РАШИЗМ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ: АНАЛІЗ ЗАХІДНОГО ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РАШИЗМ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ: АНАЛІЗ ЗАХІДНОГО ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

17.11.2023 17:24

[10. Политические науки]

Автор: Романюк Андрій Антонович, аспірант кафедри політології та міжнародних відносин Національного університету «Львівська політехніка», Україна


Рашизм як тема для наукових досліджень не був популярним у світовій науковій спільноті до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На порталі Google Академія пошук наукових робіт за ключовим словом «рашизм», опублікованих до 2021 року включно, надає біля 20 результатів. Серед робіт, опублікованих від 2022 року, пошук надав близько 100 результатів. Це засвідчує, що повномасштабне вторгнення Росії на територію України суттєво підвищило інтерес наукової спільноти до проблематики рашизму. 

Сам термін «рашизм» є відносно новим. Багато українських та закордонних науковців все ще його уникають, звертаючись до його означень як «російський фашизм», «російський націоналізм» [7] та ін. Проаналізуємо праці західних науковців, виділимо основні тенденції у їх сприйнятті проблематики рашизму, тлумаченні цього політологічного неологізму.

Від 1998 року вперше почалася досліджуватись деформація російського політичного режиму, позаяк Росія почала відходити від деяких здобутків демократії, які були характерні для 1990-х років. Американський політолог А. Дж. Ґреґор порівнював фашизм та російський націоналізм. Автор констатував, що «росіяни ототожнюють себе з державністю та автократією», а державні інститути розглядаються як «вираження колективної волі». На той момент А. Дж. Ґреґор убачав «явні фашистські елементи» та антисемітизм у політичній ідеології тогочасної опозиції до ліберальної влади (праворадикалів, російських націоналістів). Наявність у настроях опозиції антисемітизму занепокоїла А. Дж. Ґреґора, але на той час автор наголосив на доцільності розмежування російського націоналізму та фашизму, позаяк не мав достатньо «вірогідних доказів» для їх ототожнення [7].

Вже тут можна побачити притаманну багатьом західним аналітикам обережність щодо негативних висновків про Росію. У 1990-х роках, після розпаду СРСР, економічно слабка Росія з відсутніми військовими амбіціями багатьма вбачалась як потенційний партнер.

Американський історик Т. Снайдер одним з перших західних науковців звернув увагу на явище рашизму, позиціював його як нову й самостійну ідеологію. У квітні 2022 року він схарактеризував рашизм як концептуалізацію світогляду В. Путіна, яка своєю чергою є сумішшю фашизму та нео-імперіалізму [15]. Згодом Т. Снайдер схарактеризував рашизм як нелогічну крайність фашизму, де бажання взяло верх над розумом; як кінцеву точка, де ненависть викривляє дійсність, сутність якої – називати інших фашистами, будучи фашистом. Цю характеристику він означив терміном «шизофашизм», який уважає синонімом рашизму [16].

Американський культуролог Д. Зеґлен [20] хронологічно розглянув президентські терміни В. Путіна і дійшов до висновку, що до мілітаристської риторики В. Путін вдався вже на третій каденції президенства (тобто з 2012 року). Так, ранні роки правління В. Путіна принесли Росії економічне процвітання, яке відчували навіть пересічні громадяни. Це насадження населенню культу споживацтва і політику апелювання до матеріальних благ Д. Зеґлен називає «путініаною». «Путініана» та культ перемоги були тісно переплетені; економічний добробут і російська ідентичність стали для росіян взаємозамінними. Але на зміну цьому періоду прийшли протести проти третього терміну президентства та економічний спад, що у свою чергу спричинило деяке зниження популярності В. Путіна серед росіян.

Д. Зеґлен відзначає, що після української Революції Гідності російські державні медіа почали культивувати міф фашистської загрози з боку України. З анексією Криму почався новий етап «путініани» – риторика перейшла до культу російськості та відновлення російської величі на міжнародній арені [20]. Ці спостереження Д. Зеґлен виклав у 2020 році. Через за два роки ця риторика перейшла від гібридної війни на Донбасі до повномасштабного вторгнення з метою «денацифікації». На жаль, Д. Зеґлен не публікував досліджень у 2022–2023 роках на тематику рашизму, аби ми могли оцінити еволюцію авторських підходів щодо рашизму з огляду на динаміку російської агресії.

Американський науковець Д. К. Юван аналізує ядерну політику В. Путіна та чинники, які на неї впливають. Серед них він виділяє такі: 

1) націоналістичне бачення: на рішення В. Путіна на світовій арені впливає образ «сильної та відродженої Росії». Тому всі його кроки спрямовані на те, щоб цей образ зміцнювати, навіть якщо це означає вдаватися до ядерного шантажу;

2) історична спадщина: В. Путін живе в «тіні статусу світової супердержави – колишнього СРСР». Розпад СРСР для В. Путіна – «історична катастрофа», а для народу Росії – колективна травма. Ця спадщина мотивує шукати способи відновлення та підтримку глобального впливу Росії;

3) внутрішня політика: В. Путін розвивав упродовж усіх років президенства образ сильного лідера. Цей образ вимагає рішучих дій та прояву сили на міжнародній арені, але уникнення катастрофічних помилок, які б поставили під сумнів його статус усередині країни.

Д. К. Юван зазначає, що хоч на В. Путіна і впливають такі ірраціональні чинники у його ядерній політиці, вони водночас є стримуючими факторами, адже ядерна помилка може стати причиною втрати всіх здобутків В. Путіна за роки правління [18]. Висновки Д. К. Ювана і побудовані на логічних аргументах і вірі в прагматизм В. Путіна та його оточення. Раціоналізація можливих ризиків і їх подальше відкидання у прогнозах притаманне західній спільноті. Такі самі прогнози були в переддень 24 лютого 2022 року [2].

Французька історикиня М. Ларюель хоч і не назвала ідеологію Росії рашизмом чи фашизмом, але виділила в ній багато ознак фашизму. Вона запропонувала розглянути визначення фашизму і порівняти, які з його ознак притаманні сучасній Росії. Не дивлячись на численні ознаки фашизму у нинішній ідеології Росії, М. Ларюель зазначила, що більшість із них це не чимось новим, а є поверненням до радянського спадку. Вона закликала уникати класифікації Росії як фашистської держави і розглядати її ідеологію більш детально [9]. Отже, М. Ларюель у працях, опублікованих до 2022 року [10], заперечувала фашистський характер російського режиму. Як бачимо з останньої її статті 2022 року [9], ці погляди не змінилися. Авторка, навіть наводячи конкретні випадки та ознаки фашистських дій зі сторони російської влади – все ще заперечує, що це прояви саме фашизму, а не чогось іншого. Якщо застосовувати абдуктивні логічні засоби, такі як «качиний тест» (duck-test), то подібні висновки авторки є хибними. Після звернення до біографії М. Ларюель причини таких контраверсійних висновків стають яснішими: авторка є постійним членом міжнародного дискусійного клубу «Валдай», який напряму підтримується російською владою [21]. Це щонайменше дозволяє припустити про упереджені оцінки М. Ларюель російського політичного режиму.

Англійський учений Е. Фортюн дослідив використання мовних засобів у російській пропаганді, а саме – звинувачення українців у геноциді. Автор стверджує, що «будь-який ворог Росії зображується як фашистська чи нацистська сила, яка прагне знищити Росію та російську культуру». Росія посилається на кілька зручних для неї фактів (як-от: прийняття в Україні мовних законів, присутності ультраправих рухів тощо), тоді як інші факти ігноруються (як-от: фактичний стан ультраправого екстремізму в Україні, роль Росії в бойових діях на окупованих територіях, виконання мовних законів в Україні). За словами Е. Фортюна, «в усіх цих випадках аргументи, які використовує Росія, не є вірогідними, бо вони базуються на гіперболічному використанні термінології та брехні». Метою цього він уважає «зберегти підтримку політики Росії щодо України, а також відбити будь-яку потенційну критику на адресу самої Росії» [5].

Італійський історик і політолог К. Коцці вивчає внутрішню та зовнішню політику В. Путіна. За його оцінкою, В. Путін потребує «підживлювати російський націоналізм» через «маленькі перемоги» [4]. К. Коцці привертає увагу до таких важливих аспектів, як національні амбіції, зовнішньополітичні стратегії та сприйняття Росією світу, які суттєво впливають на дії та рішення В. Путіна. 

Польський історик Т. Камуселла характеризує рашизм в першу чергу як різновид сучасного авторитаризму, порівнюючи рашизм з пекінським «соціалізмом з китайською специфікою», північнокорейською ідеологією чучхе, та угорською «неліберальною демократією». Т. Камуселла називає Росію фашистською державою і у свою чергу рашизм – формою фашизму. Рашизм, на його думку, можна прирівняти до шизофашизму, адже рашисти з великими зусиллями намагаються заперечити ознаки фашизму у своїй ідеології та політиці своєї держави [8].

Румунська політологиня Ж. Кондур зазначила, що фахівці з політичних наук і журналісти часто використовують термін «путінізм» для характеристики ідеології сучасної Росії. Вона назвала такий підхід поверхневим, адже просте додавання закінчення «-ізм» до імені політичного лідера дає можливість авторам не заглиблюватися у сутність ідеології і уникнути складних класифікацій. Таким чином усю відповідальність за наслідки російської війни проти України можна покладати лише на одну людину. Тому Ж. Кондур пропонує використовувати політологічним неологізм «рашизм». Вона зазначила, що рашизму притаманні очевидні фашизмоподібні характеристики, хоч рашисти себе позиціюють борцями з нацизмом. Цю характеристику рашизму Ж. Кондур назвала «постмодерним фашизмом у повному розквіті» [3].

Болгарський політичний аналітик П. Петржак уважає, що рашизму властиві ультранаціоналізм, відкрита антизахідна та антиукраїнська позиція, а також віра у особливу цивілізаційну місію Росії. Коріння рашизму учений вбачає в імперіалістичних амбіціях попередніх правителів Росії (Петро І, Катерина ІІ та ін.), а також в нео-євразійській доктрині, яка викладена у книзі О. Дугіна «Основи геополітики» [13].

Фінський філософ Ю. Бакман у статті «Російський радикально-консервативний виклик ліберальному світовому порядку: Олександр Дугін» проаналізував ідеї російського ідеолога рашизму, а відтак констатував, що вони мають глибокий вплив на політику Росії. Геополітичне бачення О. Дугіна – «радикальне та консервативне», і явно протиставляється західному лібералізму. Теорію О. Дугіна Ю. Бакман вважає «безнадійно невизначену в ключових питаннях», «непрагматичною» і «явно непридатною для функціонування як політична система» [1].

Нідерландський історик та соціолог Дж. Вербек, досліджуючи феномен російської «боротьби з фашизмом» визнав, що вона є фарсом. В. Путін паразитує на міфологізованому та фетишизованою ідеєю «Великої вітчизняної війни» для морального виправдання вторгнення в Україну. Автор вбачає проблему у образі переможця фашизму, який Росія нав’язала всередині держави та світові – внески у перемогу інших країн (України, Білорусі, держав Балтії) ігноруються. Російську оцінку України як нацистської держави Дж. Вербек називає «логікою, позбавленої розуму», звертаючи увагу на численні антисемітські заяви В. Путіна та С. Лаврова [17].

Нідерландська філологиня Є. Гауфман стверджує, що фашизм є зручним інструментом російської влади. Перемога над Третім Рейхом глибоко вбудована у російську національну ідентичність, і травми війни досі присутні у колективній пам’яті. Таким чином, дуже легко ділити світ на «своїх» і «фашистів». З 2014 року всюди пропагується образ «українського фашиста», який вже став звичним для росіян. Саме тому, після 24 лютого 2022 року війна у російських соціальних мережах у переважній більшості сприймалась як логічне продовження «Великої вітчизняної війни», просто на цей раз ворог не в Німеччині, а в Україні. «Фашизм як наратив глибоко вбудований в колективну пам’ять росіян як існуюча загроза, тому відносно просто маніпулювати громадською думкою». Також Є. Гауфман навела цікаве спостереження: «якщо Україну не називають прямо фашистами, користувачі соцальних мереж вдаються до інших принизливих висловлювань, переважно фемінізуючи Україну як повію чи гомосексуаліста. Останній пункт встановлює цікавий зв’язок із дискурсом сексуальності як екзистенційної загрози Росії» [6].

Новозеландський політична аналітикиня К. Раян уважає, що «безглузде» рішення В. Путіна про вторгнення в Україну зумовлено занепокоєннями не у фізичній, а онтологічній безпеці. Підтримувані у Росії наративи про її ідентичність – імперіаліста, історична пам’ять перемоги над фашизмом, а також «маскулінне російське Я» проти «фемінного українського» вимагали вторгнення як засіб підтримки цієї ідентичності. Пошук онтологічної безпеки спричиняє нераціональні дії та аргументи у їх виправдання, як-от «геноцид російськомовних в Україні», «війна як питання життя і смерті, питання історичного майбутнього як нації» [14].

Новозеландський учений М. А. Пітерс убачав коріння путінської ідеології в працях О. Дугіна та І. Ільїна. В. Путін став не тільки політичним лідером свого народу, а і духовним. Свою духовну політику він найперше будував на ідеях І. Ільїна, а опісля перейшов до «євразійського економічного союзу та фашистської геополітики О. Дугіна» [12].

Індійська філософиня Д. Маджумдар основною причиною російського вторгнення в Україну уважає особисто В. Путіна, виділивши його чинник на тлі інших соціо-історичних причин в Росії (як-от заперечення індивідуалізму та свободи волі). На думку дослідниці, вторгнення Росії в Україну зумовлює низку питань: чому Захід не реагує аналогічно на конфлікти та геноциди у решті світу? чому колишні європейські колонії не виступають проти Росії більш активно? чому військові підрозділи сліпо виконують накази автократичних лідерів держав? [11]

Вкажемо на основні тенденції у оцінці рашизму серед закордонних науковців. Більшість науковців розглядають Росію й її режим як прояв фашистського режиму, або режиму з фашистськими ознаками. Однак є дослідники, які критично або й категорично відкидають термін «рашизм». Найчастіше дослідники вказують на такі характеристики рашизму, як неоімперіалізм, ультранаціоналізм, антисемітизм, віра в особливу цивілізаційну місію Росії та ін. Багато закордонних дослідників виділяють таку ознаку рашизму як декларування боротьби з фашизмом, при цьому ці дії несуть фашистський характер. Цю характеристику називають «шизофашизм» [16], «постмодерний фашизм» [3], «фарсова боротьба з фашизмом» [17].

Зауважимо, що єдина цілісна концепція рашизму як політичного режиму та ідеології ще не сформувалася. Ця проблематика фактично є на старті вивчення, однак з огляду на агресивний курс Росії очікувано інтерес до проблематики зростатиме. Це сприятиме теоретико-методологічній концептуалізації рашизму.

Якщо аналізувати оцінку рашизму іноземними дослідниками за їх територіальною приналежністю, то помітно, що західні дослідники у своїй більшості тривалий час були доволі обережні у висновках; вони не були схильні називати Росію фашистською (неофашистською) державою, хоч і не заперечували проблеми з демократією. Водночас дослідники з багатьох держав Центральної та Східної Європи називали російський режим рашистським. Можливим поясненням цього може бути історична пам’ять, адже ці держави на різних історичних етапах зазнавали окупації Росією. Припускаємо, що найближчим часом на тлі тих безпекових ризиків, які створила Росія у глобальному масштабі, позиції учених будуть чіткішими реакціями на дії російського режиму.

Розширення дискусії про рашизм у світовій науковій спільноті свідчить про актуальність проблеми та необхідність подальших досліджень для розуміння впливу рашизму на сучасний політичний ландшафт.

Список використаних джерел

1. Backman J. A Russian radical conservative challenge to the liberal global order: Aleksandr Dugin. // Contestations of Liberal Order. Palgrave MacMillan. 2019. P. 289–314. 

2. Chausovsky E. Why Russia probably won’t attack Ukraine // 2021. December 27. Foreign Policy 

3. Condur G. Applying Petre Andrei's conception of fascism: "Ruscism", a contemporary fascism?  // Arguments and counterarguments. 2023. Volum XI. Nr. 2 (40). P.7-22. 

4. Cozzi C. Comrade Stalin and Tsar Putin. Analysis and study of the similarities and differences in the foreign policy of Stalin and Putin. URL: https://www.researchgate.net/publication/373707055_Comrade_Stalin_and_Tsar_Putin_Analysis_and_study_of_the_similarities_and_differences_in_the_foreign_policy_of_Stalin_and_Putin (date of access: 14.11.2023).

5. Fortuin E. Ukraine commits genocide on Russians: the term “genocide” in Russian propaganda // Russian Linguistics. 2022. Vol. 46. Is. 3. Р. 313–347.

6. Gaufman E. Security Threats and Public Perception. Springer International Publishing. 2017.  P.103–123. 

7. Gregor A. J. Fascism and the New Russian Nationalism // Communist and Post-Communist Studies. 1998. Vol. 31. no. 1. P. 1–15.

8. Kamusella T. Russian and Rashism: are Russian language and literature really so great? URL: https://neweasterneurope.eu/2022/12/08/russian-and-rashism-are-russian-language-and-literature-really-so-great/ (date of access: 14.11.2023)

9. Laruelle M. Is Russia Fascist? Cornell: Cornell University Press. 2021. P. 138–156)

10. Laruelle M. So, Is Russia Fascist Now? Labels and Policy Implications // The Washington Quarterly. 2022. Vol. 45. No. 2. P. 149–168.

11. Majumdar D. Puppeteer Putin // Eidos. A Journal for Philosophy of Culture. 2022. Vol. 6. Is. 4. p. 32–47.

12. Peters M. A. Russian apocalypse, Christian fascism and the dangers of a limited nuclear war // Educational Philosophy and Theory. 2022. 55(12). P. 1311–1315. 

13. Pietrzak P. The Putinization of the situation of women and children during the 2022 Russian invasion of Ukraine // Statu Nascendi Journal of Political Philosophy and International Relations: Special Issue: Gender Equality in Politics and International. 2022. No. 5 (2). P. 19–76. 

14. Ryan K. B. Russia’s search for ontological security and the Ukraine invasion // Australian and New Zealand Journal of European Studies. 2023. 15(1). P. 82–93.  

15. Snyder T. The War in Ukraine Has Unleashed a New Word // The New York Time. 2022. May 1. P.1

16. Snyder T. We Should Say It. Russia Is Fascist // The New York Times. 2022.  May 19.  Р. 4.

17. Verbeeck G. The return of history as travesty // Journal of Applied History. 2022. No.4(1–2). P. 76–84. 

18. Youvan D. C. Vladimir Putin and Nuclear Restraint: Background, Characteristics, and International Decision-Making // Preprint. 2023. URL: https://doi.org/10.13140/RG.2.2.29581.92640 (date of access: 14.11.2023). 

19. Zeglen D. The cult of Russianicity: mobilising anti-fascist affect in Putin’s Russia // Celebrity Studies. 2020. Vol. 11. No. 3. P. 351–365.

20. О "Валдае". URL: https://ru.valdaiclub.com/about/experts/20569/ (дата звернення: 14.11.2023).

_____________________

Науковий керівник: Хома Наталія Михайлівна, доктор політичних наук, професор, Національний університет «Львівська політехніка»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота