ВПЛИВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ НА РОЗВИТОК ЗВУКОВОГО ОФОРМЛЕННЯ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ТВОРІВ У КІНО (ОСТАННЯ ТРЕТИНА XIX - I ЧВЕРТЬ XX) - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ВПЛИВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ НА РОЗВИТОК ЗВУКОВОГО ОФОРМЛЕННЯ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ТВОРІВ У КІНО (ОСТАННЯ ТРЕТИНА XIX - I ЧВЕРТЬ XX)

18.01.2024 16:52

[7. Искусствоведение]

Автор: Сайбеков Максим Геннадійович, доктор філософії 011, старший викладач кафедри аудіовізуального мистецтва, Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»; Підпалий Ростислав Юрійович, викладач кафедри аудіовізуального мистецтва, Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»


ORCID: 0000-0001-5454-7181 Сайбеков М.Г.

ORCID: 0000-0001-8738-5748 Підпалий Р.Ю.

Анотація. У цій статті буде розглянуто еволюцію аудіовізуального мистецтва в контексті розвитку кінематографу, зокрема етап переходу від німого кіно до кіно зі звуковим оформленням і вплив на ці процеси науково-технічного прогресу.

Ключові слова: аудіовізуальне мистецтво, історія аудіовізуального мистецтва, кіно, кіномистецтво, звук, науково-технічний прогрес, звукове оформлення, кінематограф, фільм.

Більшість людей вважають, що звукове кіно не було винайдено до 1928 року, поки не вийшов фільм компанії «Ворнер Бразерс» «Співак джазу» режисера Алана Кросленда. Це, звичайно, правда, що це був перший помітний фільм, в якому використовувався звук, але ми повинні повернутися до винаходу кінематографа, щоб зрозуміти, що з самого початку експерименти проводилися як із звуком, так і з зображенням. Едісон писав в одній зі своїх статей: «У 1887 році мені спала на думку ідея, що можна було б винайти інструмент, який мав би робити для ока те саме, що фонограф робить для вуха, і що, комбінуючи ці дві дії, звук і рух можна було записувати та відтворювати одночасно». Дивлячись на діаграми та фотографії його ранніх робіт, можна побачити, що до його зображень був включений фонограф, який відтворював звук [8, с. 1].

Ще у березні 1889 року Томас Едісон запропонував Діксону розробити кінопристрій, який отримав назву «кінетоскоп», що походить від грецьких коренів kineto («рух») і scopos («дивитися») [11, с. 15-28].

Ідея Едісона передбачала запис фотографій шириною 1/32 дюйма безпосередньо на циліндр, так званий «барабан»; циліндр, виготовлений з непрозорого матеріалу для зображень (позитивів) або зі скла для негативів, був покритий колодієм для забезпечення фотографічної основи [2, с. 190].

 Аудіоциліндр забезпечував би синхронізований звук, тоді як зображення, що оберталися, розглядалися через трубку, схожу на мікроскоп. Приблизно в червні 1889 року лабораторія почала працювати з сенсибілізованими целулоїдними аркушами, наданими Джоном Карбуттом, які можна було обертати навколо циліндра, забезпечуючи набагато кращу основу для запису фотографій [13, c. 63-64].

Перший фільм, знятий для кінетоскопа, і, мабуть, перший кінофільм, коли-небудь знятий на фотоплівку в Сполучених Штатах, можливо, був знятий саме в цей час (існує невирішена дискусія щодо того, чи було це зроблено в червні 1889 чи листопаді 1890); відомий як «Monkeyshines, № 1», на ньому зображено працівника лабораторії, який, очевидно, демонструє нахабну фізичну спритність [15, c. 140-210] 

У жовтні 1893 року в журналі «Scientific American» про Всесвітню виставку в Чикаго говориться, що кінетограф-камера в супроводі циліндричного фонографа була представлена там як демонстрація потенціалу одночасного запису зображення і звуку. Перший відомий фільм, знятий як тест кінетофона, був знятий на студії Едісона в Нью-Джерсі наприкінці 1894 або на початку 1895 року; тепер відомий як «Експериментальний звуковий фільм Діксона», це єдиний збережений фільм зі звуком, записаним у реальному часі, зробленим для кінетофона. У березні 1895 року Едісон виставив пристрій на продаж; Це був кінетоскоп, модифікований корпус якого включав супровідний циліндричний фонограф. Власникам кінетоскопів також були запропоновані комплекти, за допомогою яких можна було доукомплектувати своє обладнання [12, c. 51].

У 1900 році оператор, який знімав перші фільми для братів Люм'єр, Клеман Моріс, підійшов до акторки Сари Бернар і попросив її знятися у фільмі, а саме сцену з її постановки «Гамлета». Сценою була дуель принца Гамлета з Лаертом, де роль Гамлета грала Бернар. Одночасно Моріс зробив запис на фонограф, щоб фільм міг супроводжуватись звуком. Звук стуку дерев'яних мечів був недостатньо гучним і реалістичним, тому Моріс змусив стукати об сцену шматками металу одночасно з боєм на мечах. Готовий двохвилинний фільм Моріса «Дуель Гамлета» був представлений на Всесвітній виставці у Парижі. Це було здійснено за допомогою «Phono-Cinéma-Theatre» – кінематографічної проекційної системи, що була розроблена наприкінці дев'ятнадцятого століття Анрі Ліоре та Клеманом-Морісом Гратюле. Принцип роботи полягав у синхронізації голосів акторів, записаних на циліндричному фонографі, з проектованими зображеннями. Зокрема, це дозволило представити і інші короткометражні фільми на Всесвітній виставці 1900 року в Парижі. Саме під час цієї виставки відбулася перша публічна презентація фільмів, що поєднують зображення та звук. Хоч якість звуку циліндрів та синхронізація були дуже поганими і система не мала комерційного успіху у подальшому, проте фільми «Сірано де Бержерак» та «Дуель Гамлета» називають одними із перших прикладів звукового кіно. Варто відмітити, що фільм Моріса «Сірано де Бержерак» був ще й кольоровим [4].

Все більша кількість кіносистем покладалася на грамофонні платівки, відомі як технологія «sound-on-film». Самі платівки часто називали «берлінськими дисками», на честь одного з головних винахідників у цій галузі, американця німецького походження Еміля Берлінера. У 1902 році Леон Гомон продемонстрував Французькому фотографічному товариству свій хронофон звуку на диску, що включає електричне з'єднання. Чотири роки потому Гомон представив «Elgéphone», систему посилення стисненого повітря, засновану на ауксетофоні, розроблену британськими винахідниками Горацієм Шортом та Чарльзом Парсонсом [1, c. 29]

Починаючи з 1913 року був представлений аудіовізуальний твір «Фотодрама творіння», у якому було представлено бачення керівників організації «Свідків Єгови» про походження людства, цей фільм був продемонстрований по всій території Сполучених Штатів: вісім годин візуальних ефектів, що включали як слайди, так і рухливу картинку, синхронізованих з окремо записаними лекціями та музичними виступами, відтвореними на фонографі [10, 118-125].

Ежен Оґюстен Лост та Лі Де Форест також працювали над звуковими системами для супроводу зображень, але насправді їхні системи фотографічно друкували звук на плівці. Однак тільки після винаходу фотоелемента Герцем у 1887 році та аудіону Лі де Форестом у 1907 році звук фільму став реальною можливістю для великих залів. У 1919 році американський винахідник Лі Де Форест отримав кілька патентів, які привели до першої оптичної технології звуку на плівці з комерційним застосуванням. У системі Фореста звукова доріжка була фотографічно записана на бічній стороні стрічки кіноплівки, щоб створити композитний відбиток. Якщо при записі була досягнута правильна синхронізація звуку і картинки, на це можна було б абсолютно розраховувати при відтворенні. Протягом наступних чотирьох років він удосконалював свою систему за допомогою обладнання та патентів, ліцензованих іншим американським винахідником у цій галузі, Теодором Кейсом. В Європі у 1923 два данських інженери Петерсен і Поульсен запатентували систему, яка записувала звук на окрему плівку, що йде паралельно котушці зображення. Гомон ліцензував технологію і ненадовго запустив її в комерційне використання під назвою «Cinéphone». Вони успішно продемонстрували свій звук на кіносистемі в кінотеатрі «Palads Teatret» в Копенгагені. [21].

6 серпня 1926 року відбулась прем’єра фільму «Дон Жуан». Це був перший повнометражний фільм, в якому використовувалася синхронізована звукова система, його саундтрек містив музичну партитуру і додані звукові ефекти, але не записував діалоги – іншими словами, він був поставлений і знятий як німий фільм. Однак «Дон Жуан» супроводжували вісім короткометражних музичних виступів, переважно класичних, а також чотирихвилинний вступ Вілла Х. Хейса, президента Американської кіноасоціації, і все це зі звуком, записаним наживо. Це були перші справжні звукові фільми, показані голлівудською студією. У жовтні вийшла комедійна драма про І світову війну «The Better 'Ole», технічно схожий на «Дон Жуана» [3, c. 76-87].

У 1913 році «Вестерн Електрик», виробничий підрозділ AT&T, придбав права на аудіон (електронна детектуюча або підсилювальна лампа) Фореста, попередника тріодної вакуумної трубки. Протягом наступних кількох років вони перетворили його на передбачуваний і надійний пристрій, який вперше зробив можливим електронне посилення. Потім «Вестерн Електрик» розпочала розробку вакуумних ламп, включаючи системи оповіщення та електричну систему запису для індустрії звукозапису. Починаючи з 1922 року, дослідницький відділ компанії «Вестерн Електрик» почав працювати над технологією звукозапису синхронізованих звукових систем як звуку на диску, так і звуку на плівці для кінофільмів. Інженери, які працювали над системою звуку на диску, змогли скористатися досвідом, який «Вестерн Електрик» вже мала в записі електричних дисків, і, таким чином, змогли досягти швидшого початкового прогресу. Основна необхідна зміна полягала в тому, щоб збільшити час відтворення диска, щоб він міг відповідати стандартній котушці довжиною 1000 футів (300 м) з 35-мм плівкою. В обраній конструкції використовувався диск діаметром майже 16 дюймів (близько 40 см), що обертався зі швидкістю 33 1/3 об/хв. Відтворення займало приблизно 11 хвилин, що становить тривалість 1000 футів плівки зі швидкістю 90 футів/хв (24 кадри/с) [9]. 

У 1925 році компанія публічно представила значно вдосконалену систему електронного звуку, включаючи чутливі конденсаторні мікрофони та рекордери з гумовою стрічкою (названі на честь використання гумової демпферної стрічки для запису з кращою частотною характеристикою на восковий майстер-диск) [47]. 

У квітні 1926 року «Warners» підписали контракт з «AT&T» на ексклюзивне використання своєї технології звуку для перейменованого «Вітафон», що призвело до виробництва фільму «Дон Жуан» та супроводжуючих його короткометражок протягом наступних місяців. У період, коли «Вітафон» мала ексклюзивний доступ до патентів, точність записів, зроблених для фільмів «Warners», була помітно кращою, ніж записи, зроблені для конкурентів компанії зі звуку на плівці. Тим часом «Bell Labs» – нова назва дослідницької операції AT&T, що працювали над складною технологією підсилення звуку, яка дозволила б відтворювати записи через гучномовці з гучністю, що заповнює кінотеатр. Нова акустична система з рухомою котушкою була встановлена в нью-йоркському театрі «Warners Theatre» в кінці липня, а її патентна заявка на те, що «Вестерн Електрик» назвала приймачем № 555, була подана 4 серпня, всього за два дні до прем'єри «Дон Жуана» [3, c. 71-72].

20 травня 1927 року в нью-йоркському театрі «Роксі» телеканал «Fox Movietone» представив звуковий фільм про зліт знаменитого польоту Чарльза Ліндберга до Парижа, записаний раніше того ж дня. У червні була показана кінохроніка каналу «Fox», що зображує його повернення в Нью-Йорк і Вашингтон, округ Колумбія. Це були два найвідоміших звукових кінофільми на той час [7, c. 42-50].

У травні 1927 Fox випустила перший голлівудський художній фільм із синхронізованими діалогами: короткометражний фільм «Вони приходять за мною» з коміком Шиком Сейлом у головній ролі. Після перевидання кількох німих повнометражних хітів, таких як «Сьоме небо», із записаною музикою, 23 вересня Fox випустив свій перший оригінальний повнометражний фільм і першу кінокартину з музичним та шумовим оформленням, записаним за технологією «Мувітон» – «Схід: Пісня двох людей», відомого німецького режисера Фрідріха Вільгельма Мурнау. Як і у випадку з «Дон Жуаном», саундтрек фільму складався з музичної партитури та звукових ефектів (у тому числі у парі масових сцен, «дикого», неспецифічного вокалу)) [5, с. 149-150]

А вже 6 жовтня 1927 року відбулася прем'єра фільму «Warner Bros.» «Співак джазу». Це був приголомшливий касовий успіх для студії середнього рівня, заробивши загалом 2,625 мільйона доларів у Сполучених Штатах і за кордоном, що майже на мільйон доларів більше, ніж попередній рекорд для фільму «Warner Bros.». Знятий за допомогою системи «Вітафон», більша частина фільму не містить записаного в прямому ефірі звуку, покладаючись, як і «Схід сонця» і «Дон Жуан», на партитуру і ефекти. Окрім музичного супроводу, першою і практично єдиною вимовленою фразою в картині стала репліка головного героя Ела Джолсона: «Почекайте, почекайте! Ви ще нічого не чули! – Стала згодом символом настання ери звукового кіно. Також було чутно «природні» звуки налаштувань [6, с. 4].

Хоча успіх «Співака джазу» був значною мірою пов'язаний з Джолсоном, який вже зарекомендував себе як одна з найбільших музичних зірок США, а його обмежене використання синхронізованого звуку навряд чи кваліфікувало його як інноваційний звуковий фільм (не кажучи вже про «перший»), прибуток від фільму був достатнім доказом для індустрії, що технологія варта інвестицій.

Висновки. На початку кінематографу впровадження звукозапису викликало серйозні труднощі у кіновиробництві. Основною проблемою впровадження звуку у кіно були відсутність обладнання, котре записувало. якісний звук та давало можливість синхронного відтворення звуку та картинки. Камери були шумними, тому звукоізоляційний корпус використовувався в багатьох перших радіоприймачах, щоб ізолювати гучне обладнання від акторів, за рахунок різкого зменшення можливості рухати камеру. Певний час використовувалася зйомка кількома камерами, щоб компенсувати втрату мобільності, і інноваційні студійні техніки часто знаходили способи звільнити камеру для окремих знімків. Необхідність залишатися в зоні досяжності нерухомих мікрофонів означала, що акторам також часто доводилося неприродньо обмежувати свої рухи. Деякі з фундаментальних проблем, викликаних переходом на звук, незабаром були вирішені за допомогою нових корпусів камер, відомих як «дирижаблі», призначених для придушення шуму і мікрофонів, які можна було тримати поза кадром і переміщати одночасно із рухами акторів у кадрі. Технічні недоліки поступово вирішувалися, зокрема слід виділити такі еволюційні технічні новації як: «кінетоскоп» Томаса Едісона, «Phono-Cinéma-Theatre» кінематографічної проекційної системи Анрі Ліоре та Клемана-Моріса Гратюле, технологія «sound-on-film» Еміля Берлінера, хронофон звуку на диску Леона Гомона, система посилення стисненого повітря «Elgéphone» розроблена британськими винахідниками Горацієм Шортом та Чарльзом Парсонсом, «Cinéphone» розроблений данськими інженерами Петерсеном і Поульсеном та ліцензовану Гомоном, система електронного звуку «Vitaphone» створена компанією AT&T. Ці технічні новації поступово впроваджували звук у кінофільми та покращували його якість.

У 1931 році було впроваджено значне вдосконалення в точності відтворення: трисмугові акустичні системи, в яких звук розділявся на низькі, середні та високі частоти і направлявся відповідно до великого басового «вуфера», середньочастотного динаміка та високочастотного «твітера». Були наслідки і для інших технологічних аспектів кіно. Правильний запис та відтворення звуку вимагали точної стандартизації швидкості камери та проектора. До появи звуку вважалася нормою 16 кадрів на секунду (fps), але на практиці все відбувалося інакше. Для покращення експозиції або драматичного ефекту камери часто використовували покадрову або уповільнену зйомку. Зазвичай проектори працювали надто швидко, щоб скоротити час роботи та втиснути у додаткові покази. Проте через змінн частоти кадрів звук став неприємним для прослуховування, і невдовзі було встановлено новий строгий стандарт 24 кадри в секунду. Перехід на безшумне освітлення лампами розжарювання, у свою чергу, вимагав переходу на дорожчу плівку. Чутливість нової панхроматичної плівки забезпечила чудову тонову якість зображення та дала режисерам свободу знімати сцени за нижчого рівня освітлення, ніж це було раніше.

Література:

1. Barnier Martin En route vers le parlant: histoire d'une évolution technologique, économique et esthétique du cinéma (1926–1934). Liège : Editions du Céfal, 2002.

2. Braun Marta Picturing Time: The Work of Etienne-Jules Marey (1830–1904).  Chicago : University of Chicago Press, 1992.

3. Crafton Donald The Talkies: American Cinema's Transition to Sound, 1926–1931. New York : Charles Scribner's Sons, 1997.

4. Duckett Victoria. Seeing Sarah Bernhardt: Performance and Silent Film: University of Illinois Press, 2015.

5. Eyman Scott The Speed of Sound: Hollywood and the Talkie Revolution 1926–1930.  New York : Simon & Schuster, 1997.

6. Glancy H. Mark Warner Bros. Film Grosses, 1921–51: The William Schaefer Ledger / Historical Journal of Film, Radio and Television. 1995.

7. Gomery Douglas The Coming of Sound: A History.  New York and Oxon, UK : Routledge. URL : 

https://books.google.com.ua/books/about/The_Coming_of_Sound.html?id=-RIcieNw8A4C&redir_esc=y

8. Happé Bernard The Historyof Sound in the Cinema. - [місце видання невідоме] : Cinema Technology, 1998.

9. Kellogg Edward W. History of Sound Motion Pictures : Journal of the SMPTE, 1955.  Vol. 64.

10. Lindvall Terry Sanctuary Cinema: Origins of the Christian Film Industry.  New York : New York University Press, 2007.

11. Musser Charles At the Beginning: Motion Picture Production, Representation and Ideology at the Edison and Lumière Companies.  2004. P. 15–28.

12. Robinson David From Peep Show to Palace: The Birth of American Film.  New York : Columbia University Press, 1997.

13. Rossell Deac Living Pictures: The Origins of the Movies. Albany : State University of New York Press, 1998.

14. Schoenherr Steven E. Motion Picture Sound 1910–1929. Recording Technology History: History Department at the University of San Diego, 2007.

15. Spehr Paul C. The Man Who Made Movies: W.K.L. Dickson. New Barnet and Bloomington : John Libbey Publishing/Indiana University Press, 2008.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота