020/03/03/ukraine-is-trying-to-calculate-the-real-cost-of-war/ [Дата звернення 12.05.2023].

4. Oxford University Press. Displacement and Property Restitution in Ukraine: Assessing the Prospects for Conflict Resolution. [online] Режим доступу: https://academic.oup.com/jcsl/article/22/2/411/4783126 [Дата звернення 12.05.2023].

_________________


Науковий керівник: Шульженко Федір Милипович, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної юриспруденції, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота