ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

22.01.2024 12:54

[2. Юридические науки]

Автор: Пацурківський Петро Петрович, студент ІV курсу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Вступ. Міжнародне гуманітарне право і міжнародне право у сфері прав людини належать до найфундаментальніших здобутків людської цивілізації. Найперші ідеї цих феноменів сягають сивої давнини. Як переконує їх історичний досвід, вони були і залишаються властивими більшості із спільнот. Європейська пізнавальна традиція веде відлік початків становлення цих якісно відмінних між собою і водночас споріднених груп правових норм від Давньогрецької цивілізації. Ця цивілізація ще в середині І тис. до н.е. сформувала максиму «Людина – міра всіх речей». В подальшому в залежності від сукупності та змісту конкретно-історичних викликів людським спільнотам пріоритет у розвитку належав то одній, то іншій групі вищезазначених норм.

Конкретною датою початку становлення спершу як національного явища права прав людини у Європі вважається історичний момент появи Великої хартії вольностей в Англії – 15 червня 2015 р. [1]. Датою появи міжнародного гуманітарного права у його сучасному розумінні є ухвалення 22 серпня 1864 р. у Женеві Конвенції про покращення стану поранених і хворих у воюючих арміях [2]. Більшість дослідників міжнародного гуманітарного права схиляються до думки, що воно як повноцінна галузь права сформувалося напередодні другої світової війни. Інша частина його дослідників вважає часом появи класичної галузі міжнародного гуманітарного права 12 серпня 1949 р., коли у Женеві на спеціальній міжнародній конференції було ухвалено відразу чотири Конвенції про захист жертв війни: Конвенцію про покращення становища поранених, хворих і осіб, що зазнали кораблетрощі із складу збройних сил на морі; Конвенцію про поводження із військовополоненими; Конвенцію про захист населення під час війни; Конвенцію про захист цивільного населення під час війни [3-6]. З огляду на предмет нашого дослідження остання розбіжність поглядів вчених щодо часу появи цілісної галузі міжнародного гуманітарного права не має принципового значення. Появу такої ж цілісної галузі міжнародного права у сфері прав людини Марк Дженіс, Річард Кей та Ентоні Бредлі пов’язують із рішеннями Нюрнберзького трибуналу 1946 р. та Загальною декларацією прав людини 1948 [7]. Останню в науковій літературі з міжнародного права зазвичай називають найбільш «радикальною подією за всю історію міжнародного права» [8], оскільки внаслідок неї не лише держави, але й окремі особи стали суб’єктами міжнародного права.

Отже, відповідно до канонів компаративістики міжнародне гуманітарне право і міжнародне право у сфері прав людини є ціннісно порівнянними явищами.

Метою цього дослідження є порівняльний аналіз ціннісних матриць міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини.

В основу методологічного інструментарію дослідження покладено аксіологічний підхід, а також методи компаративістики і функціонального аналізу.

Виклад основних результатів дослідження. Ядро ціннісної матриці кожної із вищезазначених галузей права складає відповідний її предмет правового регулювання. Для галузі міжнародного гуманітарного права таким предметом є встановлення та захист мінімальних стандартів прав людини в умовах збройного конфлікту. Це той пласт правової матерії, якого не заперечує ні доктрина, ні практика міжнародного гуманітарного права. Для галузі міжнародного права прав людини таким предметом є людські права і свободи як феномен в цілому, без будь-якого обмеження його предметної сфери. Можливо, саме виходячи із цих юридичних фактів, відомі дослідники міжнародного гуманітарного права та  міжнародного права прав людини констатували в одному зі своїх досліджень, що «міжнародне гуманітарне право все більше сприймається як складова частина права прав людини, що застосовується у ході збройних конфліктів» [9, Р. 94].

Як переконує аналіз доктринальних розробок із вищезазначеної проблематики, такі погляди на співвідношення предметів правового регулювання з’явилися відразу ж після Тегеранської конференції ООН з прав людини 1968 р., яка завершилася ухваленням Резолюції ХХІІІ «Повага до прав людини в період збройних конфліктів» [10]. З тих пір відбулося істотне зближення, більше того, навіть певна конвергенція предметів регулювання галузей міжнародного гуманітарного права і міжнародного права у сфері прав людини, а також зросла роль цих обидвох галузей права в регулюванні відповідних суспільних відносин. І тим не менше подальша кодифікація цих галузей права продовжує здійснюватися повністю незалежно одна від одної. Швидше всього наяву достатні підстави для висновку про ціннісне зближення цих галузей права і водночас їх повну функціональну незалежність.

Існують й інші підходи до пояснення співвідношення між собою предметів міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. Найвідомішими серед них є конкурентний, комплементарний та інтеграційний. Перший з них стверджує, що у будь-якій конкретній ситуації вищезазначених предметних сфер може застосовуватися тільки одна з цих галузей права. Комплементарний підхід наполягає на тому, що ці обидві галузі права взаємодіють і доповнюють одна одну. До прикладу, під час тлумачення прав людини можуть застосовуватися норми міжнародного гуманітарного права. Прихильники інтеграційного підходу переконані, що предметні сфери міжнародного гуманітарного і міжнародного права прав людини є по суті тотожними і що їх розрізняє лише набута традиція їх розуміння в науці міжнародного права.

Продовжує залишатися докорінно відмінною конструкція правових норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. До прикладу, для першого із двох вищезазначених пластів правової матерії характерна ретельна, до деталей, фіксація обов’язків держав та осіб, уповноважених на здійснення їх функцій в умовах війни чи інших збройних конфліктів, а для другого, навпаки, стисла фіксація, зазвичай, у формі принципів у відповідних правових актах прав людини. Саме тому юридичні норми міжнародного гуманітарного права переважно об’ємні за своїм обсягом [11], а норми міжнародного права у сфері прав людини, навпаки, стислі [12].

Окрім того, чинні норми міжнародного гуманітарного права в умовах збройних конфліктів не підлягають жодному їх обмеженню в принципі, тоді як чимало норм міжнародного права у сфері прав людини, навпаки, в умовах воєнного стану можуть бути обмежені. У якості яскравого прикладу останнього явища можна навести Конституцію України, у розділі другому якої конституйовано цілий ряд норм міжнародного права у сфері прав людини. Частина з них, зокрема, закріплені у статтях 23, 26, 30-39, 41-46, 48-50 Конституції України, а також деякі інші конституційні права в умовах воєнного стану чи надзвичайного стану можуть бути частково обмежені із зазначенням строку дії таких обмежень [13].

Базові поняття міжнародного гуманітарного права, як зазначають фахівці, по суті залишилися незмінними з часу їх появи. Вони продовжують бути зумовленими вимогами воєнної необхідності, з одного боку, та гуманності, з іншого. Гуманітарне право допускає можливість дій, необхідних для досягнення воєнних цілей. Більше того, в окремих випадках інтереси воєнної необхідності можуть як виняток переважати над нормами міжнародного гуманітарного права. До прикладу, культурні надбання, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, відповідно до ст. 11 Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадках збройного конфлікту, можуть «у виняткових випадках неминучої воєнної необхідності» [14] бути позбавленими своєї недоторканності.

Права людини, навпаки, динамічно еволюціонують в просторі і часі, збагачуються змістом та охоплюють своїм впливом раніше не врегульовані ними пласти суспільних відносин, які категорично заперечують навіть допустимість самого факту збройного конфлікту. До прикладу, у змістових межах третього покоління людських прав з’явилося людське право на мир, право на безпечне буття в соціумі та право на безпечне довкілля тощо.

Висновки. Аналіз ціннісних матриць міжнародного гуманітарного права і міжнародного права прав людини переконує у їх істотному ціннісному зближенні на сучасному етапі між собою. Відповідно до першого з них війна наразі перестала бути законним засобом вирішення конфліктів, а міжнародне право з людських прав взагалі заперечує допустимість війни. Гуманітарне право наразі перестає бути «кодексом честі» для комбатантів і трансформується у найефективніший спосіб захисту некомбатантів від страхіть війни. Проте не дивлячись на концептуальне зближення міжнародного гуманітарного права і міжнародного права прав людини, вони продовжують залишатися якісно виокремленими галузями пласту міжнародного права.

Література:

1. Ivor Jennings. Magna Carta and its influence in the world today: a book to mark the 750th anniversary of the sealing of Magna Carta and the 700th anniversary of the parliament of Simon de Montfort. London: Central Off. of Information, 1965. P. 9-12.

2. Convention for the Amelioration of the Condition of the Wounded in Armies in the Field. Geneva, 22 August 1864. URL:  https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gc-1864 

3. Geneva Convention (I) for the Amelioration of the Condition of the Wounded and Sick in Armed Forces in the Field. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gci-1949  

4. Geneva Convention (II) for the Amelioration of the Condition of Wounded, Sick, and Shipwrecked Members of Armed Forces at Sea. Geneva. 12 August 1949. URL:  https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gcii-1949  

5. Geneva Convention (III) Relative to the Treatment of Prisoners of War. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gciii-1949  

6. Geneva Convention (IV) Relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War. Geneva. 12 August 1949. URL:  https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gciv-1949  

7. Марк Дженіс, Річард Кей, Ентоні Бредлі. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. Київ: Вид. «Артек». 1998. С. 19.

8. Humphrey. The Revolution in the International Law of Human Rights // Human Rights Law Journal. 1974-75. №4. P. 205, 208-209.

9. Louise Doswald-Beck, Sylvain Vite. International Humanitarian Law and Human Rights Law. International Review of the Red Cross, No. 293, March-April 1993, pp. 94-119.

10. ‘Resolution XXIII on Human Rights in Armed Conflicts’ UN International Conference on Human Rights in Teheran (12 May 1968) UN Doc A/CONF.32/41.

11. Schindler, Toman (eds.). The Laws of Armed Conflicts. Martinus Nijhoff Publi¬shers, Dordrecht. Henry Dunant Institute. Geneva. 1988.

12. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини). Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ, Протокол від 04.11.1950. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text 

13. Конституція України. Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text 

14. Convention for the Protection  of Cultural Property in the Event of Armed Conflict with Regulations for  the Execution of the Convention. The Hague, 14 May 1954. URL:  https://en.unesco.org/protecting-heritage/convention-and-protocols/1954-convention 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота