ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВИХ ОРГАНІВ ЗА КОДЕКСОМ 1743 РОКУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВИХ ОРГАНІВ ЗА КОДЕКСОМ 1743 РОКУ

11.07.2024 16:14

[2. Юридические науки]

Автор: Макаров Валерій Андрійович, Національний університет «Одеська юридична академія», м. Одеса, Україна


У 1743 році спеціально створена комісія представила проект збірника, який складався з 30 розділів, розділених на 532 артикули та 1607 пунктів. Найбільша за обсягом і найдетальніша за викладом частина.Передбачалось дві категорії судів – загальні і спеціальні. До першої належали:сільські,ратушні, магістратські, сотенні, полкові,полкові канцелярії, Генеральний військовий суд та Генеральна військова канцелярія. До другої третейський, полюбовний або мировий, духовний і ярмарковий або торговельний. Найнижча ланка – сільський суд, діяв у селах. Отаман, війт і декілька козаків та поспо- литих розглядали незначні питання, що виникали з приводу крадіжок, випасу худоби, бійок між жителями підвідомчої території, а інколи і між сторонніми людьми. Деколи вони видавали іншим судовим установам так звані атестації – характеристики на обвинувачених мешканців села. У важливих випадках сільські суди, як правило, проводили початкове дізнання.Отаман і війт завжди запрошувались до складу сотенного і полкового судів, коли ті розглядали складні справи безпосередньо на місці у сільській місцевості або коли позивач і відповідач проживали в одному селі [1]. Апарат ратушного суду складався з сотника, отамана, писаря, війта, 3-х бурмистрів, межового комісара, городничого і 1-2–х возних. Засідання визнавалось правомочним при наявності не менше 3-х перелічених осіб, але з обов’язковою участю війта. Однак якщо скаржником був сам війт, то до складу суду входити йому заборонялося.

Компетенція передбачала вирішення кримінальних і цивільних справ міщан.Ратушний суд не мав права виконувати вироки у кримінальних справах. Вони надходили для розгляду у вищестоящу інстанцію. Незадоволені вчинками ратушних чиновників могли поскаржитись до однойменного суду. Скарги на судові декрети та війта подавались до полкового суду або полкової канцелярії[2]. Міщанський суд – магістратський у складі війта, бурмистрів, райців, лавників, писаря, межового комісара або межовика чи підмежовщика, городничого та 1-2-х возних відрізнялася від ратушного лише за місцем розташування. Магістрати знаходилися у містах з самостійним самоврядуванням – привілейованих містах.

На території сотні судовим органом був сотенний суд. До нього входили сотник, отаман, міський писар, осавул і хорунжий. У відкритих засіданнях розглядались цивільні і кримінальні справи місцевих жителів у першій і другій інстанціях. При необхідності суд проводив слідство через своїх представників або виїжджав на місце злочину чи знаходження предмету спору. Коли вирішувались питання мешканців села, розташованого у даній сотні, то для участі у суді викликались представники сільської влади. Інколи до його складу полковник делегував старшин, найчастіше – полкових.Кожна справа заносилася до протокольної книги, за котру відповідав писар. Всі права у процесі належали сотнику і сотенній старшині. Скарги на їх рішення надсилались до судових органів. Полковий суд, що діяв на землях полку, ніс основний тягар діловодства. У ньому працювали полкові судді та частина полкової старшини і представники значкових знатних товаришів. Компетентний над полковою старшиною, сотниками і значковими товаришами, цей суд слугував і апеляційною інстанцією щодо сотенних, ратушних і магістратських судів. У засіданні головував, як правило, полковий суддя або полковник. Полковий суд практикував виїзди на місця: у сотні та села. Його уповноважені неодно- разово брали участь у роботі нижчих ланок для проведення слідства або завершення попереднього огляду і складення відповідного протоколу – основи наступного рішення. У полковій канцелярії , на відміну від суду, засідали полковник і декілька представників полкової старшини. Апеляції ж на її декрети адресувались Генеральному військовому суду. У Генеральному військовому суді засідали генеральні судді та інші особи від генераль- ної старшини або знатних бунчукових товаришів.Генеральний суд розглядав весь спектр справ, що торкались генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів. Безпосередній нагляд за Генеральним судом покладався на Генеральну військову канцелярію, яка складалася з гетьмана та декількох представників від генеральної старшини. Особливий Третейський суд, компетентний виключно у цивільних та деяких незначних кримінальних справах, закріплювався при Гетьманському правлінні. Він вів процес на прохання позивача, котрий бажав прискорити провадження і укласти мирову угоду або за вказівкою Генеральної військової канцелярії, яка формувала цей суд. Існувала розгалужена мережа духовних судів: протопопські, вищі єпископські суди в єпархіях, очолювані найвищою і остаточною інстанцією – консисторським судом Київської митрополії.Їх компетенція поширювалася на питання шлюбу і розлучення, провини світських осіб перед вірою, а також на випадки заподіяння шкоди представниками духовенства, окрім кримінальних справ. Всі інші спори підлягали козацькому судочинству. Особливо робився наголос на недопустимості порушення підсудності у системі козацьких духовних судів під загрозою неправомочності винесеного рішення. Останній судовий орган, передбачений Кодексом 1743 року – ярмарковий або торгове- льний суд, правомочний на ярмарках і торгах. Даний суд чинила за місцем виникнення цивільного спору місцева адміністрація у присутності при потребі купців. Кримінальні ж справи після арешту і перших допитів винного обов’язково надсилались до полкового суду[3].

Отже, діяльність судової системи Гетьманської України детально врегульовувалась на законодавчому рівні, будівництво козацької державності спричинило виникнення своєрідної судової системи, яка активно розвивалася та мала прогресивні на той час ідей.

Література:

1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Львів: Світ, 1990-1992. Т. 1 / з рос. пер. І. Сварник. 234 с.

2. Ухач В.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 208 с.

3. Васильєв С.В. Суди звичаєвого права на теренах пострадянських держав: історія та сучасний стан. Проблеми законності. Х., 2015. Вип. 131. С. 13.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота