ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

20.06.2023 20:22

[2. Юридические науки]

Автор: Джуган Вікторія Олегівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного та господарського пава і процесу Навчально-наукового юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»



Стародавній Єгипет був однією з найбільших та найдавніших держав світу, а давньоєгипетське право – розвинутим впродовж всього існування. В праві Стародавнього Єгипту не було об'єднаних норм права, а були регіональні правові прецеденти, які встановлювали єгипетські суди. У становленні та розвитку кримінального права Стародавнього Єгипту важливе значення мала релігія і мораль, зокрема при визначенні діяння злочином та визначення покарання. Фараон прирівнювався до бога, тому протест або бунт проти нього сприймався як тяжкий злочин та суворо карався. Давньоєгипетська богиня Маат та її терези стали символом закону, правосуддя і справедливості й залишаються сьогодні. Тому багато засад системи давньоєгипетського кримінального лежать в основі сучасної системи правосуддя. Отож, дослідження основ кримінального Стародавнього Єгипту є актуальним.

Історіографія включає багато досліджень питань становлення та розвитку держави і права країн Стародавнього світу. Однак дослідження основ самостійних галузей права в системі права Стародавнього Єгипту, зокрема кримінального права, вчені не проводили. Дослідження питань держави і права країн Стародавнього Сходу проводили: Бостан Л.М., Бостан М.К., Дурнов Є.С., Крижанівський О.П., Кузьминець О.В., Мудрак І.Д., Орлова О.О., Сокур Ю.В., Сотниченко В.М., Талдикін О.В., Хома Н.М. тощо. Проблеми державно-правового розвитку Стародавнього Єгипту досліджували такі вчені-правники: О.М. Бандурка, М.М. Бедрій, В.Д. Гапотій, А.В. Грубінко, О.М. Джужа, 

Д.Г. Каюк, Є.О. Куйбіда, Г.В. Лаврик, Є.С. Логвиненко, І.А. Логвиненко, 

Л.М. Маймескулов, В.С. Макарчук, Я.В. Попенко, В.А. Сало, В.Й. Тищик, 

О.О. Шевченко. Однак дослідження основ кримінального права Стародавнього Єгипту та його особливостей є важливим та доцільним, тому що його базові засади залишаються в кримінальному праві багатьох держав сьогодні та в міжнародному кримінальному праві.

Доповідь присвячена дослідженню сутності та змісту засад кримінального права Стародавнього Єгипту. Для цього слід з'ясувати: поняття кримінального права, злочину, види злочинів та покарань, особливості давньоєгипетського кримінального права та зробити відповідні висновки.

Відомо, що кримінальне право є самостійною галуззю права, що становить сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі скоєнням кримінального правопорушення. В Староєгипетському праві не було єдиного зводу законів. Через те злочини та покарання досліджувалися через матеріали судових засідань, тексти клятв учасників судового процесу (свідків та звинувачених), де визначалися покарання за такі злочини як лжесвідчення, порушення царських декретів, указів та охоронних грамот, які надавались храмам. У кримінальному праві Стародавнього Єгипту не набув поширення принцип таліона. До того ж, до періоду Нового царства злочин сприймався взагалі як омана, психічна хвороба, що викликали неадекватну поведінку людини. Таке розуміння злочину обумовлювало стримане, обережне ставлення давньоєгипетських правителів до жорстоких видів покарання, зокрема, до смертної кари. Однак зі становленням деспотії більшість злочинів розцінювалась владою як такі кчинки, що торкалися інтересів держави або правителя, тому суворо каралися. «Книга Мертвих» встановлює перелік діянь, які єгиптяни вважали злочинами. Смертна кара була поширеним покаранням. Найжорсткіша страта загрожувала тим, хто зазіхнув на владу [1, с. 66].

У давньоєгипетському кримінальному праві був передбачений широкий перелік злочинів та покарань. Найтяжчими злочинами вважалися злочини проти держави.

Зрозуміло, що злочинами визнавалось широке коло діянь, але їх можна об'єднати в групи: 

а) злочини проти держави (найтяжчі злочини), до яких належали: злочини проти фараона; проти існуючого державного та суспільного ладу (зради, змови, заколоти); проти встановленої системи державних відносин (розголошення державних таємниць); проти релігії, храмів, служителів культу (порушення правил релігійних культів, чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів);

б) тяжкі злочини, до яких належали: навмисне вбивство священних тварин (ібіса, кішки, сови тощо); викидання нечистот у Ніл; вживання у їжу заборонених продуктів; розкопування та пограбування могил; пошуки місця поховання священного бика Апіса; порушення традиційних правил лікування; створення нового танцю чи складення нової пісні; чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів; умисне вбивство; фальшиві клятви; неправдиві доноси.

в) злочини проти особи (вбивства, каліцтва, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); 

г) майнові злочини (крадіжка, грабіж, обман, обважування, знищення чужого майна);

д) злочини проти честі і гідності, злочини проти сім'ї (подружня зрада, зґвалтування, статеві зносини з близькими родичами)

е) військові злочини (порушення військової дисципліни, перехід воїнів на бік ворога,) [2, с. 73; 3, с. 58; 4, с. 26-27; 5, с. 47-48; 6, с. 5; 7, с. 30-31]. 

Покарання в Стародавньому Єгипті були суворими, а їх головною метою було залякування. Покарання базувались на принципі справедливості, невідворотності та рівнозначності покарання вчиненому злочину, можливим було застосування колективних покарань. Так, у «Повчанні гераклеопольського фараона Хеті ІІІ синові Мерикара» були визначені загальні принципи й основи системи покарань. Важливими були наступні постулати: не варто карати людину, не розібравшись; страта – це крайнє та жорстоке покарання; люди, яким вона загрожує, можуть використовуватися в іншому. Краще покарати тілесно чи ув’язненням, оскільки це збереже життя тим, хто в подальшому може сприяти добробуту країни та дітонародженню. Водночас повчання містило застереження: якщо є загроза правителю, то організатора заколоту, всю його родину та прибічників мають убити [1, с. 66].

Поширеним покаранням була смертна кара. На одній із давньоєгипетських погребальних стел було розміщено текст такого змісту: «Не існує могили тому, хто здійснює злочин проти його величності: його тіло кинуте в річку». Смертне покарання розглядалося у Стародавньому Єгипті не лише як страта тіла, а й душі. Відсутністю могили виключалася будь-яка можливість врятуватися злочинцю у Потойбічному світі. Могила мала особливе значення в давньоєгипетській релігійній ідеології. Людина, яка за життя дотримувалася Маат, не помирала, а роздвоювалася на духовну й тілесну частину своєї сутності. Могила вбачалася як простір окремого існування тіла людини від його душі. При цьому вважалося, що за певних умов душа може повернутися в тілесну оболонку, де колись жила, і відбудеться воскресіння померлої людини до нового життя. Карали смертю не лише за державні злочини, а й, наприклад, за крадіжку з гробниць, порушення клятви тощо. Навіть за вбивство раба могла бути застосована смертна кара [1, с. 66-67].

Смертна кара була проста та кваліфікована (спалення, насадження на палю, випитування в муках, катування). Знатним людям, засудженим на смертну кару, дозволяли покінчити життя самогубством [2, с. 73].

Крім того, застосовувалися: калічницькі покарання; членоушкоджувальні покарання (відрізання носа, рук, вух, язика, кастрація, наприклад, за образу відрізали язика, за підробку монет, печаток – обидві руки, за подружню зраду жінці відрізали ніс, а її коханця кастрували); побиття ціпками; поміщення у в'язницю; віддача в рабство; грошові штрафи; відшкодування завданих збитків; примусові роботи; виставлення біля ганебного стовпа; вислання; грошові штрафи. 

У більшості випадків за скоєння антидержавних злочинів карали не лише винного, але й усю його родину. Однозначно смертною карою каралися усякий непослух фараону і його чиновникам, не кажучи уже про повстання. Тіло злочинця не хоронили, а кидали у воду крокодилам. Також смертю карали за порушення правил релігійних культів, за убивство звичайної кішки, яка вважалася священною твариною, за чаклунство. Тяжкі злочини також каралися смертю. 

Зґвалтування, фальшивомонетництво, крадіжка, розголошення державної таємниці каралися членоушкодженням, причому відрубуванню підлягав той орган, що «провинився» [7, с. 5].

В'язниці в Єгипті являли собою адміністративні і господарські поселення злочинців. Спеціальне царське бюро займалося розподілом різних категорій безправного населення на важкі примусові роботи [5, с. 27].

Таким чином, кримінальне право Стародавнього Єгипту було побудоване не на єдиному нормативно-правовому акті, а на багатьох джерелах тогочасного давньоєгипетського права. «Книгою мертвих» було передбачено чимало найпоширеніших злочинів, за які передбачались покарання на принципах справедливості, невідворотності, рівнозначності покарання злочину. Спершу злочин сприймався як омана, психічна хвороба, що викликала неадекватну поведінку людини; пізніше злочин став розцінюватись як такий вчинок, що торкався інтересів держави або правителя, що суворо карався. Злочини в Стародавньому Єгипті поділялися на такі групи: проти держави, тяжкі злочини, проти особи, майнові злочини, злочини проти честі і гідності, злочини проти сім'ї, військові злочини. За скоєння злочинів передбачалися: смертна кара, калічницькі покарання; членоушкодження, побиття ціпками, поміщення у в'язницю, віддача в рабство, грошові штрафи, відшкодування завданих збитків, примусові роботи, виставлення біля ганебного стовпа, вислання, грошові штрафи тощо. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бандурка О.М. Історія держави і права зарубіжних країн: підручник; під ред. О.М. Бандурки, Д.В. Швець, М.Ю. Бурдін, О.М. Головко. Харків: Майдан, 2020. 618 с.

2. Попенко Я.В. Історія держави і права зарубіжних країн (Стародавній світ та доба Середньовіччя): підручник; під ред. Я.В. Попенко, В.Д. Гапотій, Є.О. Куйбіди. Мелітополь: Вид-во МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2015. 603 с. 

3. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. 392 с.

4. Талдикін О.В. Держава і право Давнього Сходу: структурно-логічні схеми і таблиці: навчальний посібник. Дніпро: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2016. 136 с.

5. Лаврик Г.В., Сало В.А. Історія держави і права зарубіжних країн: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення для студентів спеціальності 086б1 «Право», 081б1інт «Право». Полтава: ПУЕТ, 2017. 329 с.

6. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. К.: Атіка, 2004. 616 с. 

7. Кузьминець О.В., Дурнов Є.Є., Сокур Ю.В. Історія держави та права зарубіжних країн (схеми, коментарі, термінологічний словник): навчальний посібник. К.: Національна академія внутрішніх справ, 2012. 242 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота