ГОСПОДАРСЬКА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ КОНТРАГЕНТІВ ЯК КРИТЕРІЙ РЕАЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ - Научное сообщество
Главная
UA RU EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ГОСПОДАРСЬКА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ КОНТРАГЕНТІВ ЯК КРИТЕРІЙ РЕАЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

20.11.2024 04:23

[2. Юридические науки]

Автор: Малецька Ірина Василівна, здобувачка третього освітньо-наукового рівня Донецького національного університету імені Василя Стуса



Наявність господарської правосуб’єктності є основною умовою здійснення господарської діяльності та участі у господарських правовідносинах. Також господарська правосуб’єктність створює можливості участі суб’єкта господарювання в багатьох інших правовідносинах, зокрема у відносинах щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, податкових та інших відносинах. Аналіз практики підтверджує, що господарська правосуб’єктність виступає одним з критеріїв при оцінці реальності або нереальності господарської операції та настання для суб’єкта господарювання пов’язаних із цим наслідків. Потрібно звернути увагу на те, що певні норми щодо господарської правосуб’єктності та господарських операцій містяться в актах чинного законодавства, проте, чітких критеріїв реальності господарської операції не закріплено.

Питання господарської правосуб’єктності розроблено у науці на досить високому рівні, зокрема у роботах таких авторів, як: О. В. Гарагонич, С. М. Грудницька, Р. А. Джабраілов, Н. Ф. Ментух та інших. Однак, зв’язок господарської правосуб’єктності для реальності господарської операції є новим та недостатньо дослідженим у науці питанням. Викладене вказує на актуальність обраної теми дослідження, спрямованого на конкретизацію значення господарської правосуб’єктності як критерія реальності господарської операції.

Господарську правосуб’єктність потрібно розглядати складовою та певним видом правосуб’єктності загалом. На загальнотеоретичному рівні поняття правосуб’єктності визначають як здатність особи бути суб’єктом права, називають обов’язковою юридичною передумовою участі у правовідносинах, яка складається з право- та дієздатності [1, 2]. 

Загальні положення щодо право- і дієздатності фізичних та юридичних осіб містяться у Цивільному кодексі України (далі – ЦК України), зокрема, спираючись на положення статтей 91 і 92 названого Кодексу, правосуб’єктність юридичної особи можна розглядати як здатність мати і набувати прав та обов’язків від моменту створення через діяльність своїх органів та у визначених законом випадках через своїх учасників.  

В науці господарського права висловлювалися різні погляди на поняття правосуб’єктності, наприклад щодо того, що правосуб’ктність господарської організації складається з компетенції та правоздатності [1, с. 40; 3, с. 125]. Також за одним з запропонованих науковцями визначень під господарською правосуб’єктністю розуміється абстрактна властивість суб’єкта господарського права, конкретизація якої відбувається в правах та обов’язках, що формуються в складно організованому процесі збалансування приватних та публічних інтересів і встановлення меж приватної та публічної влади, які гарантують їх реалізацію [2]. 

Теоретичні напрацювання щодо господарської правосуб’єктності мають важливе значення для залученості суб’єкта господарювання у практичну сферу господарювання. Зокрема, мова йде про те, що господарська правосуб’єктність визначається метою та видом діяльності, ґрунтується на майновій основі суб’єкта господарювання, означає, яке коло прав та обов’язків може набувати суб’єкт господарювання у динамічних та різноманітних правовідносинах сфери господарювання, реалізується фізичною особою-підприємцем від власного імені, а господарської організації – через діяльність відповідних органів управління.

Аналіз численної практики щодо перевірок контролюючими органами суб’єктів господарювання з подальшим прийняттям рішення щодо нереальності господарської операції та застосуванням санкцій, передбачених Податковим кодексом України дозволяє дійти такого висновку. Контролюючі органи розглядають господарську правосуб’єктність не як абстрактну можливість фізичної особи-підприємця або юридичної особи бути учасником господарських відносин, а як реальну наявність правових передумов та економічної основи, зокрема достатньої майнової бази, для здійснення діяльності, тобто укладання договорів і виконання зобов’язань за ними [4-6].

Значною мірою, такий висновок пов’язаний з визначенням господарської операції. Так, згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» її визначено як дію або подію, що викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Зв’язок господарської правосуб’єктності та реальності господарської операції будується на тому, що реальною може бути тільки така операція, яка випливає з дійсного господарського договору, умовою якого є господарська правосуб’єктність його контрагентів. Також реальність господарської операції підтверджується наявністю економічного змісту і дійсним виконанням зобов’язань (рух товарів, коштів). Наведене відповідає положенням ст. 203 ЦК України щодо обов’язкової наявності в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, та спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. 

В судовій практиці при розгляді справ за позовами суб’єктів господарювання до органів державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, суди приділяють увагу аналізу господарської правосуб’єктності платників податків з метою перевірки на наявність в ній так званих юридичних або економічних недоліків. Зокрема, суди оцінюють факти нездійснення суб’єктом господарювання діяльності за місцем реєстрації, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, відсутність необхідних дозвільних документів (ліцензій тощо), наявність відкритого кримінального провадження щодо директора та/або учасника господарської організації. Також суди оцінюють наявність у суб’єкта господарювання основних фондів, які необхідні для виконання взятого за договором зобов’язання, зокрема наявність незалежно від правового титулу майна виробничих та/або складських приміщень, транспортних засобів, виробничого обладнання, трудових та інших ресурсів. Залежно від результатів такої оцінки робиться висновок про реальність або нереальність господарської операції [4].

Здебільшого, за результатами оцінки господарської правосуб’єктності, суди доходять висновку щодо відсутності в ній недоліків, оскільки законодавством не заборонено здійснювати господарську діяльність не за місцем реєстрації, не встановлено конкретних вимог до наявності, складу і кількості основних фондів, кількості працівників тощо. Такий підхід судів відповідає положенням розділу ІІ Господарського кодексу України (далі – ГК України), якими визначається правовий статус суб’єктів господарювання.

Окремої уваги заслуговує судова практика щодо наявності господарської правосуб’єктності у суб’єкта господарювання з ознаками фіктивного підприємництва. Тривалий час, розглядаючи спори між суб’єктами господарювання та органами державної податкової служби, суди дотримувалися підходу, що статус фіктивного підприємства не є сумісним з легальною господарською діяльністю, а набуття цивільних прав та обов’язків фіктивного суб’єкта господарювання і здійснення їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, об’єктивно неможливе, а тому немає одного з обов’язкових критеріїв визнання такої юридичної особи учасником податкових правовідносин [5]. 

Однак, у 2022 році Велика Палата Верховного Суду відступила від такої правової позиції. Заслуговує на увагу висновок щодо того, що «формулювання Верховного Суду України – «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні – це перелік прав та обов’язків певного суб’єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства» [6, п. 124]. З посиланням на положення ст. 55-1 ГК України, що з поміж ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди засновників суб’єкта господарювання та призначених у законному порядку його керівників, Великою Палатою сформульовано іншу правову позицію, згідно з якою суб’єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб’єктним, не зважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, тому не всі господарські операції такого суб’єкта господарювання з його контрагентами мають ознаки фіктивності [6, пункти 127, 133].

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок про підставність визначення господарської правосуб’єктності критерієм реальності господарської операції, оскільки відсутність недоліків в ній свідчить про здатність суб’єкта господарювання набувати і здійснювати права та обов’язки, виконати взяте на себе зобов’язання. Також, можна виснувати, що при оцінці господарської правосуб’єктності як критерія реальності господарської операції береться до уваги її ширший зміст, ніж класичне поняття правосуб’єктності, оскільки оцінці підлягає наявність правової та економічної спроможності реально виконати взяте господарське зобов’язання. Водночас наявність ознак фіктивності не завжди приводить до висновку про відсутність господарської правосуб’єктності.

Література

1. Ментух Н.Ф. Поняття господарської правосуб’єктності. Адвокат. 2011. № 2. С. 39-41. URL:  Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/adv_2011_2_6.

2. Грудницька С. Господарська правосуб’єктність: проблеми визначення сутності та поняття. Підприємництво, господарство і право. 2008. № 9. С. 65-69. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/13192/1/Grudnytska_65-69.pdf. 

3. Починок К.Б., Сировець М.О. Аналіз поняття «господарська компетенція» в правовому вимірі. Молодий вчений. 2021. № 5. С. 124-127.

4. Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року по справі № 520/2388/2020. URL: http://surl.li/ydeerm.

5. Постанова Верховного Суду України від 22 березня 2016 по справі № 810/6201/14. URL: http://surl.li/lfojws.

6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року по справі № 160/3364/19. URL: http://surl.li/xzgnll.

________________________________________________

Науковий керівник: Дорошенко Ліна Миколаївна, доктор юридичних наук, доцент, Донецький національний університет імені Василя Стуса

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота