ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ ВІДУМЕРЛОЮ - Научное сообщество
Главная
UA PL EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ ВІДУМЕРЛОЮ

24.01.2025 17:29

[2. Юридические науки]

Автор: Кочкадамян Араік Генрикович, здобувач наукового ступеня доктора філософії, кафедра цивільного права та процесу, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ


ORCID 0000-0002-1075-7360 Кочкадамян А.Г.

Наявність у Цивільному процесуальному кодексі (далі ‒ ЦПК) України [1] окремої глави, присвяченої процедурі визнання спадщини відумерлою, породила низку дискусійних питань щодо регулювання відповідного питання, зокрема це стосується і процесу доказування у справах про визнання спадщини відумерлою.

Доказування у справах цієї категорії є складним, але надзвичайно важливим процесом, який вимагає чіткої правової регламентації та відповідної судової практики. Адекватна оцінка доказів, урахування новітніх законодавчих ініціатив і міжнародного досвіду можуть суттєво вплинути на результати таких справ. Важливим є забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників процесу, а також доступність правосуддя для громадян.

Розгляд справ про визнання спадщини відумерлою вимагає уважного підходу до збору і представлення доказів, а саме ретельного вивчення документації, пов’язаної зі справою (свідоцтва про смерть, документи, що підтверджують відсутність спадкоємців тощо). Кожен документ має бути оцінений на предмет достовірності та юридичної сили.

Дослідження цього питання має значення як для теоретиків, так і для практиків, оскільки воно стосується правового регулювання спадкових відносин і захисту інтересів держави. Проблемні аспекти визнання спадщини відумерлою, специфіку доказування у справах про визнання спадщини відумерлою та особливості процесу доказування відповідної категорії справ залишаються предметом наукових досліджень як цивілістів, так і процесуалістів, зокрема С. Бичкової, І. Болокан, Н. Бондаренко-Зелінської, М. Бориславської, Ю. Заіки, Л. Козловської, О. Кухарєва, О. Неліна, О. Первомайського, О. Печеного, О. Розгон, Є. Рябоконя, О. Трач, Є. Фурси, С. Фурси, М. Ясинка та інших.

Питання доказів у справах про визнання спадщини відумерлою регулюються ЦПК України, а також спеціальними нормами, зокрема, ст. 1277 Цивільного кодексу України [2], яка встановлює особливості набуття права власності на відумерле майно.

Система доказів відіграє особливу роль у справах про визнання спадщини відумерлою, оскільки рішення суду базується на підтверджених фактах. У справах про визнання спадщини відумерлою особливе значення мають докази, що встановлюють як факт смерті спадкодавця, так і відсутність спадкоємців, які б мали право на спадщину за законом чи заповітом. Відумерла спадщина, згідно з чинним законодавством, переходить до територіальної громади, а отже, судовий розгляд таких справ покликаний забезпечити захист прав як фізичних осіб, так і суспільства загалом.

Заявником у справі про визнання спадщини відумерлою, як правило, виступає орган місцевого самоврядування, який подає до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Сторонами в такій справі можуть бути також фізичні чи юридичні особи, які зацікавлені в результаті справи, наприклад, кредитори померлого або особи, що претендують на право власності на певне майно померлого.

Отже, у процесі визнання спадщини відумерлою до суду надаються докази, які підтверджують наступні основні обставини.

1. Факт смерті спадкодавця. Основним документом, що підтверджує факт смерті, є свідоцтво про смерть, видане органами РАЦС. Відсутність такого документу унеможливлює відкриття справи, оскільки саме він підтверджує юридичний факт смерті і початок спадкових відносин.

2. Відсутність спадкоємців за законом та заповітом. Суду необхідно надати докази того, що ні за законом, ні за заповітом ніхто зі спадкоємців не прийняв спадщину або що спадкоємці відсутні взагалі. Для цього можуть подаватися довідки з місцевих рад, акти обстеження житла покійного, висновки органів опіки і піклування.

3. Факт неприйняття спадщини. Важливо підтвердити, що жодна особа не здійснила юридично значимих дій для прийняття спадщини у встановлений законодавством строк. Зокрема, це можуть бути письмові відмови спадкоємців від спадщини або документи, що підтверджують їх бездіяльність протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавця.

4. Підтвердження приналежності майна до спадщини. Необхідно довести, що майно, щодо якого виникає питання, належало спадкодавцю. У таких випадках до справи долучаються документи на право власності на нерухомість, транспортні засоби, рахунки в банках тощо.

Перелік доказів, які можуть бути використані у справах про визнання спадщини відумерлою, є досить широким і залежить від конкретних обставин справи. До найпоширеніших відносяться: свідоцтво про народження спадкодавця; паспорт спадкодавця; документи, що підтверджують місце проживання спадкодавця; медичні довідки, що свідчать про стан здоров'я спадкодавця перед зникненням; свідчення очевидців, які бачили спадкодавця востаннє; листування, фотографії, інші матеріали, що підтверджують зв'язки спадкодавця з іншими особами; результати оперативно-розшукових заходів; висновки експертів (наприклад, медичних, генетичних).

Правильне визначення предмета доказування у справах про визнання спадщини відумерлою як сторонами судового процесу, так і судом має важливе значення для вирішення спору й прийняття законного та обґрунтованого судового рішення. До предмета доказування у справі про визнання спадщини відумерлою належать обставини, які стосуються наявності спадкового майна, часу відкриття спадщини, відсутності спадкоємців, а також обставини щодо прийняття спадщини або відмови від її прийняття.

Варто зазначити, що справи про визнання спадщини відумерлою мають свою специфіку, що зумовлює певні особливості процесу доказування, такі як: 1) навантаження доказування на заявника. Заявником у таких справах зазвичай виступає орган місцевого самоврядування, який ініціює процес з метою визнання спадщини відумерлою. Він зобов’язаний надати суду всі докази, які підтверджують відсутність спадкоємців та належність майна до спадкової маси; 2) обов’язок суду сприяти у збиранні доказів. Оскільки справа має характер і стосується інтересів територіальної громади, суд має право, а в деяких випадках і обов’язок, сприяти збору доказів. Суд може витребувати додаткові відомості у державних органів (РАЦС, органів місцевого самоврядування, банків, бюро технічної інвентаризації), якщо вони необхідні для всебічного і об’єктивного розгляду справи. Такий підхід дозволяє уникнути ситуацій, коли спадщина могла б бути визнана відумерлою на підставі недостатніх або ненадійних доказів.

У випадках, коли справа містить складні питання, пов’язані з оцінкою спадщини або родинними зв’язками, доцільно залучати експертів. Це можуть бути генеалоги, спеціалісти, які виконують оцінку нерухомості або іншого виду майна, фахівці з міжнародного права, якщо справа має іноземний елемент.

Забезпечення доказової бази має відбуватися ще до подання заяви до суду. З цією метою здійснюють пошук можливих спадкоємців через державні реєстри задля отримання письмових підтверджень їхньої відмови від спадщини. Підтримання відкритого діалогу з судовими органами під час ведення справи допоможе в отриманні додаткових роз’яснень щодо вимог до доказів і процедури, а також уникнути непорозумінь.

Доказування як процесуальна діяльність суду має складну структуру. Воно складається з послідовної низки дій, спрямованих на формування предмета доказування, збирання, подання, дослідження доказів та їх правову оцінку. Факт користування майном, яке входить до складу спадщини, іншими особами без встановлення факту, що вони є спадкоємцями, не може бути підставою для відмови у визнанні спадщини відумерлою [3].

Завершує весь процес доказування оцінка доказів. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов’язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. У доктрині цивільного процесу діє принцип внутрішнього переконання судді при оцінці доказів. Це означає, що суддя самостійно вирішує, наскільки надані докази є переконливими та достатніми для прийняття рішення. Оцінка доказів проводиться не лише за їх змістом, але і за джерелом, способом одержання, повнотою і логічною узгодженістю.

Таким чином, у справах про визнання спадщини відумерлою діє принцип оцінки доказів за внутрішнім переконанням судді. Суд аналізує кожен доказ окремо та у сукупності з іншими, враховуючи як безпосередньо доведені факти, так і обставини, що логічно випливають з них.

Таким чином, судова практика демонструє, що суди розглядають справи про визнання спадщини відумерлою з особливою обережністю, щоб не допустити помилок, які можуть призвести до неправомірного вилучення майна.

Однією з проблем, що виникають у справах про визнання спадщини відумерлою, є складність у встановленні факту відсутності спадкоємців, особливо у випадках, коли спадкоємці перебувають за межами країни або відсутня інформація про їх місце знаходження [4]. Це може призводити до затягування розгляду справи і створення труднощів для органів місцевого самоврядування у набутті права на спадщину.

У випадках, коли повністю довести факт відсутності спадкоємців неможливо, суди іноді використовують презумпцію відсутності спадкоємців на підставі тривалого неприйняття спадщини. Якщо жодна особа не заявила про свої права на спадщину протягом встановленого строку, це може розглядатися як припущення про відсутність зацікавлених спадкоємців.

Своєю чергою, забезпечення прозорості й чіткості процесу доказування сприятиме захисту інтересів територіальних громад й збереженню спадщини, яка в іншому випадку може залишитися без належного догляду та використання.

Отже, суд відіграє активну роль у зборі та оцінці доказів у справах про визнання спадщини відумерлою. Зважаючи на публічний характер цих справ і важливість належного збереження та передачі майна до територіальної громади, суд не обмежується пасивним прийняттям наданих доказів, а часто ініціює додаткові перевірки та запити для забезпечення повного встановлення обставин.

Зокрема, суд може: а) витребувати додаткові докази, якщо вважає надані документи недостатніми або такими, що потребують уточнення; б) призначити експертизу для визначення належності майна спадкодавцю (наприклад, вартість нерухомого майна, підтвердження права власності); в) здійснити запити до відповідних державних органів (наприклад, у податкову службу, пенсійний фонд, органи соціального захисту) для отримання інформації про можливих родичів або спадкоємців.

Ця активна позиція суду спрямована на забезпечення захисту суспільних інтересів та уникнення неправомірного визнання спадщини відумерлою в ситуаціях, коли існують потенційні спадкоємці, але з якихось причин не можуть заявити свої права.

Вочевидь судова практика у справах про визнання спадщини відумерлою свідчить про те, що основна частина рішень ґрунтується на письмових доказах, поданих заявником, а також на даних із реєстрів про відсутність спадкоємців. У більшості випадків ці справи завершуються позитивним рішенням для територіальної громади за умов належного документального забезпечення.

Утім, на практиці виникають ситуації, коли суди стикаються з проблемами в процесі доказування через: ‒ недостатність доказів – часто виникають труднощі у підтвердженні факту відсутності спадкоємців, особливо якщо вони знаходяться в інших регіонах чи за кордоном. Це може потребувати додаткового часу і зусиль на збирання відомостей; ‒ суперечності в документах – якщо документи на право власності на майно спадкодавця містять помилки або невідповідності, це може створювати перешкоди для визнання спадщини відумерлою; ‒ появу спадкоємців на пізнішому етапі – інколи спадкоємці можуть з'явитися вже після ухвалення судового рішення про визнання спадщини відумерлою. У такій ситуації вони мають право оскаржити рішення і довести свої спадкові права.

Доказування у справах про визнання спадщини відумерлою має особливий характер, пов’язаний з необхідністю забезпечення інтересів як територіальної громади, так і потенційних спадкоємців. Судова практика вимагає від заявника надання вичерпного комплексу доказів, що підтверджують відсутність спадкоємців, належність майна спадкодавцю, а також факт неприйняття спадщини у встановлений строк.

Отже, підбиваючи підсумок, можемо дійти висновку, що у процесі визнання спадщини відумерлою роль доказів і доказування є надзвичайно важливою. Правильне збирання, подання та оцінка доказів можуть суттєво вплинути на рішення суду. З метою уникнення юридичних помилок і забезпечення правосвідомості, учасники процесу повинні звертатися за кваліфікованою юридичною допомогою. Питання доказів і доказування у справах про визнання спадщини відумерлою є критично важливими для ефективного функціонування правової системи. Якісна підготовка, належне оцінювання доказів і дотримання етичних стандартів забезпечують справедливість у цих справах. У майбутньому важливо враховувати інновації та зміни в суспільстві, щоб правова система могла адекватно реагувати на нові виклики.

Література:

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV (редакція від 01 січ. 2025 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

2. Цивільний кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 435-IV (редакція від 10 січ. 2025 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

3. Кухарєв О. Є. Процесуальні аспекти визнання спадщини відумерлою. Цивілістична процесуальна думка. 2016. № 3. С. 33‒37. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tsprv_2016_3_9

4. Новосад А. С., Момот А. І. Особливості розгляду справ про визнання спадщини відумерлою. Науковий юридичний журнал. 2018. № 6. С. 30−34.

___________________________________________

Науковий керівник: Петровський Андрій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2025

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота