РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ДЕРЖАВИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ДЕРЖАВИ

17.11.2023 17:29

[2. Юридические науки]

Автор: Сіваш Олена Михайлівна, кандидат юридичних наук, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого



Зовнішні зносини – це частина загальної системи міжнародних відносин і міжнародної діяльності, що охоплює лише офіційні відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій  мирними засобами.

Правовий статус органів зовнішніх зносин держави регулюється як міжнародним так і національним правом. В сучасному міжнародному праві галузь права зовнішніх зносин є однією з найбільш кодифікованих галузей. Норми, що визначають статус закордонних органів зовнішніх зносин держави регулюються конвенціями, що кодифікували дану галузь. Основними кодифікаційними актами в цій сфері є: Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Конвенція про спеціальні місії 1969 р., Конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. Незважаючи на масштабну кодифікацію, звичаєві норми продовжують регулювати зовнішні зносини загалом і, зокрема, визначати окремі питання статусу органів зовнішніх зносин.  Так, наприклад компетенція глави держави у сфері міжнародних відносин (за прийнятою в науці класифікацією відноситься до внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин), обсяг його привілеїв та імунітетів базується на нормах звичаєвого права. 

Зрозуміло, що важливу роль у врегулюванні діяльності органів зовнішніх зносин відіграє національне право держав, яке при цьому не повинно суперечити міжнародним нормам, але може розширювати і доповнювати міжнародно-правове регулювання. Україна є учасником згаданих вище чотирьох конвенцій, які кодифікували право зовнішніх зносин. Доречно згадати, що згідно зі ст. 9 Конституції ці договори є частиною національного законодавства України. 

Норми національного законодавства визначають систему органів зовнішніх зносин відповідної держави, конкретний обсяг функцій, порядок формування, вимоги до кандидатів тощо. При цьому національне законодавство певної держави регулює діяльність не тільки власних органів зовнішніх зносив, але будучи державою акредитації, також органів зовнішніх зносин іншого суб’єкта (держави, організації) в ній акредитованих. 

Щодо національного законодавства України, існує достатньо розроблена нормативно-правова база, що врегульовує діяльність органів зовнішніх зносин.  Конституція України регламентує повноваження в цій сфері конституційних органів зовнішніх зносин: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України. 

Дипломатична служба через свою специфіку є особливого роду державною службою. В Україні  спеціальний закон, що регламентує дипломатичну службу був прийнятий у 2001 році, однак у 2018 р. набув чинності новий закон «Про дипломатичну службу», що узгоджувався з діючим законом «Про державну службу», і був спрямований на удосконалення роботи дипломатичної служби. Цей закон регламентує принципи, завдання і функції органів дипломатичної служби; систему органів дипломатичної служби; вступ на дипломатичну службу, її проходження та припинення тощо. Ст. 5 п. 1   цього закону визначає, що систему органів зовнішніх зносин складають: Міністерство закордонних справ України; Представництва Міністерства закордонних справ України на території України; закордонні дипломатичні установи (перелік закордонних дипломатичних установ закріплений в ст. 5 п. 4). Статус зазначених органів окрім цього закону, визначається окремими актами. 

Статус, завдання та функції Міністерства закордонних справ України, що є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин, регламентується Положенням про Міністерство закордонних справ. Статус, завдання і функції Представництва МЗС  визначає Положення про Представництво  Міністерства закордонних  справ  України на території України, а  закордонних дипломатичних установ України – Положення про закордонні дипломатичні установи  України. До прийняття останнього акту діяло Положення про дипломатичне представництво України за кордоном і тоді залишалась не охопленою нормативним регулюванням діяльність представництв держав при міжнародних організаціях. Важливим актом в сфері консульської діяльності є Консульський статут України, що визначає порядок виконання закордонними дипломатичними установами консульських функцій. Щодо органів зовнішніх зносин акредитованих в Україні, діє Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, заключні положення якого поширюють  привілеї та імунітети, передбачені цим положенням «на представників іноземних держав, на членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах, або з іншим офіційним дорученням, тобто на представника держави, яка скеровує спеціальну місію (за термінологією Конвенції про спеціальну місію 1969 р.). 

Отже, на нашу думку, в сучасному законодавстві України відсутні законодавчі лакуни щодо ключових аспектів регулювання правового статусу органів зовнішніх зносин. Однак, можливо слід звернутися до посилення роботи за певними напрямками в сфері зовнішніх зносин, і разом з цим, відповідної регламентації окремих питань. 

Зокрема у складі дипломатичних представництв держав можуть діяти  спеціальні аташе. В умовах агресивної війни рф проти України, доречно розвивати діяльність військових аташе у складі дипломатичних представництв нашої держави. Оскільки вони відносяться до дипломатичного персоналу, то їх правовий статус врегульований як міжнародним договором – Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р., так і окремими національними актами, зазначеними вище. В Україні також прийнятий  наказ «Про затвердження Положення про порядок взаємовідносин в системі Міністерства оборони України з військовими аташе іноземних держав і їх заступниками (помічниками), акредитованими в Україні», затверджений Міністерством оборони України. Однак, враховуючи специфіку такого напрямку дипломатичної діяльності, важливості створення ефективної системи захисту власних національних інтересів у сфері міжнародного військового співробітництва, можливо буде корисним удосконалювати цю сферу дипломатичної діяльності. Ще одним аспектом, покладеним на дипломатичні представництва України з 2010 р. (коли Указом Президента «Про деякі питання представництва економічних інтересів України за кордоном» були ліквідовані  торгівельно-економічні місії), є представництво економічних інтересів України за кордоном. Частково-об’єднана модель роботи  в торгівельно-економічній діяльності була замінена на об’єднану модель. На той час були і симпатики і критики такого рішення.   Питання ефективності цього напрямку і правової регламентації його реалізації  є надзвичайно важливим для України як зараз, так і в контексті повоєнної відбудови нашої держави.






Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота