УКРАЇНСЬКЕ ЕСТРАДНЕ ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО СЕРЕДИНИ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТЬ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

УКРАЇНСЬКЕ ЕСТРАДНЕ ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО СЕРЕДИНИ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТЬ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

24.09.2024 16:45

[7. Искусствоведение]

Автор: Москалюк Юлія Василівна, студентка 6 курсу, спеціальність 025 Музичне мистецтво, Волинський національний університет імені Лесі Українки



Постановка проблеми. Естрадна музика є невід’ємною частиною сучасного культурного простору, важливим підґрунтям для багатьох напрямків і жанрів сценічного мистецтва. Глибоке та всебічне дослідження цього феномену спрямоване на розуміння і висвітлення особливостей його розвитку в культурному середовищі, враховуючи швидкі зміни, запити суспільства та нові виклики в мистецькому просторі.

Українська музична культура – це багатий світ мистецтва та значна спадщина людства. Вона включає національні особливості українського суспільства, унікальну художню спадщину кожного народу, а також ментальність і мудрість багатьох поколінь, які відображають, естетичні і моральні цінності та ідеали. [1, с. 88-92]

Вітчизняне естрадне мистецтво має довгу історію становлення та розвитку, що почалася задовго до ХХІ століття. Високий рівень майстерності виконавців швидко привернув увагу широкої аудиторії, ставши важливим засобом формування національних і культурних цінностей.

З огляду на це, потреба в комплексному та системному дослідженні феномену українського естрадного мистецтва є надзвичайно актуальною проблемою і важливим напрямом для сучасних музикознавців. Зокрема, аналіз особливостей історичного розвитку вітчизняної естради дасть змогу виявити специфіку багатьох процесів, характерних для сучасної популярної музики. 

Мета дослідження. Визначення особливостей розвитку естрадного мистецтва на території України в період середини XX-початку XXI століть.

Результати дослідження. З середини ХХ століття естрадні вистави стали займати одне з ключових місць в українській музичній культурі. Естрадні пісні постійно звучали в концертних програмах, супроводжували святкові заходи на радіо та телебаченні. Оскільки народні пісні розглядалися як ефективний інструмент ідеологічного впливу на широкі маси, вони стали доступними в рамках радянської культурної політики. У цей період професійні композитори активно працювали над формуванням репертуару, а провідні естрадні виконавці здобували академічну освіту та ставали висококваліфікованими артистами.

У ХХ столітті в західних країнах розпочався новий етап музичного розвитку завдяки появі електричних інструментів і звукових технічних пристроїв, що сприяло виникненню нових музичних напрямків. У 1966 році Лев Дутківський створив ансамбль «Смерічка» у Вижницькому районному будинку культури. До складу ансамблю входили три електрогітари(соло, ритм і бас), барабани, електричний орган та кілька вокалістів. Прихід нових виконавців – Василя Зінкевича та Назарія Яремчука підняв колектив на новий щабель популярності.

Чернівецький композитор Володимир Івасюк зробив значний внесок у розвиток ансамблю, сприяючи його популярності та збагачуючи репертуар. Уже в 1968 він написав для колективу дві пісні - «Я піду в далекі гори» та «Відлуння ваших кроків». Трохи пізніше Івасюк створив ще дві відомі пісні - «Червона рута» і «Водограй», які здобули широку популярність і були відзначені офіційними нагородами. [2, с. 74-79]

Пісенну спадщину цього періоду можна поділити на дві частини. Перша – це новий формат оркестрової естради до якого належить твори таких майстрів, як Володимир Івасюк, Ігор Поклад, Іван Карабиць, Богдан Янівський, Вадим Ільїн, Олександр Зуєв, Ростислав Бабіч  і Олександр Осадчий. Мирослав Скорик також створював музику, якої на той час майже ніхто не писав. Його естрадна карʼєра почалася в 1963 році з організації інструментально-вокального оркестру «Веселі скрипки». Другий напрямок цього часу – електронна музика, яку виконували здебільшого вокально-інструментальні ансамблі (ВІА). Хоча цей стиль часто називали «біґ-біт», він не охоплював усіх жанрів естрадної музики, що існувала на той час. Це була легка музика (порівняно з традиційною оркестровою естрадою), яку сьогодні можна назвати поп-музикою. Уже в 80-х роках популярність ВІА почала спадати і зʼявилося багато нових гуртів, що виконували сучаснішу, але часто спрощену та менш якісну музику. До речі Івасюк не любив таких аранжувань своїх пісень, його більше приваблювало оркестрове звучання. Вокально-інструментальні ансамблі такі як «Смерічка», «Кобза», «Ватра», «Водограй», «Світязь», «Арніка», «Чарівна гітара», «Краяни», та «Опришки», мали велику популярність у 70-80-х роках. [3, с. 380-385]

Початок української незалежної музичної сцени датується 1989 роком, коли 24 вересня в Чернівцях відбувся фестиваль української музики «Червона рута – 89». На сцені цього фестивалю виступали як популярні на той час гурти, такі як «ВВ» та «Брати Гадюкіни», так і молоді виконавці, зокрема Ірина Білик, Андрій Кузьменко, («Скрябін»), «ТНМК», «Тартак». «Червона рута» стала справжнім майданчиком для виявлення нових талантів і місцем, де молоді українські артисти могли заявити про себе, оскільки на той час доступ до радіо та телебачення був обмеженим. Радіо «Промінь» стало платформою для української музичної сцени, де звучали такі артисти, як Іво Бобул, «Брати Карамазови», Віктор Павлік та інші.

Висновки. Українське естрадне вокальне мистецтво від середини ХХ до початку ХХІ століття зазнало значних змін, відображаючи культурні та музичні трансформації того часу. У цей період сформувалися нові музичні напрями, які відповідали суспільним змінам, технічному прогресу та іноземним впливам. Вагомий внесок у розвиток зробили такі видатні діячі, як Лев Дутківський, Володимир Івасюк, Мирослав Скорик, Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. Вони не тільки розширювали музичний репертуар, але й сприяли піднесенню української естради на новий рівень. Водночас поширення вокально-інструментальних ансамблів та електронної музики значно збагатило музичну палітру. У результаті естрадне мистецтво стало важливим інструментом збереження національної ідентичності та відображення культурних цінностей країни на різних етапах її розвитку.

Література:

1. Колубаєв О. Л. Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль, 2012. №2, С. 88 – 92.

2. Мозговий М.П. Особливості українського шлягеру в контексті розвитку національної естради. Вісник ХДАДМ. Харків, 2008. №10, С. 74 – 79.

3. Алєксєєв Р. Є. Композиторська творчість та виконавство. Київ. 2012, С. 380 – 385.

_______________________

Науковий керівник: Новакович Мирослава Олександрівна, доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичної медієвістики та україністики, Волинський національний університет імені Лесі Українки



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота