ДО ПИТАННЯ ТАК ЗВАНОЇ «ЛУБЕНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1905-1907 РР.» - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ТАК ЗВАНОЇ «ЛУБЕНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1905-1907 РР.»

25.06.2024 23:58

[5. Исторические науки]

Автор: Тараненко Микола Григорович, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії та археології, навчально-науковий інститут соціальних і гуманітарних наук, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка


Бурхливі події початку російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907рр. охопили українські міста та села. Жовтневий загальноросійський страйк 1905 року в ряді регіонів України переріс у відкрите збройне протистояння. В цих умовах цар Микола II видав маніфест від 17 жовтня 1905р., в якому обіцяв «дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібрань та спілок [3, с.458]. Окрім цього під могутнім революційним тиском царське самодержавство було змушене помітно послабити національне гноблення.

За таких обставин на захист монархічної влади в Росії, стали її найбільш ревностні оборонці – представники так званого «Русского собрания», створеного правомонархічними партіями та організаціями, яких називали чорносотенцями. Чорносотенці, оцінюючи події що відбувалися в Російській імперії, називали революційний рух «єврейсько-інородчеським» і тому в його масовому розгортанні бачили так званий «єврейський слід» [2, с. 557]. Як наслідок, головний удар цих реакційних сил був спрямований проти інородців і, передусім, євреїв, організовуючи єврейські погроми.

В цих умовах з метою охорони громадського порядку, захисту життя і  власності мешканців міста Лубни на Полтавщині, де євреї на початку XX ст. становили третину містян, протидії єврейським погромам, арештам і переслідуванням революціонерів місцеві активісти на чолі з Андрієм Лівицьким та братами Володимиром і Миколою Шеметами вирішили створити коаліційний комітет, що складався, насамперед, з представників Української соціал-демократичної робітничої партії, українських соціал-революціонерів (есерів) та єврейських політичних організацій. Ця ініціатива була підтримана гласними Лубенської міської думи, її головою Взятковим, а також повітовим справником Кирдановським. Зазначимо, що вона була схвалена й полтавським губернатором.

До складу коаліційного комітету увійшло 12 осіб (6 представників від партійних осередків та 6 гласних міської думи). Головою комітету було обрано А. Лівицького. Під його керівництвом в Лубнах було сформовано місцеву самооборону, що складалася з 6 бойових дружин, які тримали під своїм контролем окремі мікрорайони міста. Як наслідок, коаліційний комітет став фактично тимчасовим політико-адміністративним органом влади так званої «Лубенської республіки» і проіснував аж до часів придушення революції 1905-1907 рр.

Варто наголосити, що у царському маніфесті від 17 жовтня 1905 р. поруч з іншими демократичними правами проголошувалася свобода друку. Скориставшись цим, члени Лубенської самооборони вже згадані вище брати Шемети без попереднього дозволу губернатора 12 листопада 1905 року видали перший в Наддніпрянській Україні україномовний часопис «Хлібороб». Як відомо, газета фінансувалася місцевою українською громадою і мала наклад 5 тис. примірників [2, с. 384]. Часопис мав епіграф «Селяни всієї України єднайтеся» і містив заклики до створення селянської партії на програмних засадах наділення землею українських селян. Зазначимо, що редактори «Хлібороба» не закликали селян до насильницького самозахоплення землі, а радили об’єднатися в політичну партію й пропонували консолідувати  національно-патріотичні сили на розбудову українського суспільства [4, с.228]. Важливо, що часопис також закликав до радикальних політичних та економічних змін, зокрема, до автономії України а межах Росії, та соціальної рівноправності. Варто зазначити, що «Хлібороб» відіграв помітну  роль у формуванні політичних поглядів українського селянства. У деяких селах України, зокрема, в с. Колосисте на Черкащині на газету підписалися усі грамотні мешканці, а для усіх бажаючих влаштовувалися її регулярні читання й обговорення в «Народному домі»[2, с. 384].

Редактором часопису «Хлібороб» офіційно значився Микола Шемет, але фактично ним був його брат Володимир, а ідейно-політичне спрямування здійснював Микола Міхновський. Поява на Наддніпрянській Україні першої україномовної газети справила значний позитивний вплив на тогочасне українське суспільство. Втім, вона спричинила й величезну стурбованість царської влади. Як наслідок, проти Володимира Шемета було порушено кримінальне провадження, а на початку грудня 1905 року після виходу п’ятого номеру видання газети було закрито цензурою, а на її видавця Миколу Шемета накладено штраф у 25 карбованців [4, с. 228-229].

Після поразки революції проти організаторів так званої «Лубенської республіки» поліцією було сфабриковано кримінальне провадження, внаслідок чого в листопаді 1907 року були заарештовані Андрій Лівицький, його дружина Марія, Микола та Володимир Шемети, Микола Сахаров, голова Лубенської думи Взятков, повітовий справник Кирдановський та ін.(всього 57 осіб). Їм інкримінували протиправне створення альтернативного царській владі органу місцевого управління, заклики до антидержавного бунту, а також вбивство поліцейського та ще однієї особи, котра виявилася поліцейським провокатором [1, с. 282; 4, с.19]. Як згодом було з’ясовано, вони були вбиті есерами-терористами.

Кримінальне провадження під гучною назвою «Лубенський процес» розглядалося з 15 січня по 13 лютого 1909 року Київським військовим окружним судом. Підсудних захищали відомі на той час адвокати М. Міхновський та А. Марголін. Судовий вирок був жорстоким: 5 активних учасників «Лубенської республіки» були засуджені до смертної кари, 14 до каторжних робіт. Однак адвокати підсудних зуміли знайти у судовій справі сфальсифіковані лубенською поліцією свідчення й подали апеляційну скаргу. Справа була переглянута в Лубнах, багато підсудних було виправдано, а до смертної кари були засуджені лише двох справжніх кримінальних злочинців [4, с.19].

У підсумку зазначимо, що так звана «Лубенська республіка» не була в дійсності державним утворенням. Це була одна з перших спроб українців Наддніпрянщини в умовах розгортання революції в Російській імперії створити шляхом самореалізації політико-адміністративний орган самоуправління на рівні лише повітового міста і навколишніх біля нього сіл, який протягом 1905-1907 рр. доволі успішно виконував свої функції, передусім, по охороні громадського порядку в Лубнах, захисту його мешканців, а також забезпеченню функціонування міських управлінських та господарських структур. Дехто з вітчизняних дослідників цього історичного феномену з поспіхом назвав діяльність цього комітету громадської самооборони в Лубнах «Лубенською республікою» і навіть першою Українською державою новітньої історії. Тому дана сторінка вітчизняної історії потребує більш глибокого вивчення й об’єктивної оцінки науковців.

Література

1. Енциклопедія історії України: У 10Т., Т.6: Ла-Мі. Київ: «Наукова думка», 2009. 772 с.

2. Енциклопедія історії України: У 10Т., Т.10: Т-Я. Київ: «Наукова думка», 2013. 784 с.

3. Новий довідник: Історія України. Київ:ТОВ «Казка», 2012. 736 с.

4. Ревегук В. І. Лубенщина в добу Української революції 1917-1921рр. Полтава, Вид-во «Полтавський літератор», 2018. 248 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота