ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ІНТЕРЕСУ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ІНТЕРЕСУ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

11.12.2023 15:00

[2. Юридические науки]

Автор: Грабовська Оксана Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного процесу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Не зважаючи на намагання законодавця протягом усіх років розвитку національного цивільного процесуального законодавства України, починаючи з кінця минулого століття, зменшити роль прокурора в цивільному судочинстві, прокурор й досі посідає належне місце у складі суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, а в окремих випадках  відіграє виключно важливу роль у захисті цивільних прав, свобод та інтересів.

Звуження функціональних обов’язків прокурора в цивільному судочинстві, в основному, відбулося внаслідок позбавлення права прокурора подавати висновки у цивільних справах, які були поширеними  тривалий період часу розвитку цивільного процесуального законодавства та судової практики, і часто сприймалися своєрідним дороговказом для майбутнього судового рішення. 

Підставою для трансформації законодавства стосовно участі прокурора в цивільному судочинстві, став також розвиток змагального цивільного судочинства. Змагальний процес і участь у ньому прокурора у формах, передбачених законом, подекуди сприймається як елементи, які виключають одне одного. Приміром, правозахисниками критично сприймаються випадки, коли відкриття провадження у цивільній справі ініційовано прокурором, який є фахівцем в галузі права, має досвід представництва у суді, для якого можуть бути доступні докази більшою мірою, ніж іншим учасникам справи тощо, а з боку відповідача бере участь пересічна особа.  Такий дисбаланс, особливо у разі, якщо відповідач, третя особа, беруть участь у судовому процесі не користуючись професійною правовою допомогою, подекуди призводить до порушень складових принципу рівності, який є забезпечувальним фактором змагального процесу. Не дарма у частині 2  статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, яка є головною у регулюванні змісту змагального цивільного судочинства і має  назву «Змагальність сторін», закріплено: учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Дискусії з приводу доцільності чи недоцільності участі прокурора в цивільному судочинстві, звуження чи розширення обсягу його прав тощо,  продовжуються й дотепер. Як правило, у спеціальних дослідженнях, підготовлених в останній період часу, стверджується про те, що «прокурор потрібний у цивільному процесі для забезпечення прав та свобод громадян та держави» [1, С. 89]. Такі висновки хоча й подекуди  засновуються не на аналізі судової практики та її потребах, а виключно на аналізі законодавства, тим не менш є правильними.  «Потрібність» прокурора в цивільному судочинстві не викликає сумніву. І національний досвід України, і досвід європейських країн, США, інших розвинених країн, підтверджують цю тезу. Принаймні, у випадках, коли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, на які закон покладає обов’язки в сфері захисту прав людини, не виконують їх, або виконують у неналежений чи непередбачений законом спосіб, таким чином, втручання прокурора шляхом звернення до суду набуває особливого значення як для певної особи, так і для усього суспільства, держави в цілому [2, С. 37- 46]. 

Судова практика свідчить про поширеність випадків перебирання прокурорами на себе функціональних обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, територіальних громад тощо. Таке становище зумовлює науковий інтерес до складових цивільного процесуального становища прокурора, серед яких інтерес, за висновками вчених, пов’язаний з процесом вирішення завдань, що постають перед сучасними державними та правовими інституціями, а зміст інтересу розкривається як «формально визначена та гарантована державою необхідність суб’єктів права передбаченими законом засобами та способами обирати модель своєї суспільної поведінки задля задоволення власних потреб і досягнення цілей, яка реалізуються ними у формі правових відносин» [3, С. 1,5].

Після внесення у 2016 році змін до Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»,   Конституцію України доповнено статтею 1311, згідно із якою прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційна регламентація формату участі прокурора в цивільному судочинстві у такий спосіб, природньо призвела до усвідомлення тієї обставини, що прокурор може діяти лише у справах, у яких фігурують виключно державні інтереси. Така позиція лунала й продовжує дотепер лунати на різних наукових заходах. Водночас, положення низки інших законів,  судова практика, свідчать про певну  невизначеність у даному сенсі. Зокрема, безпосередня вказівка законодавця на те, що прокурор має право на цивільну процесуальну діяльність в інтересах  фізичної особи міститься у статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: у частині 1 зазначеного закону закріплено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом, а у частині 2 уточнюється, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна  самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

І так, чинний Закон України «Про прокуратуру» з очевидною ясністю закріплює право (обов’язок) прокуратури представляти (захищати), окрім суспільних та державних інтересів, й права, свободи та інтереси окремої особи. Очевидно, з урахуванням наведеної регламентації участі прокурора в цивільному судочинстві Законом України «Про прокуратуру», розробники Цивільного процесуального кодексу України так само у статтях 56 та 57 закріпли право прокурора діяти у суді в інтересах окремої особи.

Окрім Конституції, Закону України «Про прокуратуру», Цивільного процесуального кодексу  України, для участі прокурора в судовому процесі велике значення мають й локальні акти. Аналіз такого роду актів в контексті участі прокурора в цивільному судочинстві, дозволяє стверджувати, що конституційна установка про представництво прокуратурою у суді інтересів держави знайшла своє відображення й у них. Так, спираючись на положення статті 1311 Конституції України офісом Генерального прокурора у серпні 2020 року було підготовлено Наказ № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді», у пункті 2 якого зазначено, що завданнями здійснення представництва в суді визначити захист інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду. Отже, як бачимо, йдеться лише про інтереси держави, що відбилося і в назві наказу, й у його змісті. 

У тому ж 2020 році, у листопаді, Офісом Генерального прокурора підготовлено іще один наказ № 509  «Про особливості виконання функцій прокуратури з питань захисту інтересів дітей та протидії насильству», у якому, окрім іншого, наказано прокурорам різного рівня «забезпечувати здійснення процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства, додержання прав і свобод дітей, гарантованих Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини…» тощо. Цей наказ орієнтований, здебільшого, на кримінальну та кримінально-процесуальну сферу, про специфіку захисту прокурором  прав дітей в порядку цивільного судочинства у ньому не йдеться. Водночас, наведена теза зумовлює підставу сприйняття неподільності інтересів держави та інтересів, в даному випадку, дитини, їх взаємообумовленість, і це дає привід вважати, що якщо у актах законодавства, у наукових висновках й ідеться лише про інтереси держави в контексті участі прокурора в цивільному судочинства, це не означає що прокурор не має права діяти в інтересах певної фізичної особи. Але, зважаючи на наявність спеціальних органів держави, які уповноважені на виконання функцій, зокрема, у сфері захисту прав дітей, таким чином, саме на них, в першу чергу,  покладається обов’язок захисту прав, свобод чи інтересів дитини й у порядку цивільного судочинства. Прокурор же повинен у суді довести факт невиконання або неналежного виконання такими органами своїх функціональних обов’язків відповідно до частини 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, частини 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином  права та свободи людини, суспільства та держави – взаємопов’язані та взаємообумовлені, адже суспільство складається з громадян, осіб без громадянства, держава ж, окрім іншого, є політичною організацією суспільства. А отже, в контексті реалізації представницьких функцій прокурором в цивільному судочинстві, видається необґрунтованим протиставляти чи поділяти інтереси окремої людини, суспільства та держави. Тому, незважаючи на те, що у частині 3 статті 1311 Конституції України й ідеться лише про представництво прокуратурою в суді лише інтересів держави,  його слід сприймати як таке, що розповсюджується як на інтереси окремого члена суспільства, так і на суспільні та державні інтереси в цілому. 

Література:

1. Гнатів О., Троян В. Прокурор у цивільному процесі. Актуальні проблеми правознавства. 2 (22). 2020. С. 89.

2. Грабовська О.О. Співвідношення прав (обов’язків) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокуратури в контексті звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. Видавничий дім «Гельветика».  Випуск 6. 2022. С. 37-46. 

3. Солдатенко С.В. Правовий інтерес: загальнотеоретична характеристика. Автореф. дис. канд. юрид. наук. Харків. 2014. С. 5.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота