ДІАЛОГІЧНА ПРИРОДА ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ДІАЛОГІЧНА ПРИРОДА ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ

16.10.2024 16:57

[2. Юридические науки]

Автор: Шарафін Олександр Володимирович, аспірант Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича


ORCID:0009-0009-1602-6866 Шарафін О.В.

Вступ. Правовідносини між суб’єктами завжди були предметом численних досліджень у сфері права, адже саме вони формують основу правової системи та визначають спосіб взаємодії між її учасниками.  Концепція діалогу пропонує новий погляд на правовідносини, акцентуючи увагу на важливості визнання іншого суб’єкта як рівноправного партнера. Відповідно правовідносини можна розглядати не просто як систему норм і правил, але як процес комунікації, заснований на рівноправності, взаємній повазі та готовності до діалогу. У цьому контексті виникає питання про діалогічну природу інтерсуб’єктивного правовідношення. 

Метою даного дослідження є аналіз діалогічної природи інтерсуб’єктивного правовідношення та виявлення ролі діалогу у формуванні правових відносин між суб’єктами. Дослідження спрямоване на розкриття взаємозв'язку між діалогом як формою комунікації та інтерсуб’єктивним характером правовідносин, що має важливе значення для гармонійного функціонування правової системи.

Методологічною основою цього дослідження є поєднання кількох підходів. Порівняльний аналіз використовується для порівняння різних підходів до регулювання правовідносин з точки зору їх діалогічної природи. Системний підхід дозволяє розглянути правовідносини як частину більш широкої правової системи. Важливою є діалогічна філософія Мартіна Бубера. Його концепція взаємодії "Я-Ти" дозволяє аналізувати правовідносини з точки зору важливості визнання іншого суб’єкта як рівноправного партнера.

Виклад основних результатів дослідження. Сучасні наукові підходи до правовідносин все більше зосереджуються на їх діалогічній сутності, підкреслюючи роль діалогу як основи для справедливого розв'язання конфліктів та узгодження інтересів між сторонами. Ця концепція бере початок з філософії Мартіна Бубера, який розвинув поняття діалогу та взаємодії між "Я" і "Ти", що є основою людського існування та комунікації. Відносини "Я-Ти", описані Бубером, базуються на повазі, визнанні іншої сторони як суб’єкта, а не об'єкта. У правовідносинах це відображається в необхідності сприймати іншу сторону не лише як джерело прав і обов'язків, а як рівноправного учасника комунікативного процесу, що має свої інтереси та гідність [1] У правовідносинах такий підхід означає, що правова взаємодія має базуватися на спілкуванні, де кожна сторона має бути почута. Без такого діалогу правовідносини можуть перетворитися на домінацію однієї сторони над іншою, що суперечить принципам справедливості та рівності.

У сфері права інтерсуб’єктивність відіграє ключову роль у розумінні правовідносин між суб’єктами. Правовідносини не можуть бути зведені до механічного обміну правами та обов’язками. Вони завжди включають елементи взаємного визнання, діалогу і спільної відповідальності за результат комунікації. Правовідносини формуються через постійне спілкування та обговорення позицій кожного з учасників. У цьому контексті правова суб’єктність розкривається лише через взаємодію з іншими суб’єктами: мої права існують в межах тієї взаємодії, де інший суб’єкт визнає їх і діє, враховуючи їх. Таким чином, права і обов'язки завжди мають діалогічний характер, що підкреслює необхідність спільного обговорення, компромісу та узгодження інтересів у процесі правової взаємодії.

Доволі змістовне визначення інтерсуб’єктивності наводить Озадовська Л.В. Вона влучно зазначає, що інтерсуб’єктивність – це структура суб’єкта, яка відповідає факту індивідуальної множинності суб’єктів і стає основою їх спільності і комунікації: саме завдяки їй трансцендентальне «Я» впевнюється в існуванні «Іншого». Тобто, інтерсуб’єктивність поширюється не тільки на відношення між людьми, але й на всі відношення взагалі [2, С. 87].

Цікавою є думка С. І. Максимова про те, що інтерсуб’єктивність – головна відмінність посткласичного праворозуміння. Він стверджує: «Онтологічною основою права виступає міжсуб’єктна взаємодія, але не як деяка субстанціальна реальність, а як його ідеально-смисловий аспект, коли спільне існування людей загрожує обернутися свавіллям, а тому містить момент належності для обмеження останнього. Тому правова онтологія виявляється онтологією інтерсуб’єктивності, а «першореальністю» права виступає сенс права, який полягає у певній належності» [3; с. 26].

Аналіз позицій Л.В. Озадовської та С.І. Максимова демонструє, що інтерсуб’єктивність є фундаментальним аспектом сучасного праворозуміння. Озадовська акцентує на інтерсуб’єктивності як структурі, що визначає можливість взаємодії між суб'єктами та їх спільного буття, тоді як Максимов розглядає її як основу посткласичного праворозуміння, де правові норми і сенс права формуються через міжсуб'єктну взаємодію. Обидва підходи підкреслюють, що без взаємного визнання і комунікації між суб’єктами неможливо повноцінно зрозуміти ні соціальну, ні правову реальність. Інтерсуб’єктивність стає тим ключовим явищем, яке дозволяє осмислити право не як статичну систему правил, а як динамічний процес взаємодії між суб’єктами. Це, безпосередньо пов’язує інтерсуб’єктивність із діалогічною природою правовідносин, яка підкреслює, що право не може існувати поза процесом взаємодії, визнання і діалогу між суб'єктами.

Варто зазначити про важливість у сучасному світі метамодерну співставлення «Я» та «Іншого». На сьогодні у правових відносинах, де інтерсуб’єктивність є основою для взаємодії між суб’єктами, виникає потреба у розумінні відмінностей між індивідами. Р.О. Гаврилюк та П.С. Пацурківський влучно зазначають, що Ідентичність «Я» часто суттєво відрізняється від ідентичності «Іншого», і не завжди особистість готова прийняти ці відмінності як частину власного світосприйняття. У такому випадку важливим інструментом взаємодії стає толерантність. Толерантність, як переконує багатюща соціальна практика, є неперевершеним медіатором у процесі узгодження власних та інших цінностей. Вона дозволяє суб’єктам інтерсуб’єктивних правовідносин дистанціюватися від тих аспектів ідентичності Іншого, які вони не готові сприйняти, але при цьому зберегти позитивне, більше того – сприятливе ставлення до відмінностей іншої сторони. Квінтесенція толерантності полягає саме в цьому сприятливому ставленні до відмінностей, особливо коли інший суб’єкт є важливою частиною інтерсуб’єктивного відношення [4, С. 286].

Дійсно, у сучасних умовах правової взаємодії, де інтерсуб’єктивність виступає основою для правовідносин, надзвичайно важливо враховувати різноманітність ідентичностей суб'єктів. Взаємодія між «Я» та «Іншим» не може бути успішною без усвідомлення та прийняття того, що інші суб’єкти мають свої відмінності, що часто не збігаються з нашими власними уявленнями і цінностями. Варто також зазначити, що в умовах метамодерну, де світогляди стають дедалі різноманітнішими, значення толерантності у правовій системі тільки зростає. Це підкреслює важливість створення умов для діалогу між суб’єктами права.

Висновки. Дослідження діалогічної природи інтерсуб'єктивного правовідношення демонструє, що правовідносини не можуть бути зведені до механічного обміну правами та обов'язками, оскільки вони включають елементи взаємного визнання, комунікації та співпраці між суб’єктами. Філософія діалогу Мартіна Бубера підкреслює важливість рівноправності та поваги між сторонами, де кожен учасник сприймається не лише як носій прав, а як повноправний партнер у процесі взаємодії. Інтерсуб'єктивність відіграє ключову роль у цьому процесі, забезпечуючи можливість взаємного визнання та обговорення інтересів для досягнення справедливого рішення. Отже, інтерсуб'єктивність і діалогічне мислення є невід'ємними елементами сучасного праворозуміння, де право розглядається як динамічний процес взаємодії між суб'єктами, що забезпечує рівність та справедливість. 

Література:

1.Мартін Бубер. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням. Пер. з нім. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. - 272 с.

2. Озадовська Л.В. Парадигма діалогічності в сучасному мисленні / Озадовська. Л.В. – К., 2007 – 166 с.

3. Максимов С. І. Концепція правової реальності. Право України. 2013. № 4. С. 22–50.

4. Гаврилюк Р.О., Пацурківський П.С.  Медіація як цінність: Монографія. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2023. 466 с.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота