ФОРМУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СЕРЕДНЬОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У 20-30 ТІ РР. XX СТОЛІТЬ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ФОРМУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СЕРЕДНЬОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У 20-30 ТІ РР. XX СТОЛІТЬ

23.04.2024 15:27

[4. Педагогические науки]

Автор: Савчук Борис Петрович, доктор історичних наук, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника; Вінтоняк Оксана Василівна, кандидат філологічних наук, Коломийський педагогічний фаховий коледж


ORCID: 0000-0003-2256-0845 Савчук Б.П.

ORCID: 0000-0003-0040-3582 Вінтоняк О.В.

Актуальність і практична значущість порушеної проблеми зумовлена тим, що у 20-30-ті рр. ХХ ст. середні педагогічні заклади фактично заклали основи формування мережі сучасних педагогічних коледжів. 

Зі встановлення в Україні радянської влади тренд українізації системи освіти та підготовки педагогічних кадрів зберігався в першій половині 1920-х рр. Про це свідчить доробок вітчизняних учених (Т. Комаренко [1], І. Лиман [2], В. Майборода [3], О. Радул [4] та ін.), на який спираємося в з’ясуванні цього питання. На початку 1920-х рр. Народний комісаріат просвіти (Наркомпрос) України видав низку актів («Схеми народної освіти УСРР» (1920), «Кодекс законів про народну освіту в УСРР» (1922) та ін.), які визначали інституційні, змістові, методичні, ідейні, інші аспекти формування нової системи професійної педагогічної освіти в Україні. Згідно з липневою 1920 р. ухвалою «Про перебудову педагогічної освіти в республіці», учительські семінарії реорганізували в 3-річні вищі педагогічні школи з підготовки вчителів для початкових класів та працівників соціального виховання, трудових колоній, дошкільних закладів. Відмовившись від реформування старих закладів освіти, визначили два основні типи вишів з підготовки вчителів. Перший – це Інститути народної освіти (ІНО), які стали створювати з 1920 р. на базі університетів, вищих жіночих курсів, учительських інститутів. Упродовж 4–5 років у них готували викладачів для професійних шкіл та старших класів семирічок [1].  

Для нашого дослідження важливе значення має другий тип закладів – педагогічні технікуми. Позаяк у 1922–1929 рр. в УСРР діяла відмінна від РРФСР система освіти, спершу вони отримали статус вишів для підготовки фахівців вищої кваліфікації. Він змінився, відповідно до  затвердженого Наркомпросом РРФСР у 1927 р. статуту, який визначав  педагогічний технікум як середній професійний заклад освіти для теоретичної і практичної підготовка спеціалістів середньої кваліфікації у сфері народної освіти та поширення спеціальних і практичних знань з-поміж населення. Підготовка фахівців здійснювалася за кошти держави упродовж 4 років на відділах соціального виховання, професійної освіти і політосвіти [2; 3, с. 97–100]. 

У структурі педтехнікумів функціонували дослідні школи, школи I ступеня, дитячі садочки, інші освітньо-виховні й експериментальні заклади, де слухачі проходили практику. Організацію навчальної та адміністративно-господарської діяльності забезпечували їхні завідувачі та ради як колегіальні органи. На 1928 р. кількість педагогічних технікумів зросла до 61, а педінститутів скоротилася до 12, робітфаків – до 6. Загалом у них навчалися понад 17 тис. осіб [2; 3, с. 62].

Також відкривалися 3-річні педагогічні курси, які прирівнювалися до технікумів. Як й ІНО, вони мали три предметні цикли: педагогічний (психологія, функціонування педагогічних системи і дитячого руху, основи педології, трудове виховання, дидактика, дефектології, гігієна, статистика народної освіти тощо) та суспільний і виробничий. Технікуми готували переважно вчителів початкової школи та вихователів ЗДО, які через нестачу кадрів викладали і в школах-семирічках. Педагогічна освіта на цьому етапі розвивалася під гаслами українізації, урахування освітніх і культурних потреб нацменшин та експериментування й новаторства [5, арк. 48–49]. 

Ситуація докорінно змінилася на третьому етапі, що охоплює кінець 1928/1929–1941 рр. З 1928–1929 рр. розгортаються процеси уніфікації національної системи освіти України за радянським (російським) шаблоном. Починає вибудовуватися централізована модель професійної педагогічної освіти, згідно з надісланими з москви компартійними й урядовими ухвалами, наказами, які дублювалися відповідними органами на рівнях республіки та окремих областей. Унаслідок запровадження 1930 р. обов’язкової початкової освіти загострилася потреба в учителях. Липневу 1930 р. постанову московського уряд «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, технікумів і робітничих факультетів» у серпні цього рок уряд УРСР продублював ухвалою «Про реорганізацію мережі і системи педагогічної освіти в Україні». Згідно з документом, запроваджувалася її двоступенева структура: інститути як виші; технікуми та дво- і однорічні педагогічні курси як середні педагогічні школи [3].

Щоб здолати нестачу педагогічних кадрах за обмежених матеріальних ресурсів, вдалися до скорочення термінів навчання в педтехнікумах до 3-х років, збільшення навчального року до 11 місяців, поглиблення спеціалізованої підготовки, пошуку нових форм і методів підготовки. 1930 р. в ІНО та педтехнікумах на платній основі запровадили заочну форму навчання та екстернат для осіб, які мали відповідні знання і 5-річний досвід педагогічної роботи [2; 3, с. 62–65; 5, арк. 47].

Чергову перебудову системи педагогічної освіти спричинила травнева 1935 р. постанова ЦК ВКП(б), яка встановлювала два типи закладів з підготовки вчителів: 4-рирічні педагогічні інститути та 2-річні інститути (фактично аналог педагогічних технікумів. – авт.), що надавали неповну вищу освіту. Розширювалася їхня мережа, збільшувався кількісний склад студентів, скасовувався запроваджений 1931 р. поділ педтехнікумів на агропедагогічні та індустріально-педагогічні (хоча індустріально-педагогічні заклади освіти в статусі коледжів діють до сьогодні). 1937 р. педтехнікуми в УРСР стали реорганізуватися спершу в педагогічні школи, згодом – у педагогічні училища [2; 3, с. 62–65; 5, арк. 47].

Означені та інші історико-педагогічні дослідження показують, що провідним принципом у доборі вступників у заклади освіти та фахових педагогів у школи залишався класовий підхід. Вони навчалися і працювали за важких соцільно-побутових умов, стали особливо уразливими до нестачі продуктів харчування під час голоду 1932–1933 рр. До цього додавалися перманентні репресії та політичні переслідування, що призводили до виключення з закладів освіти, звільнення з посад, ув’язнення.

Створені в радянській Україні ІНО та педагогічних технікумів згодом трансформувалися в педагогічні школи та педагогічні училища, які стали безпосередніми попередниками сучасних фахових педагогічних коледжів.

Література:

1. Комаренко Т. О. Інститути професійної освіти. Енцикл. іст. України. У 10 т. / редкол.: В. А. Смолій та ін. Київ: Наукова думка, 2005. Т. 3. С. 504.

2. Лиман І. Особливості розвитку вищої педагогічної освіти в УСРР (1920 – 1935 рр.). URL. https://www.i-lyman.name/BerdjanskPedKursy/History/1.html

3. Майборода В. К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917–1985 рр.). Київ: Либідь, 1992. 196 с. 

4. Радул О. С. Розвиток педагогічної освіти в Україні у 20 - 30-і роки ХХ століття. Наук. зап. Кіровоград. держ. пед. у-ту ім. В. Винниченка. Сер. Педагогічні науки. 2017. Вип. 156. С. 47-52. 

5. Шквир О. Л. Теоретичні і методичні засади ступеневої підготовки майбутніх учителів початкової школи до проведення педагогічних досліджень. дис.. док. пед. наук 13.00.04. Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка, Житомир, 2018. 572 арк



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота