БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

30.01.2024 12:21

[1. Экономические науки]

Автор: Мусієць Богдан Романович, аспірант, Академія праці, соціальних відносин і туризму


Держава потребує ресурсного забезпечення зростаючої діяльності її владних структур та проведення заходів для створення умов усебічного розвитку країни. З ходом історії у державі відбувається зміна та удосконалення процедури планування, формування та використання фінансових ресурсів, що викликає зростання значення фінансова політика як складової частина економічної політики держави. У фінансовій политиці конкретизуються основні напрями розвитку національної економіки, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела та напрями використання, розробляється механізм регулювання й стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами, до яких можна віднести  планування, прогнозування, фінансування, інвестування, трансфертні операції, кредитування, оподаткування, фондоутворення, страхування, оренда, лізинг, матеріальне стимулювання тощо. 

Основні фінансові методи є утворюючими складовими таких елементів фінансової політики як бюджетна, податкова та інвестиційна, що являють собою заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного валового внутрішнього продукту шляхом зміни видатків бюджету держави - кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (до видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування) [1], системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Історія економічного розвитку держави свідчить про значне зростання державних видатків порівняно з державними надходженнями, і це є типовим явищем для кожної країни. У процесі розвитку держави часто виникають обставини, що спонукають їх залучати додаткові ресурси для вирішення політичних задач, бо отримані владою кошти від стягнення податків переважно не дозволяють зробити запланованих видатків, особливо під час військових конфліктів. А відтак має місце дефіцит  бюджету, тобто перевищення видатків над доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету) [1].

Для аналізу перевищення видатків над доходами у сфері державних фінансів часто застосовують таку формулу:

D = dID + dNCg + dFD,                                              (1.1)

де D - дефіцит державного бюджету;

   dID - внутрішні державні позики;

   dNCg  - кредити Центрального банку уряду;

   dFD    - зовнішні кредити і позики  [2, с. 34].

Наведена вище формула розкриває взаємозв’язок між дефіцитом державного бюджету та джерелами його фінансування. Для стимулювання економічного зростання доцільним є використання дефіциту бюджету з метою збільшення видаткової частини бюджету, особливо в умовах певного зменшення податкового навантаження на економіку, проте розмір державного боргу та економічні можливості держави щодо його обслуговування є фактором обмеження обсягу дефіциту бюджету. Отже, значення показника дефіциту бюджету залежить від циклу економічних процесів держави та розміру державного боргу.

Спроба обґрунтувати постійні дефіцити бюджету держави була зроблена кейнсіанською течією в економічній теорії. Відновлення втраченої рівноваги ринкової економіки могла бути досягнутою, на думку Дж. М. Кейнса, через застосування антициклічної політики державного втручання в економіку, базуючись на посиленні “ефективного попиту”  за рахунок стимулювання державних вида¬тків, які мають виступати провідним засобом розширення зайнятості, виробництва та доходів [3, с. 16]. 

Найбільш відомим опонентом Дж. М. Кейнса вважається М. Фрідмен  та його послідовники, які вважають, що фіскальна політика не може служити надійним засобом стабілізації економіки, намагаючись  обґрунтувати свою думку ефектом заміщення, згідно з яким збільшення державних витрат призводить до дефіциту бюджету і звернення держави за позиками в банки. У результаті збільшується попит на гроші на фінансових ринках, внаслідок чого підвищується процентна ставка, в силу чого зменшується попит на гроші для інвестицій, а зменшення останніх призводить до скорочення сукупних витрат і тим самим до зменшення чистого валового продукту. Складається ситуація, коли політика, розпочата для стабілізації економіки, не досягає своєї мети, оскільки держава, яка вдається до позик на фінансовому ринку, заміщує, або, точніше, витісняє на ньому приватний бізнес. На думку М. Фрідмена, “стан бюджету сам по собі не справляє істотного впливу на динаміку номінального (грошового) доходу, інфляцію, дефляцію або циклічні коливання” [4, c.300].

Використання владою додаткових кредитних ресурсів для покриття дефіциту бюджету відбувається у випадку, коли всі інші засоби формування доходів державної казни вичерпані. Так, вже більше двох тисяч років здійснюється запозичення як перевірений спосіб фінансування війн пануючих верств населення, коли пересічний громадянин, відчуваючи свій обов’язок, надавав своє майно для такої цілі [5, c.83].

У держави є можливість боротися з дефіцитом бюджету шляхом підвищення старих податків та введенням нових, проте багато держав із дефіцитністю фінансового забезпечення уряду  відходили від такого правила та обирали більш зручний шлях розв’язання проблеми - укладання позик та використання державного кредиту. За своєю економічною сутністю державний кредит, необхідність використання якого обумовлена потребою мобілізації коштів для фінансування соціально-економічного розвитку країни, представляє собою форму вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником або позикодавцем коштів і фізичними, юридичними особами, іноземними  урядами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на умовах повернення, строковості та платності у процесі формування і використання загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, у яких держава може виступати як як позичальник, кредитор або гарант [6, с.30]. 

Англія вважається батьківщиною державного кредиту, оскільки її уряд вперше уклав угоду державної позики з англійським банком. Але не слід ототожнювати державний та банківський кредити, які різняться не тільки за суб’єктом залучення коштів. Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами гарантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин.

Основна мета позики, що здійснюється урядом держави, - залучити додаткові фінансові джерела для покриття дефіциту, спричиненого, як правило, великими витратами державного бюджету. Здебільше це непродуктивні витрати, спрямовані на соціальні, воєнні та подібні цілі, а також на фінансування діяльності адміністративної надбудови у суспільстві. Погашення та виплата процентів по позиках відбувається у майбутньому, відповідно до умов кредитування. 

Важливим і дискусійним було і залишається питання доцільності фінансування  дефіциту бюджету за рахунок залучення коштів через систему державного кредиту. Як правило, в умовах сталого функціонування економічної системи податкова система створює достатні за розмірами фонди грошових коштів у розпорядженні держави для виконання нею її функцій. Проте надзвичайні умови призводять до нестачі коштів для фінансування потреб держави. Зв’язок між дефіцитом бюджету, державним боргом та відсотками з обслуговуванню боргу розкриває наступна формула:

(Gn - Tn) - i*DGn-1 = DGn - DGn-1,                                   (1.2)

де DGn-1 та DGn  - державний борг попереднього та поточного періодів,

i*DGn-1 - відсотки з обслуговування,

державного боргу попереднього періоду,

Gn – Tn - сальдо державного бюджету [7, c.18].

Наведена формула містить наступний економічний зміст: джерелом відшкодування дефіциту є державний борг, сальдо бюджету збільшує державний борг, сплата відсотків за обслуговування боргу збільшує дефіцит бюджету. А відтак маємо взаємозалежність між бюджетним дефіцитом та державним боргом, що математично розкриває рис. 1.3:

(G0 – T0)↑→ DG ↑→(i*DG) ↑→(G1 – T1)→                     (1.3)[6,c18]

При розгляді необхідності та сутності державного кредиту найбільш критично висловлював свої погляди англійський економіст Томас Роберт Мальтус кілька століть тому. Він погоджується з тим, що в окремих випадках державні позики є необхідними, корисними та дохідними. Проте вони стають причиною формування значного за розмірами державного боргу, який подібно “раку, що роздирає політичне життя народу та його добробут”, неминуче загубить державу [8, с. 14]. Проте всупереч прогнозам більшості вчених минулого щодо неминучої загибелі держави-позичальника, сума державних боргів зростала і зростає, а багатство країн, які мають значний державний борг, не тільки не зменшується, але й продовжує збільшуватися  за  допомогою  значного   розвитку економіки, бо державний борг багатогранна економічна категорія, яка потребує  ретельного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бюджетний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572) N2456-VI Редакція від 01.01.2024р. - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text ( дата звернення: 22.01.2024).

2. Вахненко Т. П. Державний борг України та його економічні наслідки. – Київ : Альтепрес. – 2000. – 152 с. – С.34 

3. Козюк В. В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: Монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002 – 238 с. – С.16

4. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2002. – 514 с.

5. Siebers A. Geld, Gold, Börse / Alfred B. J. Siebers. – Landsberg / Lech: Verl. Moderne Industrie, 1989. – 285 s.- S.83

6. Надія Лубкей. Державний кредит як система кредитних відносин за участю держави. ̶  Світ фінансів. 4 (17), грудень 2008 р. ̶  с.28-34

7. Радионова И. Ф. Макроэкономические факторы дефицита бюджета в Украине // Экономика Украины. – 1998. - № 9. – С. 15-23. – C.18

8. Кучер Г. В. Управління державним боргом: Підручник. – К.: Київ. нац. торг.-економ. ун-т. – 2002. – 342 с.- C.14

_____________________

Науковий керівник: Пекін Андрій Юрійович, кандидат економічних наук, доцент, Академія праці, соціальних відносин та туризму



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота