ДИВІДЕНДИ У ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ, ДОКТРИНА ТА ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДИВІДЕНДИ У ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ, ДОКТРИНА ТА ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29.05.2024 11:54

[2. Юридические науки]

Автор: Дідик Едуард Олександрович, магістрант Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Дивіденди є одним з важливих елементів приватного права, які дозволяють акціонерам користуватися часткою прибутку, отриманої від діяльності підприємства. Дивіденди можуть бути виплачені у грошовій формі або у вигляді акцій. Правовий статус дивідендів і права акціонерів на їх отримання визначаються законодавством та корпоративним договором.

В українському законодавстві є декілька визначень терміна «дивіденди». Так, у ст. 116 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), ст. 167 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII (далі — Закон № 1576) ідеться про дивіденди як про частину прибутку, одержувану учасником від діяльності господарського товариства [1].

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону України «Про акціонерні товариства», дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів [2].

Для цілей оподаткування визначення терміна "дивіденди" містить пп. 14.1.49 ПКУ. Згідно з указаною нормою дивіденди – це платіж, що здійснює юридична особа, у тому числі емітент корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку [3].

Зазвичай базою для розрахунку й виплати дивідендів є чистий прибуток підприємства як частина балансового прибутку підприємства, що лишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів й інших обов’язкових платежів (за даними бухгалтерського обліку).

Загалом дивіденди можуть бути виплачені за рахунок чистого прибутку, як отриманого за результатами звітного року, так і підсумками минулих років. Стаття 26 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 р.  який,  набрав чинності 17.06.2018, прямо передбачає виплату дивідендів ТОВ і ТДВ за рахунок чистого прибутку [4].

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток [4].

В акціонерних товариствах за відсутності чи недостатності чистого прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок резервного капіталу акціонерного товариства або спеціального фонду.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про акціонерні товариства», виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку за звітний рік та/або нерозподіленого прибутку, та/або резервного капіталу на підставі рішення загальних зборів протягом шести місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку за звітний рік та/або нерозподіленого прибутку, та/або резервного капіталу, сформованого для виплати дивідендів за привілейованими акціями, відповідно до статуту акціонерного товариства протягом шести місяців після закінчення звітного року [2].

Цікавою є позиція вчених, у тому числі вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо основних підходів до порядку виплати дивідендів.

Так, практичне застосування теорій дивідендної політики дозволяє виділити три підходи до її формування: консервативний, помірний (компромісний) і агресивний.

Перший метод, що називається залишковим, ґрунтується на дослідженнях Модільяні Ф., згідно яких прибуток підприємства потрібно використовувати, як джерело його фінансування. Частина цього прибутку має зобов’язання спрямовуватися на дивіденди, після виконання ним всіх реінвестиційних операцій. У цьому методі вживають й стратегію припинення дивідендних виплат, а разом з цим широко використовується негрошова форма виплати дивідендів [5, с. 79]. 

Метод стабільних дивідендів зводиться до того, що довгий час ставка дивідендів та їх сума на одну акцію залишаються незмінними або мають коливання в незначних, але зазвичай заздалегідь визначених межах. При цьому сума дивідендів може не прив'язуватися до дійсних фінансових результатів за звітний період. Очевидно, що інтереси інвесторів матимуть сильний важіль регулювання, бо стабільні дивіденди відповідають їх бажанням, що обґрунтовується умісністю цього підходу. Бо інвестори витрачають свої кошти в корпоративні права обраного підприємства на довгий період, або навпаки. Щоб уникнути небажаних порушень фінансової рівноваги підприємство зобов'язане робити резерв виплати дивідендів, який поповнюється тоді, коли рік виявився прибутковим і використовуватимуть, коли фінансових результатів виявиться недостатньо [5, с. 79]. 

Якщо застосовувати метод гнучкої дивідендної політики, то систематично будуть виплачуватися невисокі, але стабільні дивіденди. Бонусна частина також буде присутня за наявності високих прибутків, або святкування визначних дат. Цю політику можна вважати більш ефективною за виплату стабільно високих дивідендів, або, коли результати неприйнятні, їх зниження [7, с. 167]. 

Відмінним попередньому є метод стійкого приросту дивідендів, в ньому є присутня залежність розміру дивідендів від фінансових результатів в той період, за який виплачуються дивіденди. Підґрунтям для цього методу є те, що корпоративні права є ризиковим вкладенням і тому винагородою за такий ризик має бути належний дохід, який може коливатися, що в свою чергу залежатиме від рівня прибутковості підприємства. Обсяг дивідендів, що сплачуються можна регулювати теж шляхом зміни співвідношення розподіленого та нерозподіленого прибутку. Такий метод буде ефективним для підприємств, що мають стабільні доходи [6, с. 123]. 

Для останніх двох методів є характерною надійність в отриманні дивідендів та підвищенні репутації підприємства. 

Метод стабільної та бонусної частин має в собі підґрунтя моделі виплати дивідендів Гордона М. і завбачає стабільне їх зростання. За такого методу у відповідному періоді обсяг дивідендів немає залежності від прибутків підприємства. Запобігання порушення фінансової рівноваги є 18 важливою частиною методу, але тільки в тому випадку якщо використовувати його не підкріпленими відповідними фінансовими результатами та достатніми резервами [5, с. 65].

Прикладом судової практики Верховного Суду щодо питання дивідендів є наступна справа:

04 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10585/18 (ЄДРСРУ № 84039578) досліджував питання щодо порядку строків та права на отримання дивідендів.

Суд проаналізував такі норми законодавства: ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів), пропорційне частці кожного з учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початку строку виплати дивідендів.

Частиною 1 ст. 6 Закону "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

Статтею 30 Закону "Про акціонерні товариства" передбачено, що виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

Отже, з цього суд дйшов висновку, що, по-перше: у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами; і по -друге: будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей (в даному випадку дивідендів), є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦКУ (3% річних та інфляційні втрати) [6].

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356.

2. Закон України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 року № 2465-IX // Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2792-IX від 01.12.2022.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112.

4. Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 року № 2275-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 13, ст.69.

5. Василенко В. П. Теоретичні аспекти формування дивідендної політики підприємств України/ В.П. Василенко //Науковий вісник Херсонського Державного Університету. – 2016. – С. 79. 

6. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10585/18 (ЄДРСРУ № 84039578).



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота