ПРАВО І УПРАВЛІННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОЗВ`ЯЗКУ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВО І УПРАВЛІННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОЗВ`ЯЗКУ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

03.03.2014 14:42

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Білик Павло Петрович, кандидат юридичних наук, доцент Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова


Сучасний стан організації та діяльності апарату державного управління в Україні навряд чи можна вважати бездоганним та ефективним. Безліч питань теоретичного характеру адміністративно-правового регулювання державного управління певною мірою отримали наукове відображення, але, нажаль, не застосовуються в практиці функціонування державно-правових інститутів. А певні категорії взагалі залишаються поза увагою науковців і згадуються лише побіжно з метою ознайомлення. Результатом існування таких прогалини, нажаль, є  незадовільний стан суспільних відносин щодо забезпечення людині можливості реалізовувати повною мірою та з найвищим ступенем ефективності проголошених Конституцією та наданих поточним законодавством прав, свобод та законних інтересів.

Подоланню багатьох недоліків в сері державного управління, як вбачається, може сприяти тільки становлення системи науково обґрунтованого, теоретично виваженого та внутрішньо несуперечливого законодавства, яке б враховувало всі потреби та інтереси суб’єктів правовідносин, поведінка яких врегульована за його допомогою.

Метою даних міркувань є пошук шляхів дослідження точок дотику права і управління, їх взаємозв’язку та взаємодії і їх взаємного впливу на стан впорядкованості суспільних відносин.

Питанням взаємозв’язку права та управління присвячували свої праці такі вчені, як В.Б.Авер`янов,  Г.В. Атаманчук,  Д.Н.Бахрах, Ю.П.Битяк, А.С.Васильєв, І.Б. Коліушко, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, Ю.О.Тихомиров та інші дослідники.

Спільним в їх працях є беззаперечне твердження про те, що право і управління є невід`ємними одне від одного, мають глибокі точки дотику, змістовний взаємозв’язок та взаємодію.

Як зазначається в літературі, одним із напрямків розробок спеціально-методологічного рівня державно-управлінських досліджень є напрямок, пов'язаний з проблемою місця і ролі права в управлінні, як державному, так і суспільному в цілому (оскільки перше є лише різновидом другого) [1, с.19].

Це пояснюється тим, що держава є певним механізмом, який за допомогою норм права через власний апарат (органи влади та управління) здійснює цілеспрямований, владний, організуючий вплив на суспільні відносини, що вважаються найважливішими з точки зору держави та суспільства для приведення їх у певний бажаний впорядкований стан. Для такого стану характерним є те, що кожний учасник суспільних відносин реалізує власні потреби та інтереси повною мірою, не спричиняючи шкоди потребам та інтересам інших учасників правовідносин, а також те, що крім задоволення індивідуальних інтересів в процесі спільної діяльності людей задовольняються також публічні інтереси без шкоди індивідуальним. Такий стан досягається через специфічну діяльність держави, що отримала назву «державне управління».  Протягом тривалого часу домінувала хибна точка зору, згідно з якою державне управління поширюється на всі без винятку сфери життєдіяльності людини. На це Г.В.Атаманчук заперечує, вказуючи, що держава управляє не усім, а лише тими суспільними відносинами, їх виявами, сторонами та взаємозв’язками, які мають значення для всього суспільства, які відносяться до реалізації загальних потреб, інтересів та бажань [2, с.89-90].

Основною детермінантою життєдіяльності людини є потреби. Це категорія, яка дає характеристику необхідним об’єктивним природним та соціальним умовам, факторам та засобам існування і розвитку людини і суспільства. Потреби в свою чергу народжують інтереси. Вони вже мають суб’єктивний вияв і служать внутрішнім імпульсом, структурним елементом та стимулом людської активності [3, с.112]. Виходячи з цього наводиться така схема соціального механізму формування та реалізації державного управління – «потреби → інтереси → мета → рішення → дії → результат»[2, с.90].

Така схема дає можливість зробити висновок, що рушійною силою управління є саме потреби та інтереси, які об’єктивно та суб’єктивно включені до відповідних управлінських відносин, процесів та явищ. Але і потреби, і інтереси, що ними народжуються, притаманні як об’єкту, який підлягає державно-управлінському впливу, так і суб’єкту, на якого покладено виконання завдань та функцій державного управління. Такі суб’єктні та об’єктні потреби та інтереси можуть співпадати, але можуть бути і протилежними і, навіть, суперечити одне одному. Та незважаючи на їх протиріччя, інтереси суб’єктів та об’єктів управління взаємопов’язані та взаємозалежні, вони доповнюють та визначають одне одного. Тому вкрай необхідним є пошук механізмів узгодження інтересів всіх учасників управлінських відносин, процесів та явищ. А іншого дієвого способу узгодження та зближення інтересів суб’єктів та об’єктів управління, крім введення їх вчинків та дій в ясні, чіткі та суворі юридичні межі, немає [3, с.119].

Отже, право, по-перше, є тим дієвим інструментом, за допомогою якого підлягають чіткому формулюванню потреби та інтереси учасників тих суспільних відносин, які підлягають владному державно-правовому впливу. Право виступає як найдієвіший спосіб узгодження тих потреб та інтересів різних носіїв, які не співпадають і часто можуть протиречити одне одному.

Виходячи з існуючих потреб та інтересів за допомогою юридичних норм формулюється мета та завдання державного управління. Як зазначає В.Б.Аверянов, цілі  та завдання – це уявлення про напрямки та очікувані наслідки державного управління [4, c.118]. Завдання є об’єктивними за своїм змістом і зумовлені матеріальними умовами суспільної діяльності. Мета є поняттям більш загальним і містить в собі очікуваний результат на досягнення кого спрямоване функціонування системи державного управління. Та незважаючи на ступінь узагальненості відтворення в цих категоріях напрямків та наслідків управлінського впливу, вони  фіксуються в юридичних нормах завдяки характерним рисам норм права однозначно і чітку і до того ж  гарантуються силою державного примусу. Це надає процесу управління певної стрункості і наповнює його зміст такою неодмінною характеристикою як цілеспрямованість. Адже будь-яке впорядкування тих важливих сфер життєдіяльності людей, які потребують державно-владного впливу, не може здійснюватися хаотично  і реалізовуватися як самоціль.

Сформульовані та узгоджені в нормах права потреби та інтереси, а також бажані мета та завдання державного управління повинні бути не просто продекларовані, а реалізовуватися практично завдяки специфічній діяльності уповноважених органів державної влади та їх посадових осіб. І якщо при регулюванні цільового блоку переважно застосовуються матеріальні норми, які здійснюють нормативне закріплення та вирішення тих чи інших суспільних та індивідуальних взаємин, то в управлінській діяльності переважного значення набувають  процесуальні юридичні норми. За їх допомогою створюються правові процедури (технології) вирішення конкретних питань, які неможна заздалегідь передбачити, «прописати», але які без кінцевим ланцюгом виникають щоденно перед кожним суб’єктом управління [3, с. 120].

Особливої  уваги з боку правового регулювання управлінської діяльності поряд з функціонально-компетенційним блоком, формами та методами управління потребує впорядкування правотворчої діяльності органів виконавчої влади та  процесу розробки та прийняття управлінських рішень. Як зазначається в літературі, процедури розроблення та прийняття актів управління органами виконавчої влади повинні бути детально врегульовані в окремому Законі «Про правотворчу діяльність органів виконавчої влади» [5, с.178]. Незважаючи на те, яку назву отримає такий закон, головне, що в ньому повинно знайти відображення, це те, що управлінські рішення, незважаючи на видавника та адресата повинні відповідати цінностям права; бути розробленими та прийнятими в чіткій відповідності законам, на їх основі та на їх виконання; прийматися відповідно до компетенції та в межах юрисдикції відповідного органу управління та його посадових осіб; отримати адекватну правову форму та пройти відповідну управлінську процедуру. Зважаючи на такі вимоги право має потенціал та можливості, які не притаманні жодному іншому соціальному регулятору, а саме – завдяки своїм властивостям врегулювати всі вказані моменти і на час практичного виконання певних завдань управління видати досконалий матеріал, що підлягає реалізації відносно конкретних суспільних відносин з метою їх приведення в певний впорядкований стан.

Між вже розглянутими елементами і результатом управлінського впливу держави на суспільні відносини знаходиться іще один неодмінний елемент, без якого весь процес управління є майже статичним. Це – конкретні управлінські дії. І якщо розробка та прийняття управлінських рішень і видання правових актів управління з точки зору їх пов’язаності з правом вже згадані, то стосовно повсякденних організаційних управлінських дій ще не йшлося. Варто навести формулу, згідно з якою кожна правова дія є організаційною, оскільки саме право має таку спрямованість, але не кожна організаційна дія є  правовою, оскільки хоча і спрямована на досягнення загального управлінського результату, але не народжує своїм застосуванням юридичних наслідків. Йдеться передусім про застосування не правових форм управління та відповідного методу переконання. Їх значення в процесі досягнення управлінського результату дедалі більше зростає, що народжує висування додаткових вимог до керівного складу апарату державного управління стосовно їх рівня освіти, кваліфікації, досвіду роботи, ділових та морально-етичних якостей. Адже саме від повсякденної професійної діяльності залежить рівень впорядкованості суспільних відносин, забезпечення прав, свобод та законних інтересів людей, їх потреб та інтересів.

Саме нормам права в цих питаннях відведено провідну роль; за їх допомогою визначаються критерії кадрового відбору працівників апарату державного управління та засади їх правової і організаційної діяльності, можливості в певних, знову ж таки окреслених законодавством  обставинах, діяти на власний розсуд для досягнення управлінського результату.

Таким чином право і управління неодмінно поєднані категорії, взаємозалежні та взаємодіючі. Без права немає управління, адже кожна його складова пронизана наскрізь нормами права, що надає йому логічності, стрункості, послідовності та ефективності і результативності. А саме право без управління було б статичним, адже кожна норма права повинна не просто існувати як самоціль, а бути реалізована практично. Така практична реалізація відповідно здійснюється через повсякденну специфічну державно-владну діяльність – державне управління. Разом в їх органічній єдності право і управління є тим механізмом, який здатен забезпечити людям належні умови співіснування та взаємодії.




Література:

1. Державне управління: теорія і практика. За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Авер᾽янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.

2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций – М.:Юрид.лит., 1997.-400с.

3. Атаманчук Г.В. Управление – фактор развития (размышления об управленческой деятельности)/Г.В.Атаманчук. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002.- 567с.

4. Адміністративне право України.Академічний курс:Підруч.:У двох томах: Том 1.Загальна частина/ Ред. Колегія:В.Б.Авер᾽янов (голова).-К.:Видавництво «Юридична думка», 2004.-584с.

5. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики/ За заг.ред. В.Б.Авер᾽янова. – К.: Факт, 2003. – 384с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота