ПЕРЕКЛАД ЧИ ОРИГІНАЛ: РОЗДУМИ ВИКЛАДАЧА ЩОДО ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ ПІСЕНЬ СТУДЕНТАМИ-АКТОРАМИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПЕРЕКЛАД ЧИ ОРИГІНАЛ: РОЗДУМИ ВИКЛАДАЧА ЩОДО ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ ПІСЕНЬ СТУДЕНТАМИ-АКТОРАМИ

20.12.2023 02:21

[7. Искусствоведение]

Автор: Хуторська Анна Йосифівна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри сценічної мови Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського


Проблематика вокальних перекладів абсолютно не нова, але надзвичайно актуальна у наш час, особливо стосовно акторської творчості, коли дослідники констатують «превалювання вербального компоненту при виборі акторами морфологічного вектора першості  в інтерпретації вокальної музики» [2, с. 416]. 

Кожен виконавець (співак, актор) стикається з дилемою – співати йому мовою оригіналу або ж у перекладі рідною мовою. Зазначимо, що це питання в різні часи вирішувалося по-різному, відповідно до існуючих соціально-культурних тенденцій, то на користь оригінального виконання, то з вимогою бути зрозумілим «рідній» публіці, яка не володіє іноземною мовою. Коли мова заходить про використання літературного поетичного перекладу, погляди композиторів, виконавців, а також дослідників фокусується на проблемі адекватності переклада оригіналу, їхньої естетичної та художньої тотожності, а також еквіритмічності  (співпадіння ритмічної будови) та еквіфонічності (співпадіння окремих фонем), важливість яких для вокальної музики важко переоцінити. 

Існує безліч різних визначень перекладу, але їх об'єднує одна загальна обставина – дослідники вважають за краще говорити не про буквальне дотримання оригіналу, тотожності, адекватності, а про «прийнятність», «модифікованість» – тобто про інтерпретаційність, зміни. Що ж змушує дослідників так обережно висловлюватися про процес перекладу, адже він має замінити собою оригінал для читача-слухача, який не володіє мовою оригіналу? Перша причина криється в самих мовах – насиченості мовного потоку голосними та приголосними звуками, наявність чи відсутність службових слів тощо.. Т. Мадишева у ґрунтовному досліджені «співак і мова» наводить думку відомого лінгвіста І. Лівого «переклад не може бути рівним оригіналові, але він має бути рівним йому за впливом на читача, тобто треба передати естетичні й смислові властивості оригіналу» [1, с. 109].

Ще одна причина – відмінність історико-культурних традицій (один і той самий символ, образ може нести різне значення для різних культур; або різні асоціації, що зв'язуються з одним віршованим розміром). Це всі причини об'єктивні, які не стосуються особистості перекладача. Але є й особливі чинники, причиною яких є сам перекладач, як суб'єкт: особливості художнього мислення, у тому числі – індивідуальна інтонація, схильність до певних форм вираження думки, лексика, синтаксичні побудови – все те, в чому відображається особистість перекладача незалежно від його волі та, можливо, навіть проти бажання.

Ці причини хоч і суб'єктивні, але наявні у всіх перекладах, є неодмінними супутниками перекладача. Можна відзначити і таку причину «небуквальності», невідповідності оригіналу та перекладу як початкова суб'єктивність: створення оригінального тексту автором – є суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності, так і процес сприйняття твору перекладачем, а потім і читачем-слухачем, є процес сприйняття об'єктивного тексту (але вже не дійсності, а художнього твору) та подальшої його конкретизації.

Отже, по суті перекладач є посередником між автором та іншомовним читачем-слухачем. Проте таке посередництво – це вже мистецтво інтерпретації. При виконанні творів зарубіжних композиторів питання еквіритмічності та еквіфонічності літературного першоджерела та його перекладу виявляються гострішими, оскільки літературний переклад у цьому випадку є додатковим етапом, вторинним і за змістом, і за функцією. 

У білінгвістичній комунікації на виконавському етапі завдання перекладача не лише зводяться до адекватної передачі сенсу вірша, а й розширюються у зв'язку з необхідністю зберегти відповідність із вже завершеним музичним твором (синтетичним за своїми характеристиками), у якому поетичне першоджерело вже отримало композиторське мелодійне та ритмічне трактування. Тобто у перекладача не одна (поет), а дві системи координат, причому друга (композитор) – суворіша. Тут на першому плані знаходиться проблема фонізму мови, перекладачеві (в ідеалі) необхідно знайти такі фонічні поєднання, які максимально наблизяться до оригіналу і не створюватимуть зайвих труднощів для виконавця.

На жаль, створення еквіфонічних перекладів – дуже складне завдання, з яким не завжди справляються навіть досвідчені перекладачі. Так, як не будучи співаками, вони не можуть врахувати специфіку звуковидобування, природу вокалізації.  Непоодинокі випадки, коли самі виконавці вносять корективи в переклад виконуваних ними творів, і подібні нововведення закріплюються в подальшій виконавчій та навчальній практиці, як найбільш зручні та вірні.

З іншого боку, сучасні тенденції глобалізації відбилися і на прагненні виконувати зарубіжні твори мовою оригіналу, бо особливості національної мови є однією із складових звукового образу твору, що у свою чергу спричинило проблеми вже іншого роду. Тепер велика увага приділяється правильності вимови, щоб у гонитві за оригінальністю та адекватністю не втратити якість виконання, але це вже  залежить від професійного рівня виконавця. 

Інша не менш важлива проблема – це розуміння слухачем тексту камерно-вокального твору. Я не випадково говорю саме про камерно-вокальну сферу, оскільки тут мініатюрність форми породжує особливу значущість та глибину змісту, де просто немає зайвих слів, а кожен нюанс має велике значення для загального враження від твору. Якщо ліричний зміст сприяє виникненню порозуміння між виконавцем та слухачем, то іронія, гумор, характерність, прояви яскравої жанровості часом потребують гарного перекладу, щоб донести до публіки всі тонкощі.

Все вищесказане справедливо і у випадку опанування акторами іншомовного вокального матеріалу за одним виключенням, саме викладач з огляду на методичну доцільність та рівень майстерності студента має обрати чи вивчати твір мовою оригіналу, чи скористатися перекладом. Тож актуальною стає проблема пошуку професійних перекладів та перекладачів, що спроможні запропонувати саме вокальні переклади. Тут можна згадати і прекрасні переклади М. Вороного, Дм. Ревуцького, Л. Старицької-Черняхівської, а потім і П. Тичини, М. Рильського і багатьох інших митців-перекладачів, що заклали засади вокального перекладу саме українською. Й зараз робота у даному напрямі ведеться, згадаємо проєкт «Світова класика українською», що декілька років поспіль видавав цікаві переклади вокальної літератури, і переклад Ю. Гершунської циклу Ф. Шуберта «Зимова подорож», і Польські пісні Ф. Шопена в українському перекладі, і збірки, підготовлені Г. Ганзбургом. Але, звичайно, це лише крапля у морі тієї цікавої вокальної літератури, що може наблизити виконавця і актора до публіки. 

Література:

1. Мадишева Т.П. Співак і мова. Культура співу мовою оригіналу: теорія та практика. Харків : ШТРІХ, 2002. 160 с.

2. Хуторская А. Вокальная музыка в актерском творчестве: грани исполнительской свободы // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Когнітивне музикознавство: зб. наук. пр. Вип. 40.  / Харк. нац. ун-т мистецтв імені І.П. Котляревського ; ред.-упоряд. Л.В. Шаповалова. Харків : Видавництво ТОВ «С.А.М.», 2014. С. 406– 416.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота