ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ - Научное сообщество
Главная
UA PL EN

Вас приветствует Интернет конференция!

Приветствуйем на нашем сайте

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

25.01.2025 15:09

[2. Юридические науки]

Автор: Дейнеко Анюта Володимирівна, студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту економіки і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького


Кримінальне провадження згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) являє собою досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність [1].  

Першим статусом у кримінальному провадженні, якого набуває особа у зв’язку з вчиненням кримінально протиправного діяння є статус підозрюваного. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Особа перебуває в статусі підозрюваного до моменту передання щодо неї обвинувального акта до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу і з цього моменту особа набуває статусу обвинуваченого (підсудного) [1].  

Знаходячись в статусі підозрюваного в кримінальному провадженні, особа наділяється своєрідними процесуальними та обов’язками. У свою чергу, дотримання підозрюваним процесуальних обов’язків забезпечується шляхом наділення уповноважених органів та посадових осіб можливістю застосування до такої особи, встановлених КПК України запобіжних заходів. Запобіжні заходи також застосовуються з метою запобігання ризикам, які в разі обґрунтованої підозри їх виникнення можуть сприяти негативному впливу на нормальний перебіг кримінального провадження.

Частина четверта статті 176 КПК України встановлює, що під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. Водночас варто звернути увагу, що новелою КПК України щодо правового регулювання тримання під вартою під час досудового розслідування в умовах воєнного стану є наділення повноваженням застосовувати цей запобіжний захід не лише слідчого суддю, а й керівника органу прокуратури. Цьому має передувати сукупність умов, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 615 КПК України, а саме: 1) відсутня об’єктивна можливість виконання слідчим суддею повноважень, передбачених ст. ст. 140, 163, 164, 170, 173, 206, 219, 232-235, 245-248, 250 та 294 КПК України; 2) особа підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 109-115, 121, 127, 146, 146-147, 152-156-1, 185, 186, 187, 189-191, 201, 255-255-2, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348, 349, 365, 377-379, 402-444 КК України, а у виняткових випадках, також у вчиненні інших тяжких чи особливо тяжких злочинів; 3) якщо затримка в обранні запобіжного заходу може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

КПК України передбачає п’ять видів запобіжних заходів, які можуть бути застосовані до підозрюваного: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою [1]. Вибір того чи іншого запобіжного заходу здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей особи та ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення.

Найсуворішим характером серед наведених запобіжних заходів наділене тримання під вартою як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 8 ст. 176 КПК України [1].

Суворість тримання під вартою зумовлена істотним обмеженням основних прав та свобод людини, зокрема права на свободу та особисту недоторканність, оскільки підозрюваний примусово поміщається до місць тимчасового позбавлення волі (слідчий ізолятор) та зобов’язується знаходитись там протягом законодавчо встановленого строку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів [1].

Досудове розслідування здійснюється уповноваженими на те органами та посадовими особами (органами досудового розслідування), виходячи із законодавчо встановлених завдань кримінального провадження, серед яких є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. З огляду на це, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має здійснюватися з обов’язковим дотриманням засад кримінального провадження та положень закону. 

Водночас національна та міжнародна практика транслює чимало випадків порушень прав, свобод та інтересів особи як під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і під час безпосереднього перебування під вартою.

Стаття 55 Конституції України гарантує право кожного після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ [2]. На сьогоднішній день однією з таких установ, до якої звертаються найчастіше як громадяни України, так і громадяни іноземних держав є Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), який створено з метою забезпечення дотримання зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція) та Протоколів до неї [3].

Україна, ратифікувавши Конвенцію Законом України від 17 липня 1997 р. та протоколи до неї № 1, 4, 6, 7, 12, 13, 14, 14 і 16, відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язується виконувати положення цих міжнародних правових актів, а також гарантує право своїх громадян у разі порушення їх прав, звертатися за їх захистом до ЄСПЛ. Основним завданням діяльності ЄСПЛ є надання оцінки відповідності національної практики положенням Конвенції та власним попередньо винесеним рішенням, що тлумачать ці положення [4, с. 181].  М. М. Ольховська зазначає, що практика ЄСПЛ позитивно впливає на провадження в кримінальних справах, у тому числі й в контексті справ, предметом яких стало порушення прав особи під час застосування стосовно неї тримання під вартою [5, с. 117]. Ми цілком погоджуємося з цією думкою, а тому вважаємо необхідним розглянути низку рішень ЄСПЛ,  які стали взірцем для діяльності правоохоронних та судових органів під час ухвалення відповідних рішень та вчинення дій.

Рішеннями ЄСПЛ у справах «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 р. [6], «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р. [7] та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 травня 2011 р. [8] виснувано, що право особи на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене лише у встановлених законом випадках та процедурою. Перед національними судами постає обов’язок встановити відповіді на такі питання: 1) чи дійсно тримання під вартою є єдиним запобіжним заходом, який може забезпечити належну поведінку підозрюваного та виконання ним процесуальних обов’язків; 2) чи є можливість за встановлених  обставин застосувати більш м’який запобіжний захід [9, с. 96].

Справа «Клішин проти України» від 23 лютого 2012 р. відображає нам позицію ЄСПЛ, відповідно до якої кожен ризик, що наголошений у клопотанні слідчого, прокурора про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повинен мати конкретний характер та ґрунтуватися на відповідних доказах, які очевидно мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми [10].

Цікавою є практика ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 р. Так, з рішення випливає, що саме на державу покладається тягар доказування  необхідності тримання під вартою підозрюваного, а суди, у свою чергу, з урахуванням презумпції на користь свободи, мають встановити наявність достатніх підстав для обрання цього запобіжного заходу [11].

Розглядаючи практику ЄСПЛ, не можна оминути справи, які зачіпають питання строків тримання під вартою, а саме їх продовження. Так, рішеннями у справах «Харченко проти України» [7]  та «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 р. [12] передбачено, що тільки існування конкретного суспільного інтересу, який має перевагу над засадою поваги до свободи особи, є підставою для продовження тримання під вартою, навіть попри наявність презумпції невинуватості.

Своїми рішеннями ЄСПЛ також визначив, що слід вважати ризиками як однією з підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До них ЄСПЛ відносить: 1) втечу підозрюваного; 2) втручання у здійснення досудового розслідування; 3) рецидив; 4) небезпеку для суспільства та громадського порядку; 5) небезпеку для особи, відносно якої здійснюється розслідування. 

У свою чергу, проаналізувавши рішення у справах «Єлоєв проти України» [12], «Бойченко проти Молдови» від 11 липня 2006 р. [13] та «Яблонський проти Польщі» від 21 грудня 2000 р. [14] можна сказати, що під час прийняття рішення про застосування до особи тримання під вартою, існування лише обґрунтованої підозри та застосовування судом відповідних правових норм, не може бути підставою для позбавлення особи свободи. Так, суд також має посилатися на факти, які вказують на вчинення цією особою в подальшому дій, які перешкоджатимуть кримінальному провадженню; будуть спрямовуватися на переховування від органів досудового розслідування, прокуратури та суду; міститимуть ознаки нових кримінальних правопорушень або відомості про суспільну небезпечність особи [15, с. 93].

Як нами вже було наголошено, порушення прав та інтересів особи може відбуватися й під час безпосереднього перебування під вартою, найбільш поширеними з яких є порушення прав на охорону здоров’я та медичну допомогу.

Так, ЄСПЛ у рішенні в справі «Квашко проти України» від 26 грудня 2013 р., визнав, що в Україні відсутня належна медична допомога в установах попереднього ув’язнення. Також рішенням передбачено важливість висновку спеціаліста, яким у тій ситуації могло бути підтверджено потребу особи в невідкладній медичні допомозі та лікуванні [16].

Справа «Тодоров проти України від 12 січня 2012 р. вкотре підтвердила порушення Україною своїх зобов’язань стосовно підозрюваних осіб, до яких застосовано тримання під вартою під час досудового розслідування. У рішенні в цій справі ЄСПЛ наголосив, що держава зобов’язана приділяти увагу нагальним потребам у медичному обслуговуванні особи, аби уникнути ускладнення наявних захворювань [17].

Визнання існування факту жорстокого поводження з підозрюваним під час тримання під вартою передбачено рішенням ЄСПЛ у справі у справі «Паньків проти України» від 28 лютого 2019 р. Відповідно до обставин справи, заявнику нанесено тілесні ушкодження з боку працівників міліції, водночас не було надано медичної допомоги з метою усунення негативних наслідків для здоров’я, а після вчинених дій, особу ще раз було викликано на допит. Як було з’ясовано ЄСПЛ, вказані протиправні дії представників правоохоронних органів спрямовувалися на отримання зізнання у вчиненні злочину [18].

Висновки. Таким чином, застосування тримання під вартою під час досудового розслідування як запобіжний захід у кримінальному провадженні, попри свій суворий характер  у зв’язку з суттєвим обмеженням прав людини, має здійснюватися з неухильним дотриманням норм законодавства та засад кримінального провадження.

Порушення прав, свобод та інтересів підозрюваного, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, є підставою для звернення такої особи до судових установ, зокрема ЄСПЛ.

Аналіз рішень ЄСПЛ дає змогу констатувати факт наявності чималої кількості порушень України як сторони в справах, заявниками в яких, були її громадяни, що пов’язано з вчиненням протиправних дій з боку органів досудового розслідування та їх посадових осіб під час застосування тримання під вартою. 

У свою чергу, закріплення на рівні Конституції України положення, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, породжує для держави обов’язок виконання, ухвалених за її участі, рішень ЄСПЛ задля забезпечення і охорони прав, свобод та законних інтересів особи, гарантованих Конвенцією 1950 р.

Література:

1.Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 №3902-ІХ р.

Дата оновлення: 16.12.2024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n43 (дата звернення: 24.01.2025).

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 01.01.2020. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 24.01.2025).

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. Дата оновлення: 01.08.2021. URL:  

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 24.01.2025).

4. Войтенко А. В. Розумність строків тримання під вартою: проблемні питання. Вісник кримінального судочинства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2018. №2. С. 177-184.

5. Ольховська М. М. Застосування стороною захисту правових висновків Європейського суду з прав людини у разі апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2017. №25. С. 117-126.

6. Рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії» від 06 травня 2000 р. за заявою №26772/95. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_009#Text (дата звернення: 24.01.2025).

7. Рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р. за заявою № 40107/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_662#Text (дата звернення: 24.01.2025).

8. Рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 травня 2011 р. за заявою № 42310/04. URL: 

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_683#Text (дата звернення: 24.01.2025).

9. Савчук М. А., Часова Т. О. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою: практика Європейського суду з прав людини. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. 2022. №1. С. 93-97.

10. Рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23 лютого 2012 р. за заявою № 30671/04. URL: https://ips.ligazakon.net/document/SOO00389 (дата звернення: 24.01.2025).

11. Рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 р. за заявою № 2122/64. URL:

https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22]} (дата звернення: 24.01.2025).

12. Рішення ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 р. за заявою № 17283/02. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_433#Text (дата звернення: 24.01.2025).

13. Мудрецька Г. В. Європейські стандарти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою: проблеми реалізації в умовах воєнного стану. Південноукраїнський правничий часопис. 2022. №4. С. 89-97.

14. Рішення ЄСПЛ у справі «Бойченко проти Молдови» від 11 липня 2006 р. за заявою № 41088/05. URL: https://ips.ligazakon.net/document/SO4846 (дата звернення: 24.01.2025).

15. Рішення у справі «Яблонський проти Польщі» від 21 грудня 2000 р. за заявою № 33492/96. URL:

https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22]} (дата звернення: 24.01.2025).

16. Рішення ЄСПЛ у справі «Паньків проти України» від 28 лютого 2019 р. за заявою № 37882/08. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d74#Text (дата звернення: 24.01.2025).

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Другие научные работы даной секции

Конференции

Конференции 2025

Конференции 2024

Конференции 2023

Конференции 2022

Конференции 2021

Конференции 2020

Конференции 2019

Конференции 2018

Конференции 2017

Конференции 2016

Конференции 2015

Конференции 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота